Зцілення душі… Задоволення потреб психічного здоров’я для українських військових ветеранів

Що можна здійснити для полегшення їхніх страждань, коли держава зрештою матиме змогу відновлюватися?

Сучасна війна, розв’язана Росією проти України, є трагедією колосальних масштабів, яка, без сумніву, спричиняє глибокі психологічні травми та неминуче призводить до тривалих наслідків для учасників бойових дій, цивільного населення, не кажучи вже про біженців. «У своїй роботі я описую, як організувати психологічну допомогу для українських ветеранів», – зауважує експерт Королівського медичного корпусу Великої Британії (RAMC) Мартін П. Діл. Детальніше – у матеріалі, підготовленому автором для видання «Вокс Україна».

Більшість досліджень, присвячених ветеранам, переважно з США та Великої Британії, не зовсім відповідають реаліям російсько-української війни, яка є конфліктом екзистенційного характеру, боротьбою за національну ідентичність. На відміну від американських і британських ветеранів, українські захисники повертаються до зруйнованої країни, яка все ще перебуває у стані боротьби за власне виживання, до домівок, де їхні рідні та близькі так само глибоко травмовані війною.

Понад мільйон чоловіків та жінок працездатного віку вже є ветеранами, і така значна кількість унеможливлює будь-яке персоналізоване забезпечення для них, особливо з огляду на колосальний тягар психічних проблем, спричинених війною, серед усього населення (World Economic Forum, 2022). Тож що можна здійснити для полегшення їхніх страждань, коли держава зрештою матиме змогу відновлюватися? Фізичну інфраструктуру відбудувати відносно легко, але відновити душі, що зазнали ран, – набагато складніше.

Профілактичні заходи варто розпочинати з особового складу: як виявили американці під час Другої світової війни (див. Jones et al. (2010), Killgore et al. (2008)), крім осіб з уже наявними психічними захворюваннями, тестування новобранців для виявлення тих, хто, ймовірно, не витримає навантаження, є неефективним. Однак, як було доведено, зниження або повна відмова від вживання алкоголю серед учасників бойових дій ефективно зменшує кількість нервових зривів під час служби. Командирів необхідно навчати розпізнавати проблеми з психічним здоров’ям у бійців. Адже, попри будь-які медичні рекомендації, саме їм доведеться вирішувати, чи солдат є “хворим” і потребує лікування (і, за необхідності, евакуації з поля бою), чи “боягузом”, який заслуговує на покарання.

Коли я проходив курси для майбутніх британських командирів, три дні були присвячені виключно навчанню дисциплінуванню та покаранню солдатів, але жодного слова про їхнє психічне здоров’я. Таке навчання не потребує значних часових витрат і його легко можна було б інтегрувати до існуючих програм для старших офіцерів, які вперше призначаються на командні посади. Вони повинні усвідомити, що використання солдатів з психічними розладами на полі бою (чиї дії можуть бути гіршими за бездіяльність) може не тільки знизити загальну бойову ефективність підрозділу, але й створити адміністративний, медичний та, нерідко, юридичний тягар, що відволікатиме командира від виконання основного завдання.

Психічні розлади та самогубства частіше трапляються серед молодих неодружених військовослужбовців чоловічої статі, які до того ж найменше звертаються по допомогу (Crawford et al., 2009). Стигматизація та небажання чоловіків визнавати проблеми з психічним здоров’ям досі є значною перешкодою для отримання лікування. Трансформація страждань та гніву в алкоголь, наркотики, домашнє насильство та сексуальне насильство є поширеним явищем після повернення з бойових операцій, як і так звана “ризикова” поведінка (безрозсудне водіння, азартні ігри, бійки, випадкові статеві зв’язки тощо). Все це, звісно, посилюється надмірним вживанням алкоголю (Thomson et al., 2011).

Певні ознаки серйозної та надзвичайної ситуації з психічним здоров’ям серед ветеранів війни в Україні вже помітні. Дослідження Української фундації громадського здоров’я за 2020 рік показало, що психологічної підтримки потребували 57% ветеранів.

У 2021 році заступниця міністра у справах ветеранів Інна Драганчук повідомила, що з 2014 року 700 українських ветеранів скоїли самогубство, та визнала, що відстежити колишніх військовослужбовців було складно, а кількість самогубств. . . “може бути суттєво заниженою”. Психологічний вплив війни поширюється далеко за межі її безпосередніх учасників. Так, багато ветеранів США та Великої Британії, включно зі старшими ветеранами минулих війн, відчули загострення симптомів, спостерігаючи за висвітленням бойових дій в Україні у ЗМІ.

