На це питання не так просто точно відповісти. Хоча ще в шкільному підручнику ми читали, що вони вимерли дуже давно. Але з причиною вимирання жодної ясності не було.
Одні вчені припускали, що виною масової загибелі шерстистих гігантів став нібито дуже великий астероїд, який упав на планету. І справді, в осадових породах повсюдно Землі знайдено тонкий шар рідкого металу іридію, який найчастіше знаходять у метеоритах і астероїдах.
Інші вчені посилаються на різку зміну клімату. Через це трава, якою харчувалися мамонти, практично повністю і дуже швидко зникла. У результаті вони вимерли з голоду. Є й версія, що мамонти загинули від хвороб. Мовляв, метеоритом на Землю було занесено хворобу, яка «косила» лише мамонтів. Але найпоширеніша версія – гігантів просто з'їли первісні люди.
Як би там не було, а факт залишається фактом: досі достеменно невідомо, що саме стало спусковим гачком у глобальному вимиранні цих звірів. Перелічені вище версії завісу над таємницею не піднімають. Чи справді так сильно подіяло падіння астероїда і мамонти отруїлися іридієм? А як тоді вдалося вціліти іншим живим істотам?
Ніхто не сперечається з тим, що клімат не змінювався. Звісно ж, змінювався. Але він не міг різко змінитись на всіх континентах відразу. Адже вимирання мамонтів відбулося у часі якраз «миттєво» за історичними мірками палеонтологів. У них термін у пару тисячоліть – хвилина на годиннику вічності.
Не все зрозуміло і з епідемією невідомої хвороби. Чому вона діяла так вибірково? Нюанс у тому, що епідемія не могла одночасно поширитись у всіх місцях, де були мамонти – заважали цьому океани. Адже ці звірі жили на території не тільки Євразії, а й у Північній Америці, і навіть в Африці!
Під великим сумнівом і версія про те, що мамонтів вибили мисливці у шкурах. Так, на місці найдавніших стоянок знаходять бивні та кістки цих звірів. Але тоді люди були розселені дуже слабо, їх було ще мало. Племені кілька десятків чоловік м'яса вбитого мамонта могло вистачити на тривалий час. Навіщо їм великі запаси, якщо немає можливості зберегти видобуток? До того ж полювали не лише цих звірів, а й інших. І не забуватимемо про щорічне відтворення поголів'я мамонтів. До того ж, напевно, були місця, де первісні люди не жили і куди дістатися не могли через великі відстані.
Мамонти – ссавці із сімейства слонових. Середня вага дорослих особин перевищувала десять тонн при зростанні понад п'ять метрів. Офіційно вважається, що ці гіганти вимерли близько десяти тисяч років тому. А чи неофіційно? Ось тут і починається найцікавіше.
Нещодавно вчені-палеонтологи зі Швеції під час експедиції на острів Врангеля виявили численні останки мамонтів. Радіовуглецевий аналіз показав неймовірне: останкам приблизно три тисячі років. Помилка у вимірах? Їх зробили заново. Дані не змінились! Це означало, що мамонти на острові Врангеля жили ще тоді, коли на Землі вже були єгипетські піраміди!
Але найзагадковішим було навіть не це, а те, що по скелетах виходило дуже маленьке зростання: приблизно з корову. Невідомий вид мамонтів-карликів? Чи це наслідок подрібнення звичайних мамонтів на «відсіченій» океаном території острова? Останнє цілком можливо. Насамперед, через те, що з невеликої популяції відбувалося регулярне кровосмішення. Та й обмеженість у кормі грала, безумовно, теж свою роль.
Але як потрапили мамонти на острів Врангеля? Дуже просто. Давно цей острів перешийком поєднувався з материковою частиною. Але рівень океану піднявся (клімат ставав м'якшим, північні льодовики танули) і перешийок затопила вода. Отже, останні в історії планети мамонти мешкали на острові Врангеля?
Знак питання поставлено невипадково. Є непрямі свідчення щодо того, що ще в наш час мамонтів зустрічали в сибірській тайзі! І відбувалося це нібито не так давно – останні два століття. Вірити чи ні? А що це за свідчення?
У Тобольському щорічнику (випуск XXI за 1911 рік) є матеріал за підписом П. Городкова «Поїздка до Салимського краю». Фактично за жанром – нарис. І в ньому такі разючі слова: «…у салимських хантів «щука-мамонт» називається «весь». Цей монстр був покритий густою довгою шерстю і мав великі роги, іноді «весь» затівали між собою таку метушню, що крига на озерах ламалася зі страшним гуркотом». Припускаю, що тут просто якась легенда. Тим більше, що автор, схоже, сам цих звірів не бачив. Але як поставитись до того, що вже за часів СРСР у газетах «Известия» та «Комсомольська правда» в номерах зовсім не за 1 квітня обговорювалися повідомлення журналістам від якутських мисливців, які, мовляв, бачили мамонтів? Казки також? Але чого ради мисливцям піаритися? На що їм цей піар?
Вчені зараз скажуть, що для виживання популяції таких великих звірів потрібно щонайменше сто особин. Таким чином, люди мамонтів могли виявити багаторазово. Це ж ціла череда! Проте йдеться лише про поодинокі повідомлення. Але хто знає, чи збиралася череда мамонтів разом? І не забуватимемо про величезні простори Якутії, погано заселені і зараз.
Після сенсаційної знахідки на острові Врангеля тепер наука офіційно має визнати, що останні мамонти вимерли не десять тисяч років тому, а пізніше. Але й така істотна поправка – це не гарантія точності. А що коли, видозмінившись, пристосувавшись до умов виживання, мамонти і зараз ще блукають сибірською тайгою?