Як Степан Лісовський та Надія Шаповал вивчають Україну у своїх експедиціях

"Ми не займаємося журналістикою і не записуємо історії людей, яких зустрічаємо на своєму шляху. Натомість документуємо красу повсякдення, те, що викликає ніжні почуття, — каже Надія Шаповал. — Знаходимо її в усьому: як гарбуз лежить на городі, як оздоблене вікно в хаті або як вбрана бабуся". Анастасія Каліта розпитала творчий дует про їхній новий проєкт, в якому вони документують різні куточки України.

Степан Лісовський та Надія Шаповал0Степан Лісовський та Надія Шаповал

Реклама

Креативна директорка та стилістка Шаповал у роботі часто звертається до української традиції. У 2018 році вона заснувала проєкт Nadiia — онлайн-майданчик, на якому представляє кераміку, текстиль, ужиткові речі, створені в колаборації з українськими дизайнерами й ремісниками. З фотографом Степаном Лісовським її пов’язує багаторічна дружба та робота. “Ми чимало працювали разом над модними зніманнями, тому добре розуміємо одне одного”, — каже Надія.

11

Їхня спільна художня діяльність розпочалася чотири роки тому. Працюючи над кампанією бренду Nadiia, вони вирушили в експедицію селами Київщини та Черкащини, де раніше розташовувалися поселення трипільців, — аби відшукати відлуння давньої культури. Фотографували місцевих жителів із тарілками, наївними статуетками та підвісками, створеними вручну українськими керамістами. “Було цікаво, які люди живуть там зараз та чи залишився якийсь зв’язок між прадавніми осельниками й нами”, — говорить Степан.

12

Саме це знімання дало поштовх для створення фотокниги, над якою вони працюють зараз. Продовжуючи розвідки, почали подорожувати країною: у перші мандрівки Україною вирушали, не маючи знайомих або контактних осіб у пункті призначення. Це не давало значних результатів, адже, коли поруч із тобою є місцевий, це дає можливість набагато глибше зануритися в життя людей. “Для українця кордони його дому такі самі важливі, як і державні, так просто туди не проникнути, — зауважує Степан. — Це відчувалося аж до 24 лютого: ти заїжджаєш у село, його мешканці бачать незнайому машину, незнайомців — і починають розпитувати: “що ви тут робите? Що знімаєте? Для чого?””.

Під час повномасштабної війни стало ще складніше — людям страшно відкриватися стороннім. “Вони бояться, що зараз хтось зніме відео, а завтра сюди “прилетить””, — пояснює Лісовський.

13

У своїх мандрах обидва відшуковують емоційні моменти в найдрібніших деталях. Степан згадує, як, спілкуючись за вечерею з вівчарями на карпатській полонині, зробив неймовірний знімок: “Чабани ніби стали одухотвореними іконами через гру світла позаду, дим ватри та їжу на столі”. Здається, фотографія спіймала саме ту мить невловимої ніжності, про яку багато говорять Шаповал і Лісовський.

За чотири роки вони здійснили десять експедицій. Найчастіше відвідували Хмельницьку область. “Одне місце нас особливо вразило. Їхали світ за очі й натрапили на село Дем’янківці, розташоване в долині між пагорбів, як у чаші. Його навіть немає на мапі, — згадує Степан. — А мешканці переповідають легенду, що на ці пагорби сходила сама Діва Марія”.

14

Найцікавіша частина цих подорожей — розмови з літніми людьми, каже Надія. Через власні життєві історії вони передають знання та силу всього народу. “Якось ми завітали до бабці, яка живе над річкою в глухому селі в Карпатах. Каже, що їй там ближче до Бога. І справді, у тих краях небо від тебе зовсім недалечко”, — розмірковує Надія.

Вони згадують, як на Полтавщині, дорогою на Опішню, побачили літню жінку в яскравому жовтогарячому пальті біля напівзруйнованої хати і вирішили на зворотному шляху завезти їй продуктів. Бабця тужила за давно померлим чоловіком, понад усе хотіла й собі піти на той світ, щоб знов зустріти коханого, та їй, як вона вірила, завадили вищі сили. “Жінка розповідала: сіла на галявині з думкою накласти на себе руки, й до неї спустився дух, який її обійняв і напророчив жити ще щонайменше сім років, — розповідає Шаповал. — Для мене такі сповіді — частина нашої історії, хоч і трагічної, але сповненої надії”.

15

Надія і Степан кажуть: якби була змога повернутися в минуле, починали б роботу зі Сходу України, Бессарабії й Криму. Без цих регіонів книжка буде неповною. Автори зізнаються: поки не знайшли відповідей на питання ані щодо фокусу, ані стосовно назви майбутньої книги. За рік планують виходити на видавництва з більш фіналізованим матеріалом. А поки їхні подорожі — це пошук, який триває.

Источник

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *