«Стиль без породи» – це ініціатива фонду підтримки бездомних тварин Best Friends Ukraine. Представляємо історії людей, які могли б придбати породистого улюбленця, але свідомо обирають прихисток для тварин. Ці розповіді також доступні в соціальних мережах під хештегом #модабезпороди. «Ми прагнемо на власному прикладі продемонструвати, що тварина без родоводу – це насамперед тварина. Не має значення, чи має вона документи, чи ні. Це справжня жива душа». The Village Україна представляє чотири розповіді про собак, котів та їхніх опікунів.
Приєднуйтесь до THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – тут зібрані всі ключові матеріали.
Катерина Бабкіна
письменниця
та Сравчик
Фото: Іван Цюпка
Я мріяла про собаку змалечку. Коли нарешті змогла покинути нашу однокімнатну квартиру, де й самій ледве вистачало простору, вирішила, що момент настав. Протягом півроку я уважно стежила за притулками в Facebook та Instagram, шукаючи маленьке цуценя. Зрештою, побачила фото найменшого цуценяти, яке коли-небудь публікував притулок, і вирушила знайомитися. Песик виявився дуже енергійним, гавкав і трохи кусався, не хотів сидіти на руках, не тулився, не штовхався мокрим носиком – загалом, мені він зовсім не сподобався.
А потім сталося щось незрозуміле – за три дні я вже забрала його до себе назавжди. Результат виявився не таким, як очікувалося: маленького собачки не вийшло. Я хотіла милу істоту, яка б спокійно лежала поруч, обіймалася, торкалася носиком і слідувала за мною, яку я могла б гладити та виховувати. З цим також не склалося. Я обрала тварину з притулку, бо не могла б віддати 500 чи 1000 євро за цуценя, знаючи, скільки собак і котів страждають на вулиці без допомоги.
Найсуттєвіша зміна – це те, що тварина набрала 15 кілограмів. Песик був дуже мініатюрним, коли я його взяла, і всі обіцяли максимум 10 кілограмів, але щось пішло не так. Тепер він важить 20 і все ще збільшується в розмірах. Також Сравчик почав гавкати значно гучніше і діставати до всіх поверхонь у домі. В цьому виявляється його головна і, здається, єдина позитивна риса – він не гризе зарядні кабелі, вазони, папери, ручки, блокноти, ноутбуки, книги та інші речі, які люди залишають на полицях і столах.
Виняток становлять ганчірка для миття посуду і моя шапка. Крім того, собака навчився сидіти, лежати, давати «п’ять», давати лапу і не залазити на ліжко. Проте, було б краще, якби він навчився не стрибати на людей, не гавкати на перехожих і не вистрибувати мені на голову, коли хоче гратися. Єдине, що суттєво вплинуло на мене спочатку, – це витрати. Я прийняла це з перших днів і більше про це не думаю.
У квартирі, де я проживаю, відсутні плінтуси, і шпалери, які були наклеєні кілька років тому, відійшли від стін унизу біля підлоги. Песик «виправив» цю ситуацію. Загалом, шпалери його не цікавлять, але те, що вони висять і рухаються, – з цим він змиритися не міг.
Довелося переклеїти вітальню та кухню, а також встановити плінтуси: вартість матеріалів та роботи перевищила 10 000 гривень. І це була одна з перших витрат на собаку. Після цього я зрозуміла, у чому перевага цуценят за тисячу євро: їх, ймовірно, продають із гарантією, що ваше майно залишиться неушкодженим.
