10 лютого 1895 року народився Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький, відомий в Україні як Василь Вишиваний — австрійський ерцгерцог, полковник Легіону Українських Січових стрільців, дипломат, розвідник та поет.
Василь Вишиваний
Реклама
“Вишиваний” — імʼя, яке Вільгельму дали Січові стрільці під час Першої світової війни через його любов і шану до українських вишитих сорочок. Габсбург, який не мав ані краплі української крові, досконало вивчив українську мову та присвятив більшу частину свого життя українській справі — хотів бачити Україну незалежною, соборною та самодостатньою державою, вільною від будь-якої тиранії.
Про його непересічну постать розповідає культурологиня Ольга Ковтун, яка зараз працює над сценарієм біографічного фільму про Вільгельма Габсбурга.
Нонконформізм як стиль життя
За рівнем бунтарства всередині династії Габсбургів, Вільгельм міг би зрівнятися зі своєю родичкою — дружиною цісаря Франца Йосифа I, харизматичною імператрицею Австрії Єлизаветою, відомою в усьому світі як Сіссі.
В різний час обох обʼєднувала жага знань та любов до подорожей як своєрідної форми ескапізму, нестримне бажання самоствердитися та йти наперекір усталеним нормам австрійської монархії. Єлизавета прагнула якомога більше часу проводити без протоколу за межами придворного Відня і часто вирушала у довготривалі подорожі без свого чоловіка. Якось Імператриця Сіссі шокувала цісаря, зробивши татуювання якоря в себе на спині. Для монархічних осіб це був нонсенс та справжній виклик. Пізніше Вільгельм так само спантеличить аристократичне середовище у театрі Монмартру, засвітивши аналогічне татуювання в себе на руці. Своєю автентичною любовʼю до угорців, чию мову імператриця вивчила бездоганно, Сісі вдалося завоювати серце угорського народу і таким чином впродовж років сприяти збереженню двоєдиної монархії Австро-Угорщини. Вільгельм у свій час так само щиро захопиться невідомою йому Україною і зробить її частиною своєї ідентичності.
Дитинство на островах Адріатичного моря
Вільгельм Габсбург народився в італійській Істрії, у місті Пула та був шостою, найменшою дитиною в родині Карла Стефана — адмірала військово-морського флоту Австро-Угорщини і Марії Терезії, від народження принцеси Тосканської. Безтурботне дитинство ерцгерцога минало в сімейному маєтку на маленькому острові Люсін в Адріатичному морі. Батьки хотіли, щоб діти зростали подалі від Віденського двору, тому наймали їм іноземних викладачів та гувернанток.
Зазирнути за лаштунки повсякденного життя цієї родини дозволяє книга спогадів британки Неллі Раян, яка на початку XX століття працювала гувернанткою в родині Вільгельма, а в 1915 році опублікувала свої спогади – My Years at the Austrian Court. Особливу увагу вона зосередила на стилі життя Габсбургів. Місс Раян розповідає, що у пʼять років діти вільно володіли англійською, французькою, німецькою, італійською та польською мовами. Батьки вимагали від дітей дотримання суворої щоденної дисципліни та заохочували їхній всебічний розвиток. Окрім вивчення основних дисциплін, діти займалися спортом, садівництвом, опановували різні види мистецтв, а з семи років їм навіть дозволялося за сніданком випити трохи вина.
Та найбільший вплив на Вільгельма мали сімейні подорожі в різні куточки світу – особливо до екзотичних арабських країн, чия культура манила його змалечку. Карл Стефан обожнював морські мандри і мав фанатичну любов до яхт. Він часто брав дітей у свої подорожі, переважно інкогніто, де вони могли без зайвого офіціозу вільно блукати серед звичайного люду та пізнавати їхнє буття.
В 1905 році безжурним дням на острові прийшов кінець. Вільгельм вирушає до Австрії на навчання у Віденському реальному училищі, а після його закінчення – до Терезіанської військової академії. Це покладе початок його військовій та дипломатичній карʼєрі.
Відкриття України
Під час навчання сімнадцятирічний Вільгельм здійснює подорож у Карпати, де він по-справжньому відкрив для себе українців. Бажання поїхати в Україну постало особливо гостро, коли близькі родичі говорили при ньому про українців як про “дике племʼя”, що живе десь на околицях великої імперії. Аби на власні очі побачити цих “бандитів”, не кажучи нікому ні слова, Вільгельм покидає родинний маєток у Живці (територія сучасної Польщі) та вирушає інкогніто потягом другого класу через Львів та Станіслав до Ворохти. Поки його відсутність удома зчиняє переполох, юний Габсбург декілька тижнів насолоджується природою Карпат та вивчає гуцульські звичаї й побут.
В майбутньому з цих країв походитиме його друг Петро Шекерик-Доників — видатний політичний діяч та письменник, автор культового твору “Дідо Иванчік”, повністю написаного гуцульським діалектом. Пізніше він допомагатиме Михайлу Коцюбинському збирати матеріали для йому роману “Тіні забутих предків”.
Війна та розпад імперії
У 1915 році під час Першої світової війни Вільгельм стає командиром 13-го полку уланів — цісарсько-королівської кавалерії Австро-Угорщини, який складався переважно з українців. Спілкуючись із військовими, Габсбург все більше почуває себе українцем – досконало вивчає історію України та мову, а подаровану українським солдатом вишиванку вдало поєднує із військовим одностроєм та перетворює на важливий атрибут персонального стилю.
