У світовий прокат вийшла четверта частина історії про Бріджит Джонс — “Закохана у хлопця”. Виконавиця головної ролі Рене Зеллвегер разом із колегою Г’ю Ґрантом міркують про феномен незгасної популярності фільму.
Пальто з вовни та шовку, комбінезон із бавовняного попліну, шовкове бра, усе – Hermès
Реклама.
Лютий 1995 року. Британська газета The Independent публікує колонку журналістки Гелен Філдінг про самотню дотепну 30-річну лондонку на ім’я Бріджит Джонс, яка без міри п’є шардоне і курить сигарети. Незабаром про кумедну персонажку заговорили всі: 2000 року вийшла перша з чотирьох книг “Щоденник Бріджит Джонс”, а наступного — її однойменна екранізація. На роль головної героїні, яка на той час стала символом сучасного космополітичного жіноцтва, було обрано американську акторку Рене Зеллвегер.
За 30 років по тому світ радикально змінився. Філдінг писала першу книгу, коли майже ні в кого не було електронної пошти та мобільних телефонів — не кажучи вже про електронні сигарети чи застосунки для підрахунку калорій. З висоти сьогодення неприкрита мізогінія й потурання культу здорового харчування в першій “Бріджит” шокують. Що залишається незмінним? Непохитна відданість публіки комічній героїні Зеллвегер.
Джонс і зараз є невід’ємною частиною сучасної британської культури — як монархія, чаювання і любов британців до пабів. Напередодні світової премʼєри “Бріджит Джонс. Закохана у хлопця”, друг і партнер актриси по знімальному майданчику Г’ю Ґрант, який у перших двох частинах фільму зіграв боса й коханця Бріджит Деніела Клівера, зустрівся з актрисою, щоб поговорити про роль, що визначила її кар’єру.
Я чекаю на Рене в сьюті готелю Claridge's, лігві знаменитого лиходія з бондіани Блофельда. Вона з’являється в спортивному костюмі, з гігантським пакунком у руках. На обличчі — фірмова усмішка. Виявляється, вона підготувала мені подарунок — хитромудро закорковану пляшку віскі. Коли нам нарешті вдається відкрити її, напій опиняється всюди — на стінах, стелі та вбранні дворазової лауреатки премії “Оскар”. Задоволена Рене вмощується просто на килимі переді мною.
Бавовняна сорочка, вовняні штани, шкіряний ремінь, усе — Prada
Г’ю Ґрант: Так дивно зустрічатися з тобою в подібному амплуа.
Рене Зеллвегер: Чи можу я поглянути на запитання, які ти підготував?
Г. Ґ.: Ні, не можеш. Але є теми, з яких ти можеш обирати. Гадаю, зрозуміло, що питаю тут я.
Р. З.: Це якесь нудне правило.
Г. Ґ.: Отже, почнімо. У нашому меню: кар’єра, стиль, роль Бріджит Джонс, а також особисті та нав’язливі запитання.
Р. З.: Давай, звісно, почнемо з нав’язливих.
Г. Ґ.: Сказати тобі, що я завжди про тебе думав?
Р. З.: А я хочу це знати?
Г. Ґ.: Іноді дивишся на чудову акторську гру і захоплюєшся людиною, а потім розумієш, що вона свою бабцю розтопче заради слави чи вигоди. Але це не про тебе. Ти дуже хороша.
Р. З.: Або занудна. А от ти мене дійсно захоплюєш, бо в тебе є безліч прихованих талантів. Наприклад, ти геніальний в усьому, що ненавидиш. І хоча не надто приязний до людей, ти вірний друг.
Г. Ґ.: Хто з нас отримує кращі подарунки — Колін Ферт чи я?
Р. З.: Колін більше їх не отримує. Він прохопився, що не любить шоколад, — думаю, забув, що це саме я його надсилала.
Кейп із бавовняного твілу, вовняні блейзер і штани, бавовняна сорочка, усе — Saint Laurent by Anthony Vaccarello
Г. Ґ.: Гаразд. Давай почнемо з твоєї біографії. Чим займався батько?
Р. З.: Мій тато був інженером-електриком і механіком.
Г. Ґ.: У Швейцарії?
Р. З.: Взагалі-то у Великій Британії.
Г. Ґ.: Але він швейцарець?
Р. З.: Зараз доведеться трохи розʼяснити. У повоєнні роки, коли тато був юним, мій дідусь-швейцарець і бабуся-англійка емігрували до Австралії. Тож батько виріс там, а у 21 рік приїхав до Лондона. Я вже народилась у Техасі.
