На “Санденсі” оголосили лауреатів, і кінофестиваль вкотре підтвердив свій статус провідної платформи для сучасного кіномистецтва. Цьогорічні головні призи вибороли “Жозефін” із Ченнінгом Татумом у щемкій ролі, багатогранна й досить дискомфортна драма з Косово “Сором та гроші” та документальний видатний твір “Утримати гору”. Особливу увагу програми NEXT за новаторський підхід привернула стрічка “Прибулець” із Доналом Глісоном.
Цього разу фестиваль порушив теми дитячих психологічних травм, сімейних секретів, патріархальних утисків і сили об’єднань, що підтримують один одного у найважчі періоди життя. Ексклюзивно для vogue.ua про найвидатніші кінокартини розповідає журналістка й фахівчиня з комунікацій Ольга Самофалова.
Реклама.
“Жозефін” (Josephine)
“Жозефін” подає розповідь про восьмирічну дівчинку, яка стає очевидцем сексуального насилля в парку в Сан-Франциско і прагне зрозуміти пережитий досвід через фільтр дитячого світосприйняття. Фільм базується на особистих переживаннях Бет де Араужо: аналогічний випадок трапився з нею в тому ж віці. “Жозефін” — безумовний фаворит кінофестивалю: кінокартина отримала основний приз журі та гран-прі глядацьких симпатій.
У ході зворушливої промови на церемонії нагородження де Араужо говорила зі сльозами на очах: “Про зґвалтування нереально важко говорити. Навіть саме слово змушує людей відвертатися. Але мовчання лише посилює ганьбу й відірваність тих, хто вижив, полишаючи їх сам на сам із наслідками травми”. Режисерка наголосила, що справжня підтримка потерпілим починається з готовності до непростих розмов і рішучих дій. Нагадавши, що кожна четверта жінка і кожен шостий чоловік зіштовхуються із сексуальною агресією, вона назвала культуру зґвалтувань системною — міцно вкоріненою в уявленні про право панування через силу — і застерегла від її небезпечної нормалізації на найвищих щаблях влади: “Я знаю, що ви збентежені; я також. Але зараз саме час віднайти відвагу — міцно тримати близьких і діяти разом. Разом ми сильніші”.
“Вікер” (Wicker)
Це оповідь про жінку, яка вирішує жити за власними законами, а не за сценарієм, продиктованим суспільством. У світі, де від неї очікують покірності, терпіння й вдячності за шлюб як належне, героїня обирає власний шлях і прагне дати відповідь на основне питання: що робить її насправді щасливою?
Через форму казки та ніжний, часом іронічний гумор режисери досліджують патріархальні рамки, які визначають роль жінки в сім’ї та соціумі, а також її право на особисте бажання. Стрічка ґрунтується на оповіданні Урсули Віллс-Джонс The Wicker Husband (2008) і розповідає про жінку-рибалку, яку село клеймує як “непридатну”: одиначку без родини, з тілом, що не відповідає уявленням про жіночу норму. Вона заробляє на життя обробленням риби — руки завжди пахнуть морем, а сукня вкрита лускою. І все ж саме вона стає єдиною жінкою в селі, яка усвідомлює, чого прагне, і замовляє собі ідеального, хоч і плетеного чоловіка.
“Прибулець” (The Incomer)
“Прибулець” отримав Нагороду за новаторство програми NEXT за “сміливу й оригінальну комедійну розповідь, яка майстерно переплітає шотландський фольклор із сучасним буттям”.
Події дебютного повнометражного фільму Луїса Пакстона відбуваються на віддаленому шотландському острові. Кінокартина розповідає про брата і сестру, чиє життя складається з полювання на морських птахів, комунікації з міфічними істотами та захисту острова від загадкових материкових “прибульців”. Спокій їхнього світу порушує незграбний працівник міської ради у виконанні Донала Глісона, який намагається забрати їх на континент.
