Хоча суть концепції fast fashion досить зрозуміла, бо її сенс вже міститься в самій назві, усвідомити, чому вона набула такого широкого розповсюдження, можливо лише, окинувши поглядом індустрію створення одягу в цілому. У найпростішому тлумаченні “швидка мода” — це актуальні вироби, які оперативно виготовляють та збувають за низькими цінами. Проте виробництво та споживання одягу в теперішніх обсягах наносить значну шкоду і навколишньому середовищу, і суспільству.
Реклама.
Незважаючи на збільшення зацікавленості юних поколінь до сталого розвитку та етичного виробництва, сфера fast fashion продовжує швидко рости в масштабах і прибутках. Відповідно до дослідження CoherentMI, тільки в Сполучених Штатах ринок fast fashion у 2025 році оцінили в майже 46 мільярдів доларів США, а до 2032 року, згідно з прогнозами, він досягне приблизно 68 мільярдів доларів. Це свідчить, що інтерес до швидкоплинних трендів не показує жодних ознак сповільнення, а отже все більше одягу опинятиметься на полігонах і на барахолках у різних куточках світу.
Що ж таке fast fashion (“швидка мода”)?
Бренд не зараховують до категорії fast fashion виключно через вартість, конкретний асортимент чи певну кількість колекцій за рік. Це визначення скоріше відноситься до самої концепції виготовлення, просування та продажу одягу.
Наприкінці XIX століття колекції випускали у двох сезонах: осінньо-зимовий та весняно-літній. “Вся індустрія базується на системах, що сформувалися після Промислової революції. Вони були орієнтовані на велике виробництво, яке дозволяє знижувати собівартість завдяки великим обсягам. Саме тому ми змушені виготовляти дуже багато, щоб вірно вибудувати ціну”, — ділиться з Vogue Пріті Гопінат, директорка програми MFA Textiles та доцентка Parsons. У XXI столітті інформація про тренди поступово ставала більш доступною, як і інтерес до них. Разом із цим розвивалась і система оперативного створення одягу, що базувалася на нових на той час технологіях, зокрема швейних машин. Саме це надало можливість виготовляти та збувати все більше одягу.
До 1990-х років цикли трендів прискорилися. Одними з перших у цьому процесі стали бренди Forever21 і Zara, які почали випускати одяг у темпі понад 52 “мікросезони” на рік. Тепер, коли соціальні мережі ще більше прискорюють поширення трендів, нові бренди, що функціонують лише онлайн, як-от Shein і Temu, створюють речі ще швидше, використовуючи складні алгоритми, щоб виводити нові моделі на ринок за лічені дні. Іноді це називають ultra-fast fashion.
Чому “швидка мода” викликає багато питань?
Вплив “швидкої моди” на екологію є непростою та багатогранною проблемою. Насамперед у звіті Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP), опублікованому в березні 2023 року, йшлося про те, що на модну індустрію припадає до 10% щорічних світових викидів вуглецю. Якщо говорити про виробництво, то надмірне використання текстилю на основі нафти, зокрема поліестеру, означає, що бренди залежать від викопного палива у виготовленні нової продукції. Згідно зі звітом Business of Fashion за 2023 рік, “поліестер на основі нафти складає близько 50 відсотків всього виробництва волокон”.
“Щоб виготовляти великі обсяги товарів, бренди обирають найдешевші матеріали, — зазначає Гопінат. — Проблема в самій системі: речі купують для нетривалого використання, а потім викидають”. Поліестер не розкладається природним шляхом. Він накопичується на звалищах і у воді та з часом виділяє мікроволокна. Зрештою вони потрапляють у водні системи. Водночас проблемою є і надмірне виробництво, незалежно від того, чи йдеться про синтетичні волокна, як-от поліестер і нейлон, чи про натуральні, як-от бавовна. Наприклад, для вирощування бавовни необхідна велика кількість води, добрив і пестицидів, якщо мова не йде про дійсно органічну бавовну.