Г. Ґ.: То ти все-таки на чверть англійка? Бачиш, я геть не знайомий із твоєю “техаською стороною”.
Р. З.: Рене з Техаса любить поратися на подвір’ї та в саду, гуляти з собаками й мандрувати країною.
Г. Ґ.: Нагадай, де зараз твій дім?
Р. З.: Я мешкаю в Південній Каліфорнії, біля Сан-Дієго.
Г. Ґ.: Чому саме там?
Р. З.: Бо там живуть мій бойфренд і його маленький син.
Г. Ґ.: А де ми з тобою вперше зустрілися? Здається, на читанні сценарію “Щоденника Бріджит Джонс” у 2000 році?
Р. З.: Або навіть до того. Пригадую, того дня ми вдвох опинилися в пабі, бо то було єдине місце в пішому доступі, щоб поїсти.
Г. Ґ.: Як ти готувалася до ролі Бріджит Джонс? Памʼятаю, тоді здійнявся галас: “Ми не можемо допустити, щоб американка грала кумира британської нації”.
Р. З.: Я пішла працювати в лондонське видавництво Picador, так само як Бріджит, — щоб зрозуміти, як там все влаштовано. Одним із моїх завдань було робити вирізки газетних статей, у яких згадувалася Гелен Філдінг. Назбирався солідний стос матеріалу про “паскудну американську актрису”, яка мала втілити її героїню.
Г. Ґ.: У Picador не дивувалися, чого це голлівудська кінозірка Рене Зеллвегер вештається офісом?
Р. З.: Мене ніхто не впізнавав. Я працювала під вигаданим ім’ям Бріджит Кавендіш — продюсер фільму Джонатан Кавендіш товаришував із власником видавництва.
Г. Ґ.: Як таке можливо? Ти ж уже була відомою на весь світ.
Р. З.: У тій видавничій бульбашці мене не знали — або не впізнали через пухкі щічки. Одна з жінок в офісі розповідала мені, що дорогою на роботу читає дивовижний роман Анни Квіндлен “Справжні цінності”. Саме тоді вийшла його екранізація, в якій я грала, — моє обличчя було на обкладинці її книжки.
Г. Ґ.: Неймовірно! Скільки часу ти там провела?
Р. З.: Місяць чи два.
“У Бріджит впізнають себе, їй співчувають. Вона справжня — не завжди чинить правильно, але не втрачає оптимізму”
Г. Ґ.: Чому погодилася знову грати Брідж — уже вчетверте?
Р. З.: Тому що я люблю цю героїню. І допоки Філдінг береться за перо, її історія продовжується.
Г. Ґ.: Твоя правда. Зараз запитання, яке я теж часто отримую: чому, на твій погляд, фільми про Бріджит так подобаються публіці? У мене є гарна відповідь.
Р. З.: Гаразд, ти перший.
Г. Ґ.: Це щеплення від інстаграму. Соціальні медіа переконують людей, що їхнє життя недостатньо яскраве й наповнене, змушують почуватися невпевненими в собі. А невдаха Бріджит роками залишається милою й позитивною.
Р. З.: Я збиралася сказати те саме! Безліч людей відчувають її історію як власну: “Я і є та Бріджит Джонс!” У ній вони пізнають себе, і тому співчувають їй. Бріджит справжня: вона не завжди чинить правильно, але не втрачає оптимізму. Її дивакувата натура і недоліки видаються чарівними й прийнятними — це вчить глядачів із такою ж любов’ю й добротою приймати себе. Її хронічна чесність із самою собою дуже важлива, особливо зараз, коли заради схвалення інших люди готові жертвувати власними інтересами й переконаннями. Саме тому в мене немає інстаграму.
Г. Ґ.: Чи не здається тобі, що найперший фільм про Бріджит застарів? Якби він з’явився сьогодні, діалоги про заміжжя і поспіх із дітьми були б вкрай недоречними.
Р. З.: Наші матері жили в нав’язаному суспільством світі упереджень. Але я не вважаю, що жінка нічого не варта, якщо в неї немає дитини. І мої ровесниці не прищеплюють цю ідею своїм дочкам.
Г. Ґ.: А чи зрозуміли б сьогодні роман наших героїв? Деніел, бос Бріджит, надсилає їй особисті повідомлення сексуального характеру.
