Мавка, русалка чи вовкулака — в українських казках і легендах повно загадкових істот, які століттями надихали художників, письменників і кінорежисерів. Гелловін — добра нагода згадати про найвідоміших українських міфічних персонажів.
Мавка
Раїса Недашківська в образі Мавки, фільм "Лісова пісня", 1961
Реклама
Мавка — мабуть, найвідоміша міфічна українська персонажка. Це дух жінки, що має глибокий зв'язок із природою. Вона зачаровує своєю таємничістю й магічною елегантністю. Так, до прикладу, Леся Українка описує Мавку як дівчину, що виткана з лісових ароматів та є втіленням чарівного духу цього місця. Образ Мавки — один з найромантичніших і найестетичніших в українському кіно. Аби уявити, який вигляд могла мати Мавка, варто подивитися дві найвідоміші українські стрічки, засновані на драмі-феєрії Лесі Українки про Мавку, — "Лісова пісня" Віктора Івченка 1961 року, де роль Мавки втілила Раїса Недашківська, та фільм 1981 року Юрія Іллєнка "Лісова пісня. Мавка" 1981 року, з Людмилою Єфіменко в головній ролі.
Афіша до фільму "Лісова пісня. Мавка"
Якщо шукаєте натхнення в образі Мавки, то легкий льон або весняна сукня, вкрита квітковим візерунком, — основа образу, і обов'язково довге волосся, вільно розпущене чи прикрашене квітами.
Русалка
"Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі
Тарас Шевченко, 1846 рік
"Русалкі", Тарас Шевченко, 1858-1859
Русалка — це персонажка, що зустрічається у міфології багатьох слов'янських народів. Вона являє собою молоду й тендітну постать. Русалка відома тим, що заманює юнаків в озера та лоскоче їх до смерті. Утім, ця чарівна істота може виступати як позитивний персонаж, що захищає посіви та попереджує людей про майбутні стихійні лиха. Русалка — популярний образ в українському мистецтві й літературі. Так, 1846 року у збірці поезій "Кобзар" Тараса Шевченка вийшла поема "Русалка", а пізніше, у 1860-х роках, поет і художник створив серію ескізів, присвячених образам русалок, — елегантні замальовки олівцем, підписані автором як "Русалки на Дніпрі". Цікаво, що в баладах Тараса Шевченка “Утоплена”, “Лілея”, “Русалка” ці містичні істоти зберегли людські риси характеру: між ними існують родинні зв’язки, всі вони сестри, які привітно зустрічають нових утоплениць.
Довга біла сорочка, довге волосся і трохи водоростей — ось складові для реалістичного образу Русалки.
Мольфар
Мольфар Юра, фільм "Тіні забутих предків", 1965
Мольфар у гуцульській культурі — це чарівна постать, наділена надприродними здібностями, як-от цілительство та народна магія. За легендами, ці істоти володіють здатністю контролювати погоду та знають таємниці сил природи й духів. Для прикладу можна опиратися на образ мольфара Юри з повісті "Тіні забутих предків". Герой втілює ідею природної мудрості, а також має стосунки як із довкіллям, так і з іншими світами. Окрім того, мольфар Юра може взаємодіяти з іншими персонажами та природою, щоб розкрити глибокий зв'язок між людьми та довкіллям. Для того, щоб створити автентичний костюм мольфара на Гелловін, знадобиться гуцульське вбрання, крисаня (характерний капелюх мольфара) та ціпок.
Вовкулака
“Вовкулака”, Лукас Кранах Старший, 1512
Вовкулака — це загадкова істота, що перетворюється на вовка або навпаки. Вірування в існування вовкулаків колись простягалося по всій Європі, зокрема й Україну. У "Слові о полку Ігоревім" описується, що полоцький князь Всеслав володів надздібністю перетворюватися на вовка. Та попри страхітливий вигляд, ця істота зберігає в собі й людський внутрішній світ. Окрім того, вовкулака здатен до метаморфози, що нагадує характеристики козаків і мольфарів.
Вовняні одяг і взуття чи навіть вовча маска допоможуть перевтілитися в цю істоту.
Болотяник
Ілюстрація з книги "Український бестіарій"
Болотяник, або водяник, як його також називають, є володарем болота, який ознаменувався в міфології своїм злим характером. У легендах він часто описується як нерухома, обтягнута мулом істота без очей. У давнину вірили, що водяник перебуває на дні болота, оточений водоростями, равликами та риб'ячою лускою.
Текст: Каріна Бондар
