Поділитися
12 лютого на українські екрани виходить один із найбільш довгоочікуваних кінофільмів цього року — кіноадаптація роману Емілі Бронте "Буремний перевал". Давненько вже вбрання для кінофільмів не викликали такого інтересу, як у випадку з цією картиною. Розповідаємо про них більш детально.
Про кіноверсію Емеральд Феннелл
Важко згадати, коли востаннє костюми до кінострічки викликали настільки великий ажіотаж і розбіжності, як образи, створені двічі удостоєною “Оскара” Жаклін Дюрран для “Буремного перевалу” від режисера Емеральд Феннелл. Хіба що “Барбі” Ґрети Ґервіґ — і там за гардероб теж відповідала Дюрран. Раніше вона вдягала Крістен Стюарт у Chanel для фільму “Спенсер”, створювала бальні туалети для сестер Марч у “Маленьких жінках”, а також знакові аутфіти Кіри Найтлі у “Гордості й упередженні” та “Спокуті”. Зелена сукня з останньої стрічки досі фігурує у списку найбільш обговорюваних екранних образів усіх часів.
Тож не дивно, що Феннелл і Марго Роббі — вона грає у фільмі Кеті та одночасно виступає продюсеркою кінострічки й вже співпрацювала з Дюрран над “Барбі” — запросили британку до роботи над їхнім масштабним епосом. Малоймовірно, що вони передбачали, що костюми стануть предметом дискусій ще задовго до прем’єри. Як тільки в мережі з’явилися перші розмиті знімки папараці зі знімального майданчика, інтернет вибухнув: користувачі сперечалися щодо історичних неточностей і сміливої, майже дивакуватої стилістики.
Проте творчий колектив зберігає спокій. Їхній “Буремний перевал” від самого початку задумувався як уявна мрія-галюцинація, де історичні відсилання легко перемішуються з глянцевою сучасністю. Судячи з початкових трейлерів, ця Кеті — не скромна брюнетка в темних сукнях, що тиняється пустищами. Натомість це радісна блондинка в корсетах у стилі німецької селянки, у яскравих “шоустоперах” і сонцезахисних окулярах, як у Елтона Джона. Її колеги теж ламають стереотипи: Джейкоб Елорді грає похмурого Гіткліфа, Елісон Олівер — ангельську Ізабеллу Лінтон, Хонг Чао — стриману, тверду Неллі Дін, а Шазад Латіф — самовпевненого Едгара Лінтона.
Напередодні показу, призначеного на 12 лютого — якраз до Дня закоханих, — Дюрран представляє американському Vogue ексклюзивні деталі роботи та ділиться інформацією про основні образи: від прозорого вбрання для першої шлюбної ночі до знаменитої “латексної сукні”, про яку всі говорять.
Реклама.
“У нас був калейдоскоп епох”
За словами Дюрран, коли вони зустрілися, Феннелл вже рік або навіть більше збирала візуальні референси: Тюдори, 1950-ті, сучасна мода — все в одному настроєвому поєднанні. На дошках натхнення розміщувалися історичні портрети, музейні костюми, архівні фото, вінтажні речі та актуальні покази. Також там були й впливи Mugler і Alexander McQueen — не як безпосередні цитати, а як естетичний напрям.
“Наші натхнення охоплювали все: від єлизаветинської, георгіанської та вікторіанської епох — до живопису, історичного одягу, сучасної моди та екранних адаптацій костюмів у кінофільмах ХХ століття. Завдання було одне — з’єднати цей хаос в єдину візуальну мову, що розповідає сюжет”, — пояснює художниця.
Перша поява Кеті
Сукня в традиційному німецькому стилі (яка може асоціюватися з образами офіціанток на фестивалі “Октоберфест” у Німеччині) і яка вже стала інтернет-мемом, — це перший зрілий образ героїні Кеті. Вона навмисне балансує між історичним костюмом, сучасною модою та блиском Старого Голлівуду. Це спеціально театральна, майже нереальна річ — і саме в цьому її перевага. Одним із джерел натхнення для сукні послужив образ акторки Мішель Мерсьє в ролі Анжеліки у кінокартині “Анжеліка, маркіза ангелів” 1964 року.
Весільна сукня та прикраси Chanel
Джерелом натхнення для весільного вбрання Кеті стали портрети німецького живописця середини ХІХ століття Франца Ксавера Вінтергальтера та силуети дизайнера Чарльза Джеймса — поєднання вікторіанського розмаху й архітектурного шику 1950-х. Сукня начебто зійшла зі старовинного полотна, при цьому зберігаючи сучасну виразність.
Під час першої шлюбної ночі Кеті постає в дуже несподіваному вигляді. Ідея цієї сукні виникла з дивакуватої фотографії 1950-х: жінка, загорнута в целофан, ніби подарунок. Дюрран переосмислила цей образ як символ — Кеті сама робить собі презент. Матеріал сукні — надзвичайно блискуча синтетика.
Також у кінокартині можна побачити вінтажні коштовності Chanel — зокрема як прикраси для волосся. Chanel відкрили для колективу свої архіви. Вінтажні брошки та інші прикраси вшивали просто у волосся та вбрання Роббі. Історичні за настроєм, але сміливо сучасні — саме те, що необхідно Кеті, розповідає Дюрран.
Про ту саму "латексну" сукню
Насправді це не латекс — а надзвичайно блискуча, синтетична, пластифікована сучасна тканина. Червоний — ключовий колір для Кеті протягом усієї стрічки, і вона носить кілька блискучих речей. Одна з них — сукня з пишною червоною спідницею, що нагадує латексну, та білою блузою. “Ми використали цей образ у сцені, де хотіли об’єднати сукню й декорації у справді штучний і дуже стилізований спосіб, адже там є ця гумова, блискуча червона підлога. Вони ніби зливаються між собою, а стіни бібліотеки білі, як її блузка”, — говорить Дюрран.
Про капелюхи та символи
Величезний солом’яний капелюх із падаючими зірками, хутряна шапка на Різдво, безліч готичних хрестів і ланцюгів — все це додає образу Кеті трохи дивацтва, трохи казковості й трохи бунтарства.
Про образ Гіткліфа у виконанні Джейкоба Елорді
Гіткліф у виконанні Елорді має більш історичний, майже георгіанський вигляд: він одягнений у темні кольори, білі сорочки та довге чорне пальто. Це такий собі романтичний “байронічний” герой. “Ми взагалі не показуємо конкретний момент у часі — ми просто вибираємо образи або стилі, які нам подобаються для кожного персонажа”, — зазначає Дюрран.
Про інших персонажів
Що стосується інших дійових осіб кінофільму, то робота над їхніми образами набагато більше спиралася на історичний період, ніж у Кеті, — зокрема на 1860-ті роки, для моди яких були характерні складна обробка тканин, активне використання мережива та бантів як декору. Так, Ізабелла Лінтон нагадує ляльку: в рожевих сукнях із бантиками й мереживом — немов перебільшеній версії моди 1860-х. Неллі Дін також отримує більше текстур і вишивки, щоб органічно вписатися в барокову стилістику фільму.
А ось жорстокий Едгар Лінтон — показово “неправильний”: він вдягає блискучі тканини, а його стиль можна охарактеризувати як показна розкіш, адже Едгар уособлює нові гроші, які кричать гучніше за історичну достовірність.