Київська рестораторка та громадська діячка Марія Дідковська створила затишні простори для красивого відпочинку, змістовних розмов та добрих справ.
Сукня з шовку, віскози та поліестеру, декорована пірʼям Taller Marmo, кліпси Lanvin, браслет і каблучка, біле золото, діаманти, усе – власність героїні
Реклама.
39-річна Марія Дідковська, засновниця київського ресторану Citronelle, бару Saint Bar та благодійного фонду “Відкрита музика міста”, зустрічає мене в робочому кабінеті. Вінтажні лампи дають м’яке тепле світло, ледь чутно грає класична музика, пахне сухофруктами й осінніми квітами. Біля вікна стоси книг, переважно про українське мистецтво та французьку гастрономію. На полицях навпроти столу – портрети найдорожчих: восьмирічних синів-двійнят Тимофія й Івана та чоловіка, юриста Олексія Дідковського. Поруч із ними – роботи художників Олександра Ройтбурда, Олени Придувалової та Олександра Сухоліта. “Його подарунок, – перехоплює мій погляд на графіці останнього Марія. – Ми інколи тут зустрічаємось”.
Її ресторану Citronelle тринадцять років, бару Saint Bar – майже три. Ці місця з панорамним видом на Оперний театр, зіткані зі смаків французьких страв на тонкій порцеляні, високої коктейльної культури, мистецьких вечорів, антикваріату в інтер’єрі, зібраного господинею власноруч. В меню Citronelle страви французької кухні – півень у вині, ліонський цибулевий суп, крем-брюле з лавандою та медовим морозивом. Характеру їм додають локальні продукти – численні сорти українських томатів, любисток, орегано, кислиця, квіти вербени з київських ферм, горіхи з Тернополя.
“У нас збираються люди, які зробили щось для себе, і тепер їм цікаво зробити щось для інших. Ми даємо їм можливість у комфортній атмосфері знайомитися, домовлятись – і діяти”
В її дитинстві на свята за столом збиралась велика родина, стелили парадну скатертину і вели цікаві бесіди. Мама Марії 50 років викладала дітям українську літературу та народознавство, тож залучала доньку до шкільних вертепів і прищеплювала повагу до рідної культури. Марія згадує, як пекли великодніх жайворонків – оселею розносився аромат здоби. Тоді в дівчинки народилася мрія виготовляти хліб. “Коли дозріла відкрити власний бізнес, то думала створити пекарню з великим цехом, де доходить тісто та печуться свіжі паляниці, – розповідає вона. – Я доклала максимум зусиль, домовлялась про франшизи, але зрештою розчарувалась, бо мене не влаштовував той рівень продукції, яку пропонували потенційні партнери”.
Бавовняна сорочка Prada, спідниця з поліестеру Dries Van Noten, два намиста, бурштин, усе – Monies, каблучка, біле золото, діаманти, усе – власність героїні
Закладена в дитинстві любов до гостинності, а також бажання торувати власний шлях вилились у нову ідею – відкрити ресторан. “Французька кухня – це як академічна музика, тільки у світі гастрономії, тому вибір був очевидним, – каже Марія. – У часи, коли мода на ресторани швидко змінювалась, я хотіла створити еталонне місце, куди б люди приходили, щоб освідчитися, розповісти, що вони при надії, а потім святкували річниці вже з дітьми”.
У закладах Дідковської тече насичене життя: влаштовують концерти, дискусії, благодійні вечері й аукціони, – намагаються не просто розважати, а говорити про важливі речі та підтримувати таланти. Нерідко гості Saint Bar та члени команди можуть запросто розіграти партію в шахи. “У нас збираються люди, які зробили щось для себе, і тепер їм цікаво зробити щось для інших, – зазначає рестораторка. – Ми даємо їм можливість у комфортній атмосфері знайомитися, спілкуватися, домовлятись – і діяти”. Запитую, як ресторанний бізнес долає нескінченні виклики (заклади Марії пережили складні часи Майдану, локдауну та 2,5 роки повномасштабного вторгнення). Вона зауважує, що саме поняття розкоші набуло нового значення – це стабільність та цінність часу: “Важливо, як ти його використовуєш, зокрема для себе і власного розвитку”.
“Командою вчимося справлятися зі своїми емоціями, підтримувати одне одного та гідно приймати людей, які вийшли з пекла війни”
На початку великої війни, у травні 2022 року, після двох місяців перерви, Дідковська наважилася знову відкрити заклади, хоча знала, що зазнає збитків. Причин було дві – бажання продовжувати жити з родиною і працювати в Україні та зберегти робочі місця для команди. “Це дуже важливо – бути зі своїми не тільки в хороші часи”, – каже рестораторка. За цей час в Citronelle сформувалися нові традиції – починати кожен ранок хвилиною мовчання в пам’ять про загиблих захисників та захисниць, а також піклуватися про ментальне здоров’я колективу: “Командою вчимося справлятися зі своїми емоціями, підтримувати одне одного та гідно приймати людей, які вийшли з пекла війни”.