Так Вільгельм відкриває для себе нову ідентичність і стає Василем Вишиваним, поставивши інтереси України для себе на першому місці. На службі він займається активною українізацією серед війська — наполягає на тому, аби всі воїни носили на уніформі синьо-жовті відзнаки та не соромилися спілкуватися українською мовою.
Здобувши величезний авторитет серед українців як полковник Легіону Січових Стрільців та активний учасник українських національно-визвольних змагань, Вільгельм стає живою легендою. Деякі політичні діячі, такі як Павло Скоропадський, вбачають у ньому небезпечного суперника, який, за певних обставин, міг би стати гетьманом України або й зайняти престол монарха. Втім, цим планам не судилося здійснитися.
В 1918 році Австро-Угорська монархія припинила своє існування. Колись могутня європейська імперія перетворилася на сукупність країн, що намагалися самоствердитися на новій політичній світовій арені. Серед них були УНР та ЗУНР, на які українці покладали великі надії. Вільгельму було боляче дивитися на розпорошені українські сили та внутрішні чвари перед загрозою радянської окупації: “У нас один спільний дух, який родився з козацьких традицій, у нас одна ідея, одна програма, один прапор: одна, зʼєдинена, самостійна, суверенна Українська Держава”, — пише Вишиваний у своїх спогадах.
В 1921 році він покидає Україну та вертається у Відень, де видає збірник україномовної поезії під назвою “Минають дні” та присвячує свої вірші борцям, що впали за волю України.
Під небом Парижа
Міжвоєнний час — найменш досліджений в українській історіографії період життя Вишиваного. Вільгельм живе в еміграції у Парижі, який в 1920-х став європейським центром свободи та вільнодумства і наче магніт притягував інтелектуалів, літераторів та різноманітну шляхту у вигнанні. Там Вільгельм намагається пустити коріння і винаймає житло поблизу Тріумфальної арки. Його однаково цікавлять кола аристократичних emigré та богемне середовище паризького андеграунду.
Водночас Вишиваний планомірно налагоджує зв’язки із французькою розвідкою та представниками інших європейських спецслужб і підтримує тісні контакти з українською діаспорою. Він перебуває під пильним наглядом НКВС і намагається протидіяти радянському впливу на українців в еміграції. В розсекречених радянських архівах є підтвердження того, що під час проживання в Парижі Вільгельм справді займався розвідувальною діяльністю, зокрема був добре знайомий з лідером ОУН Євгеном Коновальцем, з яким він неодноразово мав зустрічі у французькій столиці та допомагав налагоджувати міжнародні звʼязки на користь українському визвольному руху.
Роман із парижанкою Полетт Куйба, яка виявилась видатною аферисткою та підставила Вільгельма, зіграє з ним злу долю. Історик Тимоті Снайдер у своїй книзі “Червоний князь. Таємні життя габсбурзького ерцгерцога” припускає, що коханка Вишиваного могла бути не просто зрадницею, але й агентом іноземної розвідки — радянської або чехословацької, яка мала на меті дискредитувати Габсбурга та завадити потенційній реставрації монархії. Аби уникнути в’язниці через звинувачення у шахрайстві, в 1935 році Вільгельм терміново покидає Францію та вертається у Відень, де, на відміну від фривольного Парижа, вже відчувається подих неминучої великої війни.
Між двома диктатурами
Під час Другої світової війни Василь Вишиваний перебуває у Австрії, де проводить одночасно антинацистську та антирадянську діяльність, таємно співпрацюючи з ОУН. Для допомоги українському визвольному руху він активно використовує налагоджені звʼязки із французькою та британською розвідками. На початку 1940-х років його довіреною особою та близьким другом стає Роман Новосад — молодий студент музичної академії у Відні, родом із Галичини. В умовах війни вони разом залучають однодумців, докладають зусиль для спільної підпільної боротьби.
Після поразки Німеччини квартира Вишиваного опиняється у англійській зоні окупації Відня. Радянські спецслужби вже мають на меті остаточно його нейтралізувати через контакти з українськими націоналістами. Влітку 1947 року Вільгельма Габсбурга та Романа Новосада прямо на вулиці Відня викрадає СМЕРШ — агенти радянської військової контррозвідки. Обоє опиняються у Лук‘янівському СІЗО в Києві, де впродовж багатьох місяців їх допитує НКВС.
Достеменно невідомо чи був Василь Вишиваний на той час одружений, але серед особистих речей, які в нього вилучили під час затримання, були фотокартки хлопчика. Це син Вільгельма на ім’я Франц Піч. На одній зі світлин він зображений поруч із молодою жінкою, ймовірно, своєю мамою. Але про неї жодних біографічних відомостей в документах немає, лише вказано, що за результатами допиту “місцеположення сімʼї встановити неможливо”.
Вишиваний отримує звинувачення у антирадянській діяльності та співпраці з розвідками Франції і Британії. Вирок — 25 років ув’язнення. Проте 18 серпня 1948 року він помирає в тюрмі від “туберкульозу”, як зазначено радянськими слідчими. Місце поховання Вільгельма Габсбурга досі невідоме.
