Описувати зовнішність цього невеликого, але кумедного родича ведмедів трохи ніяково. На нього треба дивитися і милуватися: яке у нього густе хутро та темні кільця на хвості, широка голівка із закругленими вушками та близько посадженими очима. І ще в них такі лапки, що так і хочеться назвати ручками через довгі пальчики.
Але, незважаючи на це, нори він рити не вміє, у разі відсутності відповідного дупла або скельної ущелини користується борсуками. Загалом не обтяжений делікатним поводженням з сусідами – лісовими мешканцям. Зате стосовно побратимів дотримується правила: у тісноті, та не в образі. Якщо трапиться досить містке дупло, до нього забираються до десятка звірят одночасно.
І як же спритно лазить по деревах, шибеник: за допомогою своїх чіпких пальців може висіти на суку або спускатися по стовбуру вниз головою. Крім того, наш полоскун має феноменальний нічний зір, а також має волоски-вібріси, пучки яких розташовані не тільки на голові, а й біля кігтів, на внутрішній стороні кінцівок, на грудях і животі. Завдяки цьому легко та впевнено пересувається навіть у повній темряві.
По довжині тіла єнот може досягати 75 сантиметрів, а якщо з хвостом міряти – то й на повний метр може витягнути. Вага – до 22 кг. Цей корінний американець акліматизувався у нас на Кавказі, а також в Азербайджані, Киргизстані та Німеччині, а потім своїм ходом дістався Франції та інших європейських країн.
Втім, із Німеччиною особлива історія. Розпорядження про розведення популяції єнотів у країні дав свого часу Герман Герінг, і було виконано з німецькою пунктуальністю. В результаті розплодившись до початку XXI століття до більш ніж мільйонної чисельності, вони так закатували фермерів, прибираючи до лап вирощений урожай, що отримали прізвисько нацистів.
Співчуючи власникам земельних угідь, все ж таки не можу не зізнатися, що дивитися і спостерігати за цими милягами без посмішки неможливо. Погляд їх здається таким осмисленим, рухи та пози такими забавними, що просто не відірвати очей. Взагалі-то єноту потрібно вдень спати в лігві, в дуплі, наприклад. Але в московському зоопарку через шум регочущих, ревущих, стрибаючих і скачущих дітей заснути непросто, ось вони й блукають, змінюючи звичний спосіб життя.
Але, до речі, характерною рисою єнотів є їхня гарна пристосовність до антропогенного ландшафту: звірята можуть оселитися на околиці поля, в саду, передмісті і навіть у місті. А оскільки вони ще й вкрай допитливі, то обстежують околиці, що охоче освоюються, не тільки з усією ретельністю, а й з бешкетуванням.
У частині харчування єнот-смужник чревоугодник, – любить набити черевце. Навесні і на початку літа основу його раціону становлять тваринні корми (комахи і жаби, рідше змії, ящірки, раки і краби, риба, гризуни і пташині яйця. Піднабравши жирок, переходить на рослинну їжу: ягоди, жолуді, горіхи і фрукти). у воді. Ну, ясна річ – полоскун.
Прочитавши кілька довідників, я не могла не здивуватися певною обставиною. З одного боку, у них зазначається, що на зиму єноти впадають у сплячку місяця так на чотири, з іншого – виявляється, що у них гін припадає на січень – лютий. Щоб повірити цьому, треба принаймні припустити, що спаровуються тварини уві сні… Але якось не виходить таке припустити. Шляхом розрахунків та порівняння різних даних вирахувала, що гон припадає на квітень-травень. Вагітність – 63 дні, після чого на світ з'являється від трьох до семи сліпих малюків, очі у яких відкриються через 18 – 20 днів.
Дуже зворушливо описав єнота Сетон-Томпсон:
«Мати-природа, наша спільна праматір, творець лісів, створила багатьох диких звірів і залишилася незадоволена собою. Ведмідь вийшов надто великим, олень – надто помітним та безпорадним на снігу, вовк – надто лютим та хижим. Жоден з цих звірів не став втіленням духу лісового краю, і мати-природа продовжувала творити, поки з її майстерні не вийшов єнот – мандрівник ночі в чорній масці, дух могутніх лісових дібров. І мати-природа обсипала дарами дріад цього невинного мешканця дуплистих дубів, духу боліт, що селиться подалі від людини. Голос єнота добре знайомий індіанцям і викликає забобонний страх у білої людини…»
Щоправда, з того часу герой оповідання письменника-натураліста став ближчим до людини, і хомо сапієнс завив, відчувши накладність надто численного сусідства… чи це дух лісів нас про щось попереджає, а ми не розуміємо його мови?