Алюмінієва сукня Rabanne, браслет і каблучка, біле золото, діаманти, усе – власність героїні
Красномовне свідчення вдячності й поваги – благодійні проєкти Дідковської, зроблені з любов’ю до мистецтва. Один із них повʼязаний з музикою, яка супроводжує Марію все життя: “На різдвяні свята в нашому домі звучать колядки та щедрівки, заспівані капелою “Думка” в супроводі симфонічного оркестру, – це космічно красиво”. У 2014-му, вперше відвідавши Зальцбурзький фестиваль, вона закохалася в оперу, а чотири роки по тому заснувала благодійний фонд “Відкрита музика міста”, який популяризує класичну музику, особливо українських композиторів та виконавців. Торік вітчизняна вистава “Запорожець за Дунаєм” вперше з’явилась на афіші Вроцлавської опери: фонд Дідковської допоміг оцифрувати партитуру, яка тепер може виконуватись на сучасній сцені. Під час великої війни у Saint Bar влаштували міністудію та записали альбом джазових композицій вітчизняних музикантів Saint Jazz Collections.
Гордість Дідковської – колекція шампанського Victoire de la Dignité, що перекладається як “Перемога гідності”. Вона була створена на підтримку України разом зі старовинним французьким Домом Pierre Morlet – одним з головних у Шампані, з яким на той момент рестораторка співпрацювала сім років. Про цю сімейну виноробню Марія дізналась на паризькій вечірці, а потім вмовила подругу, яка знала сусідів родини Морле, організувати зустріч. У французькій провінції хороші справи так і робляться – через знайомства. Щоб схилити Еріка Морле – головного “носа” Домів Bollinger, Mumm, Perrier Jouet – до співпраці, знадобилось багато зустрічей. Дідковські їздили в Шампань, Морле у Київ – партнер мав бути перевіреним, оскільки репутація для незалежного Дому з нішевим продуктом – понад усе. “Перемовини тривали три роки, довелося тренувати внутрішній спокій, – згадує Марія. – Але я дуже пишаюся цим шампанським, бо воно створене за всіма канонами. Навіть етикетки друкували у Франції, у типографії, яка співпрацює з виноробами понад сто років”. На них зображені картини українських художників: Олексія Аполлонова, Олександра Сухоліта, Олега Тістола, Миколи Білоуса, Олени Придувалової та Марини Скугарєвої.
Крім благодійної, проєкти Дідковської мають ще й просвітницьку місію – знайомити українців зі своїм спадком
Від початку повномасштабного вторгнення благодійні ініціативи Марії Дідковської акумулювали понад 15 мільйонів гривень. Кошти йдуть на закупівлю обладнання та інструменти для мобільних шпиталів, які передали на фронт, а також на потреби Головного військового клінічного госпіталю в Києві та підтримку Коростишівської школи-інтернату.
Вовняний жакет Moschino, кліпси, латунь, вінтаж (Poetry in Objects), вовняні штани, каблучка, біле золото, діаманти, усе – власність героїні
Крім благодійної, проєкти Дідковської мають ще й просвітницьку місію – знайомити українців зі своїм спадком. Лімітована колекція порцеляни “Спадщина”, прикрашена жовтогарячими чорнобривцями, символізує невидимий зв’язок поколінь. На зворотному боці тарілок можна побачити впізнавані слова з вірша Миколи Сингаївського: “Як на ті чорнобривці погляну…”. Це вже чотирнадцята колекція посуду Citronelle, яку Дідковська створює в співпраці з художницею Ганкою Третяк з 2020 року. “Хай через предмети декору люди більше дізнаються про нашу історію та видатних митців. Я вболіваю за ідею, що через красу та приємні речі прийдуть знання”.
У Марії з чоловіком Олексієм є традиція – щоранку відводити дітей у школу та йти пішки на чай чи каву в Citronelle – щоб мати пів години одне для одного. “Цей час допомагає відновлюватися та залишатись разом”, – каже Дідковська. У планах рестораторки – розвивати мистецтво буття, наповнювати будні красою, робити українських митців та культуру впізнаваними – торувати свій шлях і не зупинятись.
Сукня з атласного шовку Solace London, браслет, жовте золото, власність героїні
Фото: Polina Grebenik
Стиль: Anastasia Zamula
Текст: Анна Золотарьова
Зачіски: Daria Zhadan
Макіяж: Svitlana Rymakova
Асистентка стилістки: Yevhenia Zhorova
