15 квітня ми відзначаємо Всесвітній день мистецтва — ЮНЕСКО вибрали цю дату з нагоди дня народження художника Леонардо да Вінчі та пропонують цього дня віддавати шану митцям усього світу. Для нас, українців, цей день — нагода ще раз розповісти про наше мистецтво, яке варте уваги всього світу. У нашій добірці — чотири геніальні українські художники, роботи яких розміщуються в музеях від Нью-Йорка до Києва.
Марія Примаченко
“Починалося все це так, — згадувала художниця, — якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, що бачила. А потім помітила синювату глину. Набрала її в поділ і розмалювала нашу хату… “
Реклама
Найвідоміша у світі українська художниця виросла в селі Болотня в Київській області. Родина Примаченків була неймовірно творчою: батько працював теслею, створював дворові огорожі, бабуся розмальовувала писанки, мати славилася майстерністю вишивання. Мистецький шлях Марії почався з розмалювання її власної хати — це так сподобалося сусідам, що вони почали замовляти юній Марії "декорувати" і їхні хатини. В цей час Марія захопилася вишивкою рушників та одягу, робила це і для себе, і для сусідів та знайомих.
У 1936 році Марія доєдналася до експериментальної майстерні при Київському музеї українського мистецтва, де здобула художню освіту. 1936 рік став знаковим у кар’єрі художниці. Тоді відбулася Всеукраїнська виставка народного мистецтва, де експонували її “Звірів з Болотні”. Марія стала відомою. Їй присудили диплом I ступеня. У 1937 році її роботи з’явилися на Міжнародній виставці в Парижі. А потім вже й у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Статті в періодиці, журналах, музеї почали купувати роботи художниці. Швидко Примаченко стала відомою на весь світ, а її творчістю захоплювалися Пабло Пікассо і Марк Шагал.
Сьогодні в доробку Марії Примаченко — понад 3000 робіт. Соковиті, насичені кольори; фантастичні сюжети з чудернацькими звірами в головних ролях; натхнення природою та абсолютно життєствердний посил — таким є мистецтво Марії Примаченко, що й через 114 років після народження художниці залишається актуальним. У 2017 році було засновано PrymachenkoFamilyFoundation, який опікується популяризацією, охороною та захистом мистецтва Марії Примаченко. Фонд підтримує та поширює мистецтво сина Марії Федора Примаченка та її головного учня — онука Івана Примаченка, а також "продовжує" творчість Примаченко — наприклад, цього року фонд випустив колекцію худі з роботами мисткині в колаборації з брендом RCRkhomenko.
Катерина Білокур
"Украла в матері шматочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік — і там те саме. А тоді виперу той шматочок полотна — і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилася на той малюнок, і сміялась, як божевільна… "
Як і Марія Примаченко, видатна українська художниця Катерина Білокур, якою сьогодні захоплюються колекціонери та поціновувачі в усьому світі, була самоучкою. Білокур виросла в сільській родині на Полтавщині й перші малюнки робила з підручних матеріалів: малювала вугіллям, що знаходила в мами на кухні, по тканині, або просто на землі звичайною паличкою. В 1922 році, коли їй було 22 роки, намагалася вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки, але її не прийняли. За кілька років це знов повторилося — вже коли Катерина намагалася вступити до театрального коледжу в Києві.
Особливу роль у її долі відіграла відома оперна співачка Оксана Петрусенко. В 1940 році Білокур написала їй листа й додала до нього свій малюнок калини. Малюнок так вразив співачку, що та знайшла Катерину, щоб познайомитися з талановитою художницею особисто. В 1940 році в Полтаві завдяки активності Петрусенко пройшла персональна виставка Білокур. Після цього доля стала до Білокур прихильною: її виставки проходили в усьому Союзі, а в 1954 році вона взяла участь у Міжнародній виставці в Парижі, де її роботами захопився Пікассо. "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ", — говорив він. Що ж, це не просто професійний комплімент, а констатація факту. Пишні, неймовірно яскраві, об’ємні, мов живі, — такими були квіти на її полотнах. І досі вони справляють фантастичне враження на глядача — від них просто неможливо відвести погляду.
Олександр Богомазов
“Нове мистецтво тим і дороге, що воно висуває самостійну вартість елементу живопису, як носія відчуттів Художника".
Якщо ви були в Національному художньому музеї в Києві, то точно бачили шедеври Олександра Богомазова — одного з найважливіших представників українського авангарду. Олександр Богомазов навчався в найкращих: у Київському художньому училищі його наставниками були Олександр Мурашко й Микола Пимоненко. В історію мистецтва Богомазов увійшов як експериментатор: в 1910-х захопився імпресіонізмом, у 1913—1917 — кубофутуризмом і заснував у Києві кубофутуристичний гурток, а в 1920-х — спектралізмом. Водночас Богомазов очолює Київський художній інститут.
Український Пікассо — так називали Олександра Богомазова і на батьківщині, а згодом й у світі. Богомазов був передусім художником-революціонером, у творчості якого одну з головних ролей відіграє форма і лінія, а також їхня динаміка. Програмний твір Богомазова — “Праця пілярів” (1927—1930). Художник устиг створити дві картини циклу — “Пілярі” (1927—1929) і “Правка пилок” (1927). Ці роботи тривалий час перебували на реставрації в NAMU, але вже кілька років їх можна побачити в стінах NAMU. А ось третю картину “Накат колоди” (1927—1930) художник не встиг написати, і про неї нам відомо завдяки ескізам, які теж можна побачити в музеї. Сьогодні роботи Олександра Богомазова експонуються в музеях і приватних колекціях Лондона, Нью-Йорка, Венеції, Цюриха, Токіо, Сан-Франциско.
Олександра Екстер
Інтелектуалка та яскрава учасниця українського авангарду, зірка будь-якого товариства, до якого вона долучалася, — художнього чи світського, художниця й дизайнерка, талановита майстриня сценографії — Олександра Екстер не мала собі рівних. Вже на початку XX століття українська художниця Олександра Екстер блискуче зналася на колабораціях. У своєму будинку в Києві Екстер організувала художню майстерню, де збиралися представники авангарду — згодом вона так робила майже в будь-якому місті, де жила, чи то в Одесі, чи то в Парижі. У Києві в її майстерні декоративно-прикладного мистецтва збиралися не тільки художники — у цій майстерні Екстер створювала костюми й декорації для танцювальної трупи “Школа руху” Броніслави Ніжинської. Вважається, що саме Екстер привезла кубофутуризм до Києва. 1907 року вона вперше відвідала Париж, познайомилася з Пікассо і його “Авіньйонськими дівчатами”, і після повернення до Києва в 1908 році влаштувала виставку нового мистецтва “Ланка” з Богомазовим і Бурлюком — втім, місцева публіка її не оцінила.
Одна з найвідоміших робіт — “Три жіночі фігури” з колекції NAMU, де Олександра Екстер зобразила себе разом з подругами Прибільською і Давидовою. Давидова в селі Вербівка Полтавської області влаштувала артіль, де майстрині робили вишивки за ескізами українських художників (Малевича, Розанової, Удальцової). Ідея залучити передовий загін авангарду належала Екстер, яка з 1913 року працювала тут кимось на кшталт артдиректора. Екстер багато подорожувала: вона виросла в Києві, у 25 років поїхала до Парижа, працювала в Італії, Франції, Україні, Великій Британії, Німеччині. Її творчість і вона сама не знали меж — ані географічних, ані мистецьких: їй були цікаві живопис і танець, мода й дизайн, книговидання та предмети інтер’єру.