Так вийшло, що в мене вже більше року немає постійного чоловіка. Начебто не потвора, не дурна, не злидня, не зла, а ось немає його все і немає. Я, якщо чесно, не дуже страждаю від цього. Якщо мені потрібне чоловіче суспільство, у запасі завжди є колеги та друзі. з якими можна сходити в ресторанчик і поговорити з ними про те, які всі жінки дурні.
Якщо мені потрібна чоловіча увага, у запасі завжди є кілька залицяльників з минулого, вони завжди безвідмовно готові скрасити вечір-другий. Тобто. ні фізіологічному, ні моральному плані мій організм втрат не несе. Ось тільки хто б знав, як мені набридло слухати мамині голосіння… Кожна наша розмова плавно чи різко завжди приходить в одну точку “ну чому ти одна!” Слідом за цим мама зазвичай пригорюнується, гладить мене по голові і шкодує: “Бідна ви сучасна молодь… Та вам і знайомитися-то ніде…” Роздратування роздратуванням, адже мама права.
Хтось міцно вбив у голови дівчатам думку, що на вулиці знайомитися з молодими людьми не можна. Чому – ніхто до ладу не пояснив. Але це табу лежить у підкоренні на інтуїтивному рівні. Втім, воно й зрозуміле. Ти біжиш у своїх справах: з ранку біжиш тому, що спізнюєшся, ненафарбована і в спідниці набік. Увечері вже не біжиш. Бредеш потихеньку після трудового дня в настрої, який чітко читається у погляді “як я вас усіх ненавиджу, скоріше б додому”. Молоді люди вулицями пересуваються приблизно в такому ж настрої. Тому зранку дивитись один на одного немає часу, а ввечері бажання. Вулиця відпадає.
У нічних клубах та інших закладах великого скупчення народу знайомляться, переслідуючи одну мету – одноразовий секс. І навіть якщо раптом дівчина виявилася пристойною, хлопця відшила, за попу помацати себе не дала, а ось на номер телефону він її таки розвів, то ймовірність його дзвінка в наступні дні практично нульова. Він і не згадає, мабуть, чий це номер і що він робить у пачці таких самих незнайомих номерів. Алкоголь фарбує жінку у чоловічих очах, але ненадовго.
Робочі романи виключені для дівчат, які не змінюють місце роботи раз на півроку. Там уже всі свої в дошку, ти все про всіх знаєш. І ці знання не завжди фарбують людину. До того ж існує старовинна російська мудрість – “не гади там, де їси”. Службові романи бувають, звісно. Але тривають недовго і змушують одного з учасників залишати місце роботи, щоб уникнути постійних конфліктів а-ля “а це через тебе ми не разом зараз, ще й очі мені мозолиш щодня”.
Сумно. Справді дуже сумно. Так все ж таки – де? Де можна познайомитись із нормальним чоловіком? Вважайте це питанням життя та смерті. Бо мамині голосіння мене скоро до могили зведуть. Ольга Цвєткова