В українському балеті відбулася неординарна подія: Національна опера вперше представляє хореографію від знаменитого американського постановника Вільяма Форсайта, який здійснив справжню революцію у сучасному танці.
Реклама.
Гала-концерт “4 легенди” відбудеться на сцені Національної опери 30 травня. Балетознавиця Катя Єлецьких розповідає, чому цю постановку не варто пропустити.
Сцена занурена в темряву. Декорації відсутні — лише пронизливий промінь холодного білого світла. У цьому світлі — двоє: він і вона. Прима-балерина Анастасія Шевченко та прем’єр Ян Ваня. На ній — незвичайної форми, еліпсоподібна вигнута пачка.
Інша музика. Інша пара провідних солістів. У промені світла — прима-балерина Ілона Кравченко та прем’єр Микита Сухоруков. Без звичної нам пишності балетного костюма: на ній — купальник, на ньому — штани вільного крою та топ. Рухи чіткі, майже математично вивірені. Часом — на межі людських можливостей.
Для глядачів, які звикли до масштабних класичних балетів, вистава “4 легенди — гала” може стати справжнім одкровенням. Але саме в цьому полягає одна з причин важливості цієї прем’єри для України. Вільям Форсайт, американський танцівник і хореограф, є одним із найвидатніших новаторів, генієм сучасного танцю та імпровізації. Це хореографія з надзвичайно високим порогом входження, яка вимагає артистів особливого рівня.
“Українському глядачеві важливо усвідомити, чому сучасний балет має право на існування і чому він іноді може навіть витісняти класику. Ми тільки нещодавно почали знайомити публіку з хореографами, які вже давно є частиною світового танцювального процесу, — пояснює Анастасія Шевченко. — Сучасний танець — це мова нашого часу. Він може бути складним, іноді незрозумілим, але саме в цьому й криється простір для власної інтерпретації. У такій хореографії тіло не завжди передає історію стосунків чоловіка та жінки. Іноді це просто рух, ідея, пластика, емоція. Мінімалістичні костюми лише посилюють це відчуття: на сцені залишається майже оголена сутність артиста, його тіло та його взаємодія з власними почуттями”.
Для глядачів, які звикли до масштабних класичних балетів, вистава “4 легенди — гала” може стати справжнім одкровенням.
Підхід Форсайта часто характеризують як деконструкцію балету. Водночас сам хореограф не раз підкреслював: його мета — виявити в класичному балеті ті аспекти, які раніше залишалися непоміченими. Він виріс у США 1950-х–1960-х років — у період рок-н-ролу, джазу, фанку та стрімких культурних змін. Аналізуючи історію балету, хореограф наполягає: балет має належати сучасності та дивитися в майбутнє.
На запрошення театру хореографію Форсайта втілює Олег Климюк — колишній артист балету Нацопери, а нині асистент хореографа. Його досвід поєднує роботу танцівника, педагога та балетмейстера у провідних європейських театрах, а також співпрацю з видатними сучасними хореографами.
“Отримати хореографію Форсайта у свій репертуар непросто: до трупи приїжджають асистенти Форсайта, відбирають артистів, проводять майстер-класи, оцінюють рівень колективу — і лише потім приймається рішення, чи може театр працювати з цією постановкою, — розповідає Олег Климюк. — Однак саме для Національної опери України зробили виняток. Ми вирішили розпочати роботу з двох творів, які я особисто виконував і чудово знаю зсередини — Slingerland Duet та Bach Duet”.
У 2012 році Bach Duet було представлено в Дрездені, а Slingerland Duet є частиною цього балету. Прем’єра вистави відбулася у 1989 році, а у 2000-му з неї було виокремлено кілька дуетів. Один із них — саме Slingerland Duet. На перший погляд, ці роботи можуть здатися доволі короткими: Slingerland Duet триває вісім хвилин, Bach Duet — приблизно п’ять. Але це оманлива стислість. Якщо порівняти їх із па-де-де у класичних балетах (танець двох виконавців, зазвичай балерини та танцівника), кожен із цих дуетів фактично є довшим і насиченішим за традиційну дуетну форму.
Для Форсайта важлива готовність танцівника до ризику. Артист повинен дозволити собі експериментувати, звільнитися від звичної напруги. Для трупи, яка десятиліттями працювала переважно з класичним репертуаром, це означає серйозний професійний виклик.
Натомість для Анастасії Шевченко, яку глядачі часто бачать саме у сучасних номерах та неокласичному репертуарі, хореографія Форсайта була давньою мрією. “Коли твоя мрія здійсниться, ти підходиш до роботи з особливим завзяттям, прагнеш увібрати з неї якомога більше. У класиці є чіткі позиції рук, ніг, зрозуміла вісь. А тут ти працюєш з off balance, з рухом поза віссю. Це ніби вихід за межі власних можливостей — фізичних і внутрішніх”.
Підхід Форсайта часто характеризують як деконструкцію балету
Вже на першу репетицію артисти прийшли підготовленими. Для сучасного балетного театру така практика стає звичною: вони отримують відеозаписи завчасно і мають певне внутрішнє розуміння завдання.
