Стрічка “Блаженні” режисера Андрія Лисецького стала єдиним українським кіно, відібраним до міжнародної програми фестивалю Docudays UA. Цей глибокий фільм досліджує зміни, що відбулися з групою українських митців під впливом повномасштабного вторгнення. Серед героїв стрічки — художники Нікіта Кадан, Михайло Алєксєєнко, Данило Немировський та Антон Гурін.
Реклама.
Кінокритикиня Настя Тимусь поспілкувалася з режисером про процес вибору героїв для фільму, значення мистецтва в епохи кардинальних змін та роль документалістики у збереженні досвіду, який не завжди потрапляє в новини.
“Для мене блаженні — це люди, які пристрасно віддані певним ідеям та концепціям, — пояснює Андрій Лисецький, режисер, автор документального дебюту “Земля Івана”. — Оскільки світом керують ідеї, ці особистості певною мірою формують майбутнє. Звісно, така назва також має певну іронічну складову”.
Попередній проєкт Лисецького був присвячений Івану Приходьку, одному з останніх народних художників України. Цей самоук створював наївне і щире мистецтво у скромній сільській хаті, ігноруючи усталені норми мистецького світу. Стрічка “Земля Івана”, насичена світлом, кольорами та внутрішньою свободою, суттєво відрізняється від нової роботи режисера.
“Незважаючи на те, що обидві стрічки стосуються художників, вони є принципово різними, — зазначає Лисецький. — Робота над “Блаженними” допомогла мені усвідомити, що образотворче мистецтво в широкому розумінні володіє значно багатшими виражальними засобами для відображення досвіду катастрофи. Воно спілкується універсальною мовою, яку майбутні покоління зможуть зрозуміти навіть без знання конкретного контексту”.
У центрі уваги “Блаженних” — відомі українські митці: художник Нікіта Кадан, майстер інсталяцій і скульптор Михайло Алєксєєнко, реставратор Антон Гурін, який вступив до лав Нацгвардії, а також художник Данило Немировський, котрий провів перші тижні повномасштабного вторгнення в Маріуполі. При виборі героїв для фільму Лисецький цілеспрямовано шукав не схожості, а відмінності.
“Для мене було важливо, що такі різні особистості шукають відповіді на запитання про основи мистецтва в умовах війни. Кожен із них має унікальний темперамент, життєвий шлях та художній стиль”, — ділиться режисер.
Лисецький спостерігає за своїми героями у просторі, що поєднує мистецтво і буденність, розмови про творчість, особисті втрати та поступове усвідомлення нової реальності. Режисер надає глядачеві можливість спокійно зануритися у спостереження, не намагаючись виокремити одну історію чи відповідь як головну. Натомість фільм документує сам процес переживання часу. Він показує моменти, коли війна поступово, але невпинно, проникає у думки, вчинки та твори, трансформуючи не лише творчі практики, а й світосприйняття.
Знімальний процес “Блаженних” розпочався у березні 2022 року. Поштовхом до створення фільму стала одна з поїздок Києвом у перші тижні повномасштабного вторгнення. Тоді Андрій Лисецький брав участь у доставці бронежилетів, придбаних за сприяння європейської кіноспільноти для українських кінематографістів. Отримавши партію на кордоні, він привіз її до столиці та розподіляв серед колег. Під час однієї з таких поїздок режисер завітав до майстерні знайомого художника, і саме ця зустріч згодом започаткувала проєкт “Блаженні”.
“Лише під час монтажу, коли я переглянув матеріали першого знімального дня у березні 2022 року та порівняв їх із фінальними епізодами, я по-справжньому побачив, наскільки змінилися хлопці, — згадує Лисецький. — Не лише зовнішньо. Ментальні та емоційні трансформації, а подекуди й справжні зміни особистості, були колосальними”.
Вже після завершення зйомок один із героїв фільму, реставратор Антон Гурін, який з перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до Національної гвардії України, загинув на Покровському напрямку. Він був одним із найталановитіших реставраторів свого покоління в Україні, відновивши десятки видатних творів та монументальних об’єктів, тим самим зберігаючи культурну пам’ять для майбутніх поколінь.
“Людська пам’ять швидко згасає. Саме тому мистецтво є зберігачем нашого культурного та історичного досвіду. Без цього ми, як українці, не зможемо існувати”, — стверджує режисер.
“Блаженні” як кінотвір і як документ функціонує на кількох рівнях одночасно: митці намагаються осмислити та зафіксувати воєнний досвід у своїх роботах, режисер документує їхні пошуки та перетворення, а сам фільм стає ще одним свідченням епохи. У просторі, що об’єднує мистецтво, документ і особистий досвід, твір Андрія Лисецького зберігає як події, так і людей, які прагнуть знайти для них форму, образ і слова.