9 травня стартує Венеційська бієнале. Національний павільйон України представить на ній “Гарантії безпеки” — експозицію Жанни Кадирової під кураторством Ксенії Малих і Леоніда Марущака.
Безпосередньо біля входу до Giardini della Biennale — садів бієнале, одного з двох основних майданчиків Венеційської бієнале, — відвідувачі побачать скульптуру Жанни Кадирової: оленя, що висить на крані вантажного авто. “Оригамі Олень” мисткиня створила у 2019 році для парку “Ювілейний” у Покровську. Скульптура пережила евакуацію, коли до міста наблизилася лінія фронту, мандрувала світом і, нарешті, прибула до Венеції.
Проєкт продемонструють у двох місцях: скульптуру покажуть у Giardini della Biennale — підвішеною на крані вантажівки. Другу частину експозиції буде представлено в Українському павільйоні в Арсеналі. Там покажуть архівні матеріали, пов’язані з Будапештським меморандумом, а також відеозйомку евакуації скульптури та її шляху до Венеції.
Про проєкт розповідають куратори — мистецтвознавець, програмна директорка Promprylad Art Center Ксенія Малих і голова ГО “Музей відкрито на ремонт” Леонід Марущак.
Яка передісторія появи оленя в Покровську? Як трапилося, що на місці радянського реактивного літака в місцевому парку виникла сучасна скульптура?
Реклама.
Леонід Марущак: У період після Майдану до культури східних регіонів було привернуто велику увагу. Тоді Міністерство екології ініціювало відновлення ряду парків у Донецькій і Луганській областях. Одним із них став парк “Ювілейний” у Покровську. Міністерство найняло підрядника, який мав займатися відновленням парку, — ним стала подруга сестри Жанни Кадирової. Вона звернулася до художниці з пропозицією створити скульптуру для громадського простору.
Спочатку Жанна запропонувала для парку іншу роботу — велопарковку у вигляді великого блокнота з написами: “один куб газу коштує стільки”, “один євро — стільки”, “бензин — стільки”. Її також втілили в життя. Згодом підрядники звернули увагу на порожній постамент у парку. Він стояв незайнятим з 2015 року — раніше там був встановлений радянський літак Су-7. Тоді Жанна разом зі своїм партнером Денисом Рубаном запропонували створити на цьому місці абсолютно нейтральну скульптуру — оленя у стилі оригамі.
Як реагували жителі міста на оленя в Покровську?
Леонід Марущак: Цікаво, що олень постійно набуває все нових і нових значень. Він уже вийшов за межі покровського кола впливу й України. Щодо реакції місцевих, то ми з нашою ГО “Музей відкрито на ремонт” тоді часто приїжджали в той момент, коли Жанна з Денисом завершували скульптуру. Ми багато говорили з місцевими працівниками музею: “У вас зараз найвідоміша художниця країни робить проєкт — підіть, задокументуйте, візьміть ескізи!” Але місцеві музейники ставилися до цього дуже стримано.
Насправді особливих сенсів “Олень оригамі” почав набувати тільки з моменту свого вимушеного переміщення та блукань світом. Саме ці блукання надають йому значення легендарного переселенця.
Ксенія Малих: Ця скульптура створена саме для громадського простору. Вона не перебуває в просторі сучасного мистецтва, і це одразу знімає багато упереджень. Жанні дуже добре вдаються й підходять роботи в публічному просторі, адже вона вміє працювати з верхнім шаром сприйняття. Для неї важливо, що люди будуть відчувати. “Олень оригамі” став символом міста — люди говорили: “Зустрінемось біля оленя”, біля нього любили робити фотографії на випускний. З погляду мистецьких комунікацій він дуже демократичний.
У чому полягала найбільша складність його евакуації з міста у 2024-му, коли лінія фронту наблизилася до Покровська?
Леонід Марущак: Історія з евакуацією — дуже емоційна для мене. На той час наша громадська організація “Музей відкрито на ремонт” уже вивезла більшість експонатів із місцевих музеїв. Під час одного з таких візитів, просто проїжджаючи повз, я зрозумів, що олень усе ще стоїть на місці. Ми просто забули про нього!
Телефоную Жанні: “Жанно, що ми будемо робити?” — “А що я можу?” — каже Жанна.