“Перша репетиція значною мірою залежить від вимог педагога, — каже Микита Сухоруков. — У Форсайта настільки щільний матеріал, що нас одразу попередили й попросили переглянути запис, вивчити щось самостійно. Якби Олег пояснював рухи для двох артистів окремо, коли кожен виконує різні рухи під ту саму музику, а на кожен такт припадає по кілька дій, ми б не встигли опанувати й десяти відсотків. Тому його побажанням було, щоб ми знали принаймні основні рухи. Адже нюансів там безліч”.
Сухоруков порівнює цей підхід з іншим досвідом роботи над світовим репертуаром — зокрема з постановкою “Своенравной дочери”, яку переносив Жан-Крістоф Лесаж. “Він, навпаки, не хотів, щоб артисти дивилися відео. Казав: “Я тут, я вам усе покажу. Не треба дивитися запис, вони роблять не так”.
“Спершу ми буквально боролися зі своїм тілом, але поступово воно почало відгукуватися, — розповідає Ілона Кравченко. — Мені ближчим виявився саме Bach Duet — музика, стиль, сама природа цього дуету”.
Сьогодні в репертуарі балерини майже всі знакові класичні партії. Але за плечима в Ілони — досвід роботи у цьому напрямку танцю. Понад два роки вона була провідною солісткою театру сучасної хореографії Kyiv Modern Ballet. Попри це, Ілона зізнається, що хвилювалася, а репетиції іноді справді були дуже тривожними. “Хотілося зробити одразу правильно, але ця хореографія відкривається поступово — від репетиції до репетиції. Тому ми були надзвичайно захоплені цією роботою і водночас трохи розгублені перед її складністю. Для нас як для артистів це досвід, про який можна тільки мріяти. Ми стали першими, хто опанував цю хореографію в Національній опері України, і це велика відповідальність”.
Форсайту важлива готовність танцівника до ризику. Артист повинен дозволити собі експериментувати, звільнитися від звичної напруги
Вільям Форсайт завжди розглядає танцівників як співавторів процесу. Його хореографія народжується з діалогу: з тілом артиста, його досвідом, можливостями, інтуїцією. “Ми працюємо разом. Немає жорсткої ієрархії: репетитор — артист, — говорить Олег Климюк. — Для мене важлива повага до танцівників. Форсайт колись сказав мені: “Ти експерт своєї роботи. Артисти — експерти своєї, свого тіла”. Моє завдання — скеровувати їх, давати імпульси, щоб це ставало ще точнішим і сильнішим”.
Для Микити Сухорукова Форсайт — це передусім надзвичайна насиченість хореографічного тексту. “Технічно це дуже цікаво, але станцювати так, як потрібно, справді складно”, — з усмішкою зазначає танцівник. Хореографія Форсайта вимагає точності виконання. Її не можна “підлаштувати під себе” у звичному розумінні — кожне зміщення може змінити внутрішню структуру роботи.
“Певні нюанси можливі, але лише разом із хореографом у студії, — пояснює Климюк. — Наприклад, різні виконання Bach Duet можуть відрізнятися в деталях. Але ці відмінності виникають не тому, що артисти самі щось змінюють, а тому, що це відбувається у спільній роботі з Форсайтом. Він дуже відкритий до таких моментів, коли бачить артиста, його тіло, його спосіб рухатися”.
ДНК хореографії Форсайта — це класичний словник з переосмисленням архітектури руху: складні лінії, майже як геометрія. Тому, попрацювавши з цією хореографією, пройшовши через цей стиль, класичні танцівники виконують класику інакше. Вони отримують більше свободи, краще відчувають динаміку, простір, натхнення.
Після роботи над Bach Duet і Slingerland Duet змінив своє ставлення до сучасної хореографії і партнер Анастасії Шевченко — Ян Ваня. “Це фізично складний, але дуже цікавий виклик. Я завжди прагнув танцювати класичний репертуар, це було моїм стимулом. Але зараз розумію, що хореографічне мистецтво розвивається у різних напрямах, і вони стають мені дедалі цікавішими. Дуети Форсайта стали для мене одними з улюблених робіт. І водночас основа цих дуетів, зрештою, виростає з класичного руху”.
З початком повномасштабної війни театр розпочав формування нової репертуарної політики, відкриваючи сцену для робіт провідних світових хореографів — “Весна і осінь” Джона Ноймаєра, “5 танго” Ганса ван Манена, “Елегія воєнного часу” Олексія Ратманського, а також канонічна версія “Своенравной дочери” у постановці сера Фредеріка Аштона. І поява в репертуарі хореографії Вільяма Форсайта є одним із найзначніших кроків у цьому напрямку.
“Моя головна мета — запрошувати до театру найкращих хореографів, — розповідає Нобухіро Терада, художній керівник балету Національної опери України. — Зберігати все найкраще, що має українська балетна традиція, й одночасно відкривати сцену для світових постановок. Поєднати українську культуру зі світовою — і на цьому перетині сформувати нову, незалежну епоху українського балету”.
Текст: Катя Єлецьких, авторка проєкту про український балет Ballet Maniac
Фото: Григорій Веприк