Р. З.: Думаю, нині відділи HR у подібних компаніях мають суворі приписи щодо цього.
Г. Ґ.: Як би ти порадила поводитись Бріджит сьогодні? Доповісти про нього?
Р. З.: Складно сказати. Добре, що в реальному житті мені не доводиться мати власну думку з цього приводу. Але, найімовірніше, я б порадила зустрітися з ним і відверто поговорити.
Г. Ґ.: Деніела довелося б перевиховувати.
Р. З.:(Сміється.) Зараз інші часи, все змінилося. Ось тобі приклад: якось я пішла на новорічну вечірку до подруги-супермоделі. Вона тепер мама і вигляд має приголомшливий: 182 см зросту, струнка, з довгим волоссям — еталон краси для моїх ровесниць. Серед гостей була дівчинка років 11, яка дивилась на господиню вечора із захватом і поділилася зі мною своїм відкриттям: “Боже мій, необов’язково мати великі груди і круглі сідниці, щоб бути дивовижно красивою”. Розумієш, її уявлення про красу зовсім інші, ніж ті, що нав’язувалися моєму поколінню.
Г. Ґ.: На відміну від Бріджит, ти займаєшся спортом, і це помітно.
Р. З.: О, я бігаю, щоб не втратити здоровий глузд. Два кілометри тричі на тиждень. А ще змушена робити присідання — у мене міжхребцева грижа.
Бавовняне пальто, Bottega Veneta
Г. Ґ.: Переходимо до наступної теми. Ти б хотіла поговорити про моду чи про кар’єру?
Р. З.: А ти про що?
Г. Ґ.: Про моду!
Р. З.: Ну звісно!
Г. Ґ.: Чи є в тебе улюблений дизайнер, який закидає речами? Або стиліст?
Р. З.: Я працюю з чудовою стилісткою Петрою Фланнері з Лос-Анджелеса. Вона спрощує моє життя.
Г. Ґ.: Твоя улюблена сукня?
Р. З.: Я обожнюю сукню “бульбашки шампанського”, яку для мене створила Кароліна Еррера для Met Gala 2011 року. Ми тестували її під спалахами камер і в світлі софітів зусібіч, аби переконатися, що вшиті кришталеві намистини-“краплі” окреслюють кожен вигин тіла. Обожнюю білу сукню Armani Privé, у якій я отримала “Оскар” у 2020-му. Мільярд леліток, пришитих вручну! Я очікувала, що сукня важитиме дві тонни, але вона видалася зручною, як футболка. Таке вбрання особливе, бо нагадує про важливі особисті моменти. Це витончені витвори мистецтва, але я почувалася в них собою — що нетипово для людини, яку найчастіше можна побачити із собачим візком дорогою до ветеринара.
Г. Ґ.: Чому ти взяла перерву в акторській кар’єрі з 2010 до 2016 року?
Р. З.: Це було мені необхідно. Я переживала особисту кризу, страшенно собі не подобалася, від власного голосу нудило. Я працювала і водночас думала: “Боже, тільки послухай себе — суцільний смуток у голосі”. Давалися взнаки емоційні переживання.
Г. Ґ.: Як ти скористалась довгою відпусткою?
Р. З.: Писала музику, вивчала міжнародне право. Я побудувала дім, врятувала пару старих песиків, заснувала продюсерську компанію, збирала кошти для хворого друга, проводила багато часу з родиною й похресниками, подорожувала з собаками через усю країну. Це мене зцілило.
Г. Ґ.: Якби ти народилася знову, ким би хотіла стати — актрисою чи музиканткою?
Р. З.: Складне запитання. Я люблю музику.
Г. Ґ.: Ти граєш на якомусь інструменті?
Р. З.: На піаніно та гітарі. Погано. А ти? Якби тобі було 18 і ти обирав університет, подався б на акторський?
Г. Ґ.: Ні.
Р. З.: Я нещодавно думала про це і не впевнена, що знову обрала б цю долю. Раніше існувала межа між дешевою популярністю та славою митця. Нині вона розмита. І якийсь фрик, і справжній талант — тепер однаково зірки. Раніше для цього треба було зробити щось видатне.
Текст: Г’ю Ґрант
Фото: Nikolai von Bismarck
Стиль: Tonne Goodman
Зачіски: Syd Hayes
Макіяж: Lisa Butler
Манікюр: Robbie Tomkins
Сет-дизайн: Jabez Bartlett