Я усвідомлюю, що все вищесказане може звучати як справжнє пекло, але з собакою моє життя стало набагато щасливішим
Я довгий час намагалася його виховувати, відвідувала кінологів, зоопсихологів і відправляла його на спеціальні виховні курси. Один такий курс коштує як семестр навчання філології в Могилянці, а заняття з зоопсихологом – дорожче, ніж сеанс з людським психотерапевтом. В процесі я зрозуміла, що дуже люблю собак, значно більше, ніж очікувала. Мене зовсім не обтяжує його вигул, навіть коли він не слухається чи бігає квартирою, краде шкарпетки або гавкає на гостей (коли ми самі вдома, він гавкає вкрай рідко, бо знає, що нічого не отримає, але коли приходять гості, його неможливо заспокоїти, бо він знає, що недосвідчені люди можуть його погладити, щоб заспокоїти, погратися чи навіть дати щось з’їсти). А ще я дуже люблю з ним обійматися. І я розумію, що все вищесказане може звучати як справжнє пекло, але з собакою моє життя стало набагато щасливішим.
Людям, які планують завести тварину, я б радила негайно вирушити й забрати тварину (сміється).
Яна Алтухова
співвласниця та креативна продюсерка продакшн-студії Red Glass
та Гриша
Фото: Ольга Сокол
Я переживала складний період – розлучення з чоловіком, зміну роботи, переосмислення життєвих цінностей. Я усвідомила, що давно хотіла кота, але обставини постійно заважали. Тоді я вирішила, що більше не варто відкладати, і вирушила на пташиний ринок. Це стало одним з найкращих рішень у моєму житті.
Біля входу на пташиний ринок я зустріла жінку, яка роздавала кошенят безкоштовно. «Непородисті», – пояснила вона. Я дала їй 50 гривень «на щастя», і ми з Гришею поїхали додому.
Мені навіть не спало на думку шукати породисту тварину, оскільки, по-перше, я не маю особливої прив’язаності до якоїсь конкретної породи, по-друге, мені здається, це вимагає значних зусиль: пошук розплідника, вибір тощо. І найголовніше – я не бачу в цьому сенсу, любов тварин не залежить від їхньої породи.
Гриша привніс у моє життя любов, почуття відповідальності, а також вчить мене терпінню
Спочатку Гриша був настільки маленьким, що постійно зникав у квартирі. Мені здавалося, що він знайшов якусь дірку під ванною і провалився до сусідів, або випав з вікна, або щось подібне. Хоча кіт просто ховався у шторах та ковдрах. Згодом він підріс і став дуже грайливим, найсмішнішим котом у світі. У нього є власний характер, і він не завжди робить те, що я від нього очікую, не завжди діє за «командою». Але це жива істота, а не механізм.
Гриша привніс у моє життя любов, почуття відповідальності, а також вчить мене терпінню. Це чудовий досвід: позитивний і добрий. Ймовірно, я стала для нього найважливішою людиною у світі. З’являється життя, яке повністю залежить від тебе. Цей друг ніколи тебе не покине і не зрадить.
Людям, які планують завести тварину, я б порадила бути готовими до проявів любові та запастися терпінням. Доведеться приділяти увагу не тільки собі та близьким. Натомість ви отримаєте безмежну любов, багато позитивних емоцій і віддане серце.
Аня Пащенко
власниця студії рослинного дизайну Roslynka
та Мілкі
Фото: Ростовикова Валентина
Я дуже люблю собак, але після втрати свого попереднього чотирилапого друга я певний час боялася заводити нову тварину. Минуло близько 10 років. Одного разу ми з донькою приїхали в гості до батька, нас оточили цуценята, яким було лише місяць. Я першою здалася і почала спочатку жартома, а потім серйозно пропонувати забрати одне цуценя додому. На мені заснуло маля з забарвленням, схожим на мого попереднього собаку, тому я сподівалася забрати саме його. А на доньці заснуло цуценя, яке було меншим за всіх своїх братів і сестер і явно «відставало» від них. Коли ми обговорювали, що цій крихітці найбільше потрібна турбота та допомога, я погодилася. Я ніколи не прагнула придбати саме породисту тварину. Якби хтось знайшов і прилаштував або якби довелося рятувати – так, я б узяла, але купувати не бачу сенсу. Ще з дитинства я була переконана, що найвідданіші та найрозумніші – це собаки без родоводу.
