Розпочинаємо весняний сезон із великої експозиції художниць-бойчукісток в Українському домі; також на нас очікує знакова виставка в PinchukArtCentre, котру згодом експонуватимуть на бієнале у Венеції, і вернісаж ілюстрації в Мистецькому Арсеналі.
“Весна. Жіночі імена бойчукізму”
Український Дім, 5 березня – 12 квітня
Один із найважливіших виставкових проєктів весни – експозиція, присвячена мисткиням школи бойчукізму. Виставка висвітлює імена Оксани Павленко, Антоніни Іванової, Віри Бури-Мацапури, Софії Налепинської-Бойчук, Марії Холодної, Ярослави Музики та інших представниць бойчукізму – видатних майстринь пензля свого часу. Бойчукізм постає як багатогранний мистецький простір, в якому жіночий вклад відігравав ключову роль у формуванні нового візуального коду, зазначають куратори заходу.
Окрема цінність бойчукісток полягає також у збереженні спадку. Після масових розстрілів художників школи під час радянського гніту бойчукізм проголосили ворожим, а його роботи прирекли на зникнення. Архівні матеріали знищували, розписи замальовували, імена зникали з публічної сфери. У цій атмосфері жаху й тотального контролю саме жінки виступили мовчазними берегинями пам’яті: Оксана Павленко, Ярослава Музика та Антоніна Іванова пережили ті часи й зберегли в суворій таємниці уламки мистецької спадщини бойчукістів – ескізи, полотна, спогади, саму концепцію школи.
Реклама.
"Тихий портрет. Наталія Лісова"
Dymchuk Gallery, 5–29 березня
Провідний мотив серії робіт Наталії Лісової – людська постать. Це не портрет у класичному розумінні цього слова й не зображення конкретної людини. Фігуру зведено до мінімальних тілесних ознак – обрису або частини. У центрі уваги залишаються інтенсивність присутності й мовчання. На виставці представлено живописні роботи 2022–2026 років.
Групова виставка "Радість"
PinchukArtCentre, кінець березня
Наприкінці березня PinchukArtCentre покаже дві нові експозиції – масштабний колективний проєкт “Радість”, в якому українські та іноземні художники досліджують одну з найголовніших емоцій, що дарує нам силу у важкі періоди, і виставку Дослідницької платформи, в центрі якої – роботи українських митців 2000–2010-х років, які працювали з темою тілесності (тіла як інструменту самовираження й опору).
Експозицію “Радість” також продемонструють у рамках паралельної програми Венеційської бієнале у травні цього року.
“Культурна валіза”
Конкорс Київського залізничного вокзалу
6 березня — 5 квітня
Виставка пропонує поглянути на українську культуру через особисті речі, архіви та історії відомих українських діячів та діячок. Серед предметів, які команда проєкту зібрала для цієї експозиції, – дорожня сумка композитора Станіслава Людкевича, оригінальні тексти пісень Андрія Кузьменка (Кузьми), записники зі знаменитими віршами Сергія Жадана, партитура “Carol of the Bells” Миколи Леонтовича 1936 року. А також ескізний проєкт фасаду київського вокзалу архітектора Олександра Вербицького – важливого культурного й транспортного символу столиці.
“Культурна валіза” звернена до людей, які перебувають у дорозі: їдуть за кордон, на лінію фронту, додому. У цьому пересуванні культура стає способом зберегти зв’язок із власним корінням і державою”, – каже кураторка проєкту Катя Тейлор. Виставку втілено Port of Culture у співпраці з Bolt.
"Женя, Лєра, Іра"
Простір 3.6.9 Space, до 29 березня
“Женя, Лєра, Іра” – експозиція, створена у партнерстві Spilne Art та майстерні “Ательє Нормально”, яка працює з нейровідмінними митцями. Роботи виконані за допомогою методу співтворчості, де живописні ландшафти та інші роботи Лєри Тарасенко доповнюються графічними малюнками Жені Голубенцева та Ірини Голобородько. Практика відбувається без попереднього планування, формує унікальний світ і занурює у нього відвідувача. Метод спільної роботи зародився з несподіваного втручання Жені Голубенцева в майже завершену роботу Лєри Тарасенко, що згодом стало основою річного процесу експериментів і роздумів про авторство, спільність, готовність ділитися й сприймати.
Виставка української ілюстрації
Мистецький Арсенал, кінець березня – травень
Виставка присвячена вивченню сюжетів української ілюстрації першої третини ХХ століття та їхнього взаємозв’язку із сучасною ілюстрацією й мистецтвом. Як один із найбільш доступних і демократичних засобів, ілюстрація давала можливість висвітлювати важливі питання й розповідати про історію, спадок і перспективи. Саме перша третина ХХ століття стала відправною точкою в цій історії – періодом, який великою мірою сформував вигляд сучасної української ілюстрації.