Після завершення війни психологічна допомога постраждалим ветеранам, ймовірно, буде досить обмеженою, враховуючи їхню величезну кількість. Отже, потрібна координація зусиль з надання психологічної підтримки (особливо неурядовими та гуманітарними організаціями), щоб уникнути дублювання зусиль, а також сприяти рівному доступу до такої підтримки відповідно до потреб (хоча координація цих зусиль може становити певний виклик для державних органів). Таких ресурсів замало, тому їх слід використовувати розумно та ефективно. Наприклад, місцеві групи самодопомоги для ветеранів та їхніх сімей, за умови координації та нагляду з боку фахівців з психічного здоров’я, є більш ефективним використанням ресурсів, аніж спроби забезпечити індивідуальну терапію для обмеженої кількості осіб. Фізична підтримка (їжа, тепло, притулок, безпека та захист) є необхідною умовою для ефективності будь-якої психологічної допомоги.

Фахівці з психічного здоров’я відіграють важливу координаційну та наглядову роль, надають консультації щодо політичних аспектів, навчають та готові працювати з найскладнішими випадками. На національному рівні зусилля зі зменшення стигми та полегшення процесу звернення по допомогу слід просувати за допомогою ЗМІ, щоб охопити якомога більше людей. Підвищення обізнаності та сприяння відкритості й обговоренню проблем психічного здоров’я забезпечують половину успіху та спонукають ветеранів звертатися по допомогу. Хоча медична освіта є очевидною платформою для цього, використання драматичних та мистецьких творів для розкриття реальних ситуацій, а також залучення лідерів громадської думки, які б розповідали про власні проблеми психічного здоров’я, тим самим “легітимізуючи” страждання інших, є потенційно потужними інструментами впливу на поведінку багатьох людей. Політики (включно з президентом) та ключові лідери громадської думки в країні мають продемонструвати лідерство у цьому питанні. Вони є рольовими моделями, які можуть зробити чимало для зменшення стигматизації та заохочення відкритого обговорення проблем психічного здоров’я. Виробників кіно- та телевізійних програм слід спонукати висвітлювати проблеми психічного здоров’я, з якими стикаються ветерани, які повертаються, у фільмах, телефільмах та серіалах. Допомагати ветеранській спільноті можуть усі, а не лише лікарі та психологи.

Військовослужбовці та військовослужбовиці набагато більше страждають від стресу та перевтоми, ніж від бомб і куль. Розуміння цього може зробити будь-яке лікування чи психотерапевтичне втручання набагато ефективнішим. В Україні є багато зруйнованих будівель, які потребують відновлення, але відбудувати понівечені душі значної частини ветеранської спільноти буде завданням незмірно складнішим. Тож цивільні, політики та професіонали різного профілю мають намагатися зрозуміти проблеми, з якими стикаються ті, хто ризикував власним життям, захищаючи та оберігаючи спосіб життя своїх співвітчизників.

Список літератури

1. Thomson J et al. (2011) Effects of combat deployment on risky and self-destructive behaviour among active duty military personnel. J. Psychiatric research. Oct, 45(10): 1321-1231. doi: 10.1016/j.psychires.2011.04.003. Epub 2011 May 6.
2. Chen, A. & Melwani M. (2022). Battle against the Mind: The mental health of Ukraine’s soldiers. BMJ: British Medical Journal (online), 378, o1921.
3. Crawford, M. J., Sharpe, D., Rutter, D., & Weaver, T. (2009). Prevention of suicidal behaviour among army personnel: A qualitative study. Journal of the Royal Army Medical Corps, 155(3), 203–207.
4. Jones, N., Fear, N. T., Jones, M., Wessely, S., & Greenberg, N. (2010). Long-term military work outcomes in soldiers who become mental health casualties when deployed on operations. Psychiatry, 73(4), 352–364. doi.org/10.1521/ psyc.2010.73.4.352
5. Killgore, W. D., Cotting, D. I., Thomas, J. L., Cox, A. L., McGurk, D., Vo, A. H., Castro, C. A., & Hoge, C. W. (2008). Post-combat invincibility: Violent combat experiences are associated with increased risk-taking propensity following deployment. Journal of Psychiatric Research, 42(13), 1112–1121.
6. Richard Gabriel (1987). No more Heroes. Madness and psychiatry in war. 

Автори:

Мартін П. Діл, Королівський медичний корпус Великої Британії (RAMC)

«Вокс Україна»

«VoxUkraine» – аналітичний центр, що досліджує розвиток економіки, державного управління, суспільних та реформаторських процесів

* Погляд автора може не збігатися з позицією інформаційного агентства