“Фільм базується на спадщині моєї родини з Оркнейських островів і фольклорі шотландських архіпелагів, — пояснює Пакстон. — Хоча історія сповнена гумору та пригод, вона насамперед про ідентичність і про те, які історії ми розповідаємо один одному”.
Ця відверта, таємнича та ексцентрична історія досліджує відособленість, спадок і силу людських зв’язків, які допомагають змінюватися й знаходити нові шляхи в житті. Магія, фольклор, сімейні травми, страхи та любов тут переплітаються з тонким абсурдним гумором. Важливу роль відіграє анімація Селіни Ваґнер, яка буквально олівцем оживляє легенди острова — чайок, прибульців і загрози, принесені материком.
“Бадді” (Buddy)
Американський горор-трилер “Бадді” занурює глядача в моторошний світ культового дитячого шоу кінця 1990-х. Ведучий програми — деспот Бадді, яскраво-помаранчевий єдиноріг із фіолетовим серцем на грудях, що мешкає у дивакуватому клубному будиночку. Одного дня хлопчик не послухався Бадді і безслідно зник, залишивши після себе улюблену книжку, залиту кров’ю. Тепер діти намагаються втекти з цього “ідеального” світу, який насправді приховує темні правила. Після перегляду фільму дитячі шоу більше не здаватимуться невинними.
“Округ Юніон” (Union County)
Стримана драма про життя на переломному етапі. Події розгортаються в сільському Огайо, де опіоїдна криза давно стала реаліями життя. У центрі історії — два брати, які прагнуть вийти з тіні минулих помилок і знайти підтримку в спільноті, яка досі вірить у другі шанси.
Режисер Адам Мікс працює на межі художнього й документального кіно, залучаючи до знімань місцевих непрофесійних акторів. “Я повернувся до округу Юніон, щоб зрозуміти місце, яке моя родина вважає рідним, — каже Мікс. — Я побачив людей, які шукали підтримки, прагнули повернутися до нормального життя, і надзвичайно міцну спільноту з глибокою повагою до людської гідності”.
Особливу роль у фільмі відіграє Аннет Деао, соціальна працівниця, яка грає саму себе. Щотижня вона приходить до окружної в’язниці, щоб запропонувати ув’язненим шанс на одужання та новий початок. І щотижня хтось, як головний герой Коді, відповідає: “Так, я спробую з усіх сил”. Саме з цієї наполегливої надії починається “Округ Юніон”.
“Галеристка” (The Gallerist)
Чорна комедія-трилер про ексцентричну власницю галереї, яка прагне підкорити світ мистецтва на Art Basel Miami. Її спроба просунути твір молодої художниці перетворюється на шокуючий задум із мертвим тілом, і героїня потрапляє в лабіринт, де мистецтво, амбіції та моральні межі зливаються воєдино. Гостра, дотепна та дещо моторошна історія досліджує людські прагнення, побоювання й бажання бути поміченою, демонструючи ціну творчості та те, на що ми готові піти заради успіху й визнання. “Галеристка” стала одним із найяскравіших відкриттів “Санденса”: в кінокартині поєднані захопливий сюжет, сатира на сучасний артсвіт і глибокі питання про амбіції, компроміси та ціну творчості.
“У мить” (In the Blink of the Eye)
Ендрю Стентон (“ВАЛЛ-І”, “У пошуках Немо”), дворазовий лауреат “Оскара”, створив вишуканий триптих, який розмірковує про суть людства через три часові відрізки: неандертальську родину, сучасну пару та науковицю на космічному кораблі. Усі вони борються за виживання, захист дітей і збереження цивілізації.
Фільм поетично показує невеликі інтимні епізоди, що утворюють життя кожного. Через кохання, втрату та потребу у зв’язку — із собою, іншими, природою та технологіями — Стентон нагадує, що людські потреби залишаються незмінними незалежно від епохи.
“Фільм про все існування людства! — каже режисер. — Наші потреби у зв’язку та сімейних відносинах залишаються незмінними в будь-який час. In the Blink of the Eye точно сповнений надії на майбутнє та запевняє: навіть у найтемніші часи світло завжди знаходить вихід”.