Ми пішли до музею, а там кажуть: ми не маємо прав на евакуацію… Пішли до міської адміністрації, але, відверто кажучи, їм було не до оленя — на той момент у місті відбувалася масова евакуація людей та матеріальних цінностей. У міської влади навіть не було можливості оформити документи для евакуації, тобто фізично вони не могли підготувати цей пакет документів. Ми приїздили туди чотири рази, щоб якось зрушити процес. Довго не могли знайти кран — нам було потрібно, щоб місто надало єдиний робочий кран у місті. Ну а коли ми заїхали, у нас було лише чотири години на все — бо об 11 ранку в Покровську закінчувалася комендантська година, а о 15:00 починалася. Всі комунальні служби могли працювати лише до 15:00.
Ну а найбільша проблема була в тому, що олень був відлитий на постаменті. Тому, на жаль, фактично частину скульптури ми лишили на місці, тому що це була основа пам’ятника.
Момент “розчленування” призвів до того, що скульптура стала нестійкою. Ми не можемо просто десь її поставити — її потрібно розміщувати в підвішеному стані, і це додаткова метафора. 31 серпня нам вдалося перевезти оленя з Покровська до Вінниці, і далі почався його шлях світом.
Ви одразу розуміли, що будете експонувати оленя у Венеції саме в підвішеному стані?
Ксенія Малих: Так, скульптуру експонують у Giardini della Biennale на крані вантажівки. Наш вимушений переселенець, що висить на крані у Венеції, — це дуже метафорична історія. Підвішений стан символізує невизначеність, знайому сьогодні українцям. Щодо Національного павільйону, то в Арсеналі у нас представлена відеоінсталяція, яка показує історію подорожі оленя з Покровська до європейських столиць та момент його в’їзду до Венеції.
До Венеційської бієнале ви встигли показати оленя в шести європейських столицях. Як реагує на нього світ?
Ксенія Малих: Нам було важливо показати його не в публічному просторі, а у впливових мистецьких установах. Ідея полягала в тому, щоб цей шлях до Венеції був видимим. У кожному місці, крім презентації фільму та проєкту, ми проводили лекції та публічні обговорення із залученням місцевих експертів. Це створило дуже щільний інтелектуальний простір навколо цієї скульптури. У Венеції олень уже буде багатьом відомий.
Tetyana Berezhna (@tetyana__b)
Тема, яку ви піднімаєте у проєкті Жанни, “Гарантії безпеки”, — і політична, і історична водночас. Наскільки вдалося пояснити європейській публіці, чому український павільйон сьогодні говорить про Будапештський меморандум?
Леонід Марущак: Коли ми завершили концепцію Національного павільйону і почали повідомляти її назовні, то зрозуміли, що багато хто у світі не знає, що таке Будапештський меморандум. Після його підписання у 1990-х про це мало говорили — світ просто полегшено зітхнув, адже три країни відмовилися від ядерного озброєння. Після цього ніхто особливо не повертався до цієї теми. Це ми живемо з цим, усвідомлюючи небезпеку. Тож у контексті блукань оленя Європою ми хотіли нагадати: є така тема, і ми живемо з відчуттям цієї загрози.
Ксенія Малих: Щодо рефлексії тих, хто бере участь у наших обговореннях, то було багато розмов про ядерний шантаж. У Європі ця тема добре сприймається саме в такому контексті, адже всім зрозуміло, що Росія займається цим просто зараз. Також ми багато говоримо про безпекову ситуацію в Європі — ця тема теж багатьох турбує. Плюс теми, пов’язані з екологією, кліматичною справедливістю, антропоценом. Гадаю, це ще матиме розвиток у рамках нашої програми у Венеції восени.
Леонід Марущак: У павільйоні ми порушуємо й інші теми — зокрема, тему вимушеного переселення. Також говоримо про поняття культурної спадщини та крихкості сучасного мистецтва. Скульптурі Жанни пощастило, а скільки таких скульптур залишилося по всій Україні, які ми не змогли врятувати?..
Коли ми говоримо про надзвичайні ситуації та скульптури в публічному просторі, то в нашій країні немає процедури визначення, що є цінним, а що ні, що потрібно зберігати та евакуювати. Часто це мистецтво приречене. І не тільки скульптури — можемо згадати будинок Поліни Райко на Херсонщині, який постраждав після катастрофи на Каховській ГЕС. Скільки таких речей ми не встигли врятувати? Звісно, в умовах війни першочерговим є людське життя, далі — матеріальні цінності, а вже потім — публічне мистецтво.