Відколи ми взяли Мілкі, наше життя змінилося набагато швидше, а вже потім змінилося життя собаки (сміється). Прогулянки в лісі стали приносити ще більше радості, адже тепер ми їздимо туди не тільки для прогулянки, а й щоб спостерігати за щасливою твариною, яка з радістю бігає, а потім без сил засинає.
У доньки з’явилося відчуття відповідальності за свого друга – вигулювати та годувати його. А в мене тепер є «собача сестра», оскільки моя подруга взяла собі сестру мого собаки. Також багато чого змінилося на роботі, довелося переїхати, тому що попередній орендодавець був проти тварин, а для мене це було важливим.
До появи Мілкі я шукала приміщення для нової майстерні півтора року, а з нею – за місяць знайшла! Життя собаки, звичайно, теж змінилося: він ніколи не буде жити на ланцюгу або охороняти двір. Мілкі – наш талісман і найліпший друг.
Якби хтось знайшов і прилаштував або якби довелося рятувати – так, я б узяла, але купувати не бачу сенсу
Кожен собака має свій унікальний характер, а собаки без родоводу – особливо! Саме це робить їх такими привабливими, навіть більше, ніж породистих. Я, наприклад, займаюся дресируванням собаки. І щоразу я, перш за все, дресирую себе і стаю сильнішою. Не бійтеся брати, здавалося б, «складну» тварину, адже нам завжди дається стільки, скільки ми здатні впоратися.
Максим Гольдарб
засновник і керівник громадської організації «Громадський аудит»
та Лада
Фото: Тарас Переваруха
Ми з собакою зустрілися випадково вдома: дружина з дітьми три роки тому відвідали притулок, забрали її, а мене поставили перед фактом про нову руду «співмешканку». Тепер у нас живе Лада, яку ми називаємо «хатньою лисичкою». У нас є кіт, але, мабуть, дітям чогось не вистачало. Вони щось планували, а я вже побачив результат їхніх планів.
Якщо ви хочете завести чотирилапого друга, безглуздо створювати у своїй голові штучні бар’єри, що він має бути обов’язково з документами, і ділити їх на «тих, що мають шляхетну кров», а «тих, що ні». Достатньо того, що він ваш, розумний і красивий. Не буває дурних чи некрасивих тварин апріорі, тому я не бачу жодної різниці між породистим коргі з королівського двору та вимитим, причесаним собакою з притулку.
Щодо змін, тут є два важливі аспекти. По-перше, поява тварини змінює ваш психосоматичний стан – вона завжди заряджає енергією та заспокоює. По-друге, ви мимоволі починаєте займатися пасивним спортом, адже щоранку, незалежно від погоди, ви гуляєте з собакою. Далеко не кожен міський житель може похвалитися тим, що взагалі бачить вулицю, а тут ви і бігаєте, і ходите, і виконуєте нахили, присідаєте – і все це набагато цікавіше, ніж займатися на нудному тренажері. Найважливіше – все це супроводжується емоціями та щирою радістю.
Якщо ви хочете завести чотирилапого друга, немає сенсу створювати штучні перешкоди в голові, що він має бути обов’язково з документами, і ділити їх на «тих, що мають шляхетну кров», а «тих, що ні»
Якщо ви вирішили завести тварину, ви повинні чітко усвідомлювати, що несете повну відповідальність за її долю і не маєте жодного права викинути її на вулицю або, не дай боже, завдати їй болю чи іншої шкоди. Горе, яке спричиняють тваринам, завжди повертається до тих, хто його спричинив.
Коли ви зрозумієте, що готові завести улюбленця, просто відвідайте найближчий притулок і придивіться до чотирилапих, які там перебувають. Оцініть, що їм довелося пережити та з чим зіткнутися – повірте, після цього ви не захочете йти ні на ринок, ні до зоомагазинів чи зооклубів. Ви заберете додому ту тварину, яка сама обрала вас і полюбила з першого погляду. І з цього моменту ви несете відповідальність за неї, а вона – за вас. І синергія цих взаємин принесе вам таке задоволення, яке важко описати – його треба просто відчути.