“Сором та гроші” (Shame and Money)
Це сувора й відверта історія про сім’ю з Косова, чиє життя перевертає молодший брат. Він продає корів, які годували всю родину, і тікає до Німеччини. Батьки та три дочки змушені починати все спочатку в місті, де важко знайти роботу та житло. Шабан влаштовується прибиральником, Хатідже доглядає заможних родичів, а сім’я живе на останні заощадження матері. Незважаючи на труднощі, вони намагаються зберегти гідність і душевний спокій, хоча допомога багатих родичів приносить тільки приниження.
Фільм здобув World Cinema Grand Jury Prize: Dramatic за сильне й універсальне зображення людської гідності.
Цією історією режисер створив альтернативну версію життя своїх батьків, починаючи з дому, де виріс. Єдина відмінність — дія відбувається в сучасному Косово, країні, яка протягом останніх двадцяти років намагається знайти своє місце в ультракапіталістичному світі.
Для підготовки до знімань режисер вивчав локальний житловий фонд та ринок праці, спілкувався з людьми, які шукали роботу й дах над головою. Поруч із матеріальними труднощами завжди була присутня сором — перед іншими та перед самими собою.
“Навіть твоя власна мати не любить тебе, якщо ти без грошей”, — сказав чоловік, який щодня стоїть на одній вулиці, пропонуючи свої послуги підсобного робітника. Він був збентеженим, ніби фраза випадково вирвалася з нього. Саме ці слова задали тон усьому фільму.
“Утримати гору” (To Hold a Mountain)
Документальний фільм, який отримав World Cinema Grand Jury Prize: Documentary, розповідає про матір-пастушку Гару та її 13-річну доньку Наду. Щоліта вони повертаються на родове пасовище в Чорногорії, щоб доглядати худобу, збирати трави й жити в гармонії з горою, яку називають “Матір’ю”.
Та їхнє безтурботне буття опиняється під загрозою: уряд планує зробити на плато Синяєвіна військовий полігон НАТО. Гара стає лідеркою боротьби за збереження гори, а дорослішання Нади та насильство навколо змушують її переосмислити минуле й майбутнє.
“Це місце ми відкрили у 2017 році — друге за величиною пасовище в Європі, на висоті 2000 метрів, — кажуть режисери. — Ми зустріли Гару й Наду саме тоді, коли дізналися про плани перетворення гори на полігон. З першої зустрічі стало зрозуміло: їхнє життя — частина більшої історії. Понад сім років ми жили з ними, збираючи моменти, які передають силу цього місця та його людей. Гара та Нада втілюють матерів і дочок протягом століть, які плекали свою землю. Фільм досліджує зв’язки між жінками й землею, патріархатом, мілітаризацією, обов’язком та любов’ю”.
“Відвези мене додому” (Take Me Home)
Фільм, який отримав Waldo Salt Screenwriting Award: U.S. Dramatic, розповідає про Анну, 38-річну усиновлену кореянку з когнітивними вадами. Вона піклується про літнього батька з деменцією, намагаючись зберегти баланс між турботою про родину та власним життям.
Стрічка тактовно показує щоденну працю любові та втому, а також прогалини американської системи охорони здоров’я, яка залишає людей з інвалідністю та їхні сім’ї наодинці з кризами.
“Цей проєкт народився з мого особистого досвіду — світ не створений для моєї сестри Анни, яка має когнітивні порушення. Я не хотіла знімати фільм про “подолання” інвалідності. Мене цікавило, як очікування, стосунки й оточення можуть підтримати людину або перешкодити їй. Ми працювали над фільмом так само, як у родині піклуються одне про одного — з імпровізацією, довірою, гумором і постійною адаптацією. Через конкретну історію відкривається універсальна істина: складна, суперечлива, але глибоко людяна природа любові та відповідальності”.