Київський архітектор Максим Рохманійко, засновник дослідницького Центру просторових технологій, разом із командою досліджує авіаудар по Маріупольському драмтеатру, що завдали росіяни 16 березня 2022 року. Напрацювання Центру вже додаються до матеріалів правозахисних організацій, а також стають основою для міжнародних культурних проєктів. Допомагають їм у відновленні історичної пам'яті сучасні архітектурні технології.
Максим Рохманійко (Фото: Anna Daki)
Реклама
“Ми ставимо свідкам прості й інтуїтивні запитання, і люди одразу починають говорити: отут у театрі я жив, отут ми зробили з подушок ліжко. І коли все це фіксується, з’являється архітектурний відбиток пам’яті, завдяки якому ми можемо відтворити фатальні обставини”, — розповідає архітектор Максим Рохманійко, засновник Центру просторових технологій.
Разом із колегами він повертає спогади про історичні події та трагедії через репродукцію ландшафтів, що їх споглядали. Рохманійко з командою — наче детективи, які фіксують воєнні злочини на території України. Тільки завдання — не знайти лиходія, а довести його провину. Одним із таких проєктів Центру є реконструкція Маріупольського драматичного театру, на який у березні 2022 року російські військові скинули авіабомбу. За різними даними, там ховались від шестисот до кількох тисяч людей: готували їжу, отримували воду, грілися, чекали на евакуацію. Скільки точно загинуло від авіаудару, досі невідомо.
Люди одразу починають говорити: отут у театрі я жив, отут ми зробили з подушок ліжко. Так з’являється архітектурний відбиток пам’яті, завдяки якому ми можемо відтворити фатальні обставини
Візуалізація простору театру з місцями повʼязаними з приготуванням та роздачею їжі в театрі (Центр Просторових Технологій, 2023)
Ми говоримо з 32-річним Рохманійком про важливість відновлення зруйнованих обʼєктів у 3D. Спілкуємось онлайн: він і частина колег працюють із берлінського офісу, решта перебувають у Києві. Позаду Максима великі дошки, на яких видніються тексти, фотографії, підписи та стрілки. Він неговіркий — коли працюєш із такими масивами інформації, слова, не підкріплені графіками й табличками, певно, втрачають сенс.
До заснування дослідницького центру Рохманійко навчався в Києві (закінчив Національний університет будівництва і архітектури) та в Орегонському університеті в США, працював архітектором у Нідерландах і Японії. А вже як керівник центру представляв свої роботи на престижних фахових виставках у Венеції, Шеньчжені, Гонконгу, Мілані, Тбілісі. До повномасштабного вторгнення Центр займався, зокрема, питаннями сталого розвитку й доступності житла. Наприклад, прораховував кількість вуглецевих викидів від будівельних матеріалів і аналізував вплив проєктів забудови на довкілля.
На початку повномасштабного вторгення команда Центру створювала просторові моделі та реконструкції “прильотів” по цивільній інфраструктурі, як-от у житловий будинок на вулиці Лобановського в Києві та в столичну телевежу. Бабин Яр, де вона розташована, — один із прикладів упертих намагань окупантів знищити памʼять про злочини. "Власне, наше дослідження 2020—2021 року допомогло встановити достеменно місця розстрілів у Бабиному Яру", — каже Максим. Реконструкція цього місця була одним із перших завдань Центру у форматі просторових моделей.
Бабин Яр в 1943 і 2020 роках (Центр Просторових Технологій, 2020)
Дві фотографії з місця масових розстрілів в Бабиному Яру з плівки Йоханнеса Геле (Центр Просторових Технологій, 2020)
У проєкті про Бабин Яр команда користувалась архівами, аерознімками та фотографіями німецьких солдат. У роботі з Маріупольським драмтеатром багато залежить від свідків. Спочатку створили макет самої будівлі: знайшли креслення, поговорили з акторами та співробітниками, дослідили театр у Полтаві, зведений подібно. Навколо цієї моделі зібрали архів із приблизно 1500 фото- та відеофайлів, а також записали просторові інтервʼю з очевидцями.
“Це дуже чутлива тема — комунікувати зі свідками, — розповідає Максим. — Ми пропонуємо заблюрити обличчя чи змінити голос у відеозаписах. Важливо, що це бажання свідка — бути в кімнаті та розмовляти з дослідником”. Станом на серпень 2023 року команда центру ідентифікувала 60 осіб, які були в театрі. З них погодилися поговорити 26. Ці напрацювання вже стають матеріалами для роботи правозахисних організацій.
“Один з наших свідків, який готував у театрі їжу для 2000 людей, допоміг створити модель польової кухні, де випікали хліб та варили суп і де інші мешканці театру зробили барикади. Це все задокументовано, але для нас також важливо осмислювати отриману інформацію та бачити її у ширшому контексті. До того ж, ми спілкувалися з різними експертами — існують гіпотези, що такі інтерв’ю мають терапевтичний ефект для свідків”.
“Завдяки відтвореній моделі ми зараз добре усвідомлюємо, де перебували наші свідки в театрі — і що відчували фізично люди, які знаходилися у різних частина будівлі під час авіаудару”
Поєднання різних форм медіа — свідчень, макетів деталей, моделей будівлі, фотографій — дає чітке розуміння, що відбувалося і як змінювалось у часі. Як театр перетворився на бомбосховище, а згодом став справжньою комуною. Робота триває. Постійно в команді працюють від пʼяти до восьми осіб. Але часто люди долучаються десятками — від випадкових свідків до звукорежисерів; на різних етапах також приєднуються експерти у спеціалізованих темах. Зокрема, команда працювала з фахівцем із вибухів — за його допомогою вивчали руїни, аби встановити епіцентр влучання авіабомби. “Завдяки відтвореній моделі ми зараз добре усвідомлюємо, де перебували наші свідки — і що відчували фізично люди, які знаходилися у різних частина будівлі під час авіаудару”.
Просторові інтервʼю з свідками подій в театрі (Центр Просторових Технологій, 2023)
На запитання, яку мету ставить перед собою команда у вивченні трагедії Маріупольського драмтеатру, Максим відповідає: працювати з культурним осмисленням подій. Ці свідчення не тільки для суду — їх варто показувати в мистецьких інституціях, щоб пояснювати, до чого тут міф російської культури. “Є люди, які нас добре розуміють, бо також потрапляли під вплив імперій. А є ті, хто переконаний, що вони на боці добра, — і водночас захоплені російською культурою. Із цією оптикою можна боротись. Тому для мене цей проєкт такий важливий”.
Результати своїх досліджень щодо Маріупольського драмтеатру Центр просторових технологій представить на початку 2024 року. Інші проєкти поставили на паузу. Запитую, що йому було б цікаво вивчити, якби мав необмежені ресурси? “Історію про українське зерно”, — каже Максим, маючи на увазі логістичні проблеми з вивозом збіжжя у 2023 році через атаки на інфраструктуру й пожежі на полях. Водночас можна поговорити про минуле: Україна завжди асоціювалась із хлібом, проте пережила штучний голод 1932—1933 років. Роботи з відновлення втраченої памʼяті — у культурі, мистецтві, міському просторі — вистачить не на одне десятиліття.
Текст: Оксана Семенік