Вплив надмірного виробництва та відходів
Більшість сучасного одягу створюють так, щоб він відповідав сучасним трендам. Якщо додати до цього те, що його виготовляють якомога дешевше, не дивно, що такий одяг часто сприймають як одноразовий. У 2018 році Агентство з охорони довкілля США (EPA) повідомило, що на полігони потрапило 11,3 мільйона тонн текстилю. Більше того, система пожертв у таких країнах, як США та Велика Британія, є недосконалою. Значну частину непотрібного одягу, який люди віддають благодійним організаціям, врешті-решт продають на барахолках у країнах Глобального Півдня, зокрема в Гані та Чилі. Текстиль, який там не вдається збути, у підсумку опиняється на звалищах або в океані.
“Надмірне виробництво тримається на плечах найбільш незахищених людей у ланцюгу постачання fast fashion, які зазвичай живуть у країнах Глобального Півдня, — розповідає Vogue Семмі Отенг, старший менеджер із взаємодії зі спільнотами в The Or Foundation. — У Гані, звідки я родом, наплив цього одягу затьмарює важливу, культурно вкорінену роботу ринку Kantamanto, найбільшої у світі системи повторного використання та апсайклінгу. Це також пришвидшує занепад місцевої текстильної індустрії та знецінює якість та сентиментальну вартість одягу в очах людей. Усе це відбувається тому, що fast fashion подає одяг як щось одноразове. Один зі шляхів уперед — скорочення обсягів виробництва одягу разом із глобально підзвітною розширеною відповідальністю виробника (EPR), яка має забезпечити інвестиції, необхідні для розвитку локальної циркулярної економіки та відновлення місцевої текстильної індустрії”.
Права працівників
“Швидка мода” є доступною не лише тому, що для такого одягу використовують дешеві матеріали. Історично працівникам у різних країнах світу, 80% з яких складають жінки, платять за відрядною системою, тобто за обсяг виготовлених речей, а не за відпрацьований час. Саме тому їхні зарплати залишаються вкрай низькими. У межах цієї системи працівники отримують дуже малу суму за кожну зроблену одиницю продукції, тож за повний робочий тиждень можуть заробити лише близько 200 доларів США. У Бангладеші, другому найбільшому експортері одягу у світі, мінімальна місячна зарплата працівників становить лише 113 доларів США.
Однак проблема полягає не лише в оплаті праці. Ланцюг постачання в модній індустрії є складним і включає систему субпідряду на фабриках у різних країнах світу. Через це часто не вистачає належного контролю за безпекою працівників. Багато з них повідомляли про гендерно зумовлене насильство, домагання та небезпечні умови в будівлях, де вони працюють. У 2013 році в Бангладеші обвалилася швейна фабрика Rana Plaza. Внаслідок трагедії загинули 1 134 людини. Після цього було створено Bangladesh Accord, щоб запобігти подібним катастрофам у майбутньому. Це “незалежна, юридично зобов’язальна угода між брендами та профспілками, спрямована на створення безпечної та здорової індустрії одягу й текстилю в Бангладеші”.
Які існують рішення проблеми?
1. Законодавство.
За останні десять років, а особливо після 2020 року, у різних країнах почали пропонувати важливі закони, покликані змінити правила гри для модної індустрії. У США законопроєкт Fabric Act має заборонити відрядну оплату праці по всій країні. Законопроєкт Fashion Act у штаті Нью-Йорк вимагатиме від брендів контролювати свій ланцюг постачання. А ще один федеральний законопроєкт, America’s Act, передбачає 14 мільярдів доларів США на розвиток циркулярної моделі в текстильній індустрії.
2. Slow fashion.
Інші шляхи вирішення проблеми пов’язані зі зміною звичок людей і переходом до сталих практик та “повільної моди”. “Slow fashion насамперед означає свідомий вибір купувати менше речей: робити покупки обдумано і віддавати перевагу кільком якісним, довговічним речам у гардеробі замість менш якісного одягу з короткотривалих трендів, який ви, можливо, одягнете лише раз, — зазначає Джордж Грем, співзасновник і CEO Wolf & Badger, ритейлера, який спеціалізується на підтримці малих дизайнерів і лідерів сталої моди. — Якщо купувати менше і свідоміше, у гардеробі поступово залишатимуться речі, які ви справді любите і які носитимете роками”.
Ще одним багатообіцяючим рішенням проблеми надмірного виробництва є зростання ринку секонд-хенду та апсайклінгу. У нещодавньому звіті ThredUp зазначено, що до 2028 року світовий ринок уживаних речей, за прогнозами, збільшиться до 350 мільярдів доларів США.
За матеріалом vogue.co.uk