Стримінговий сервіс HBO Europe придбав для показу стрічку української режисерки Крістіни Тинькевич “Як там Катя?”. Європейський глядач побачить її після прокату в кіно — в Україні він стартує 25 січня.
31-річна Тинькевич — одна з покоління молодих режисерів, які розповідають потужні історії про стосунки, дорослішання та моральний вибір, що постає перед людиною майже щодня. Вона стала героїнею проєкту "Авторська версія" зимового числа українського Vogue, присвяченого творцям нового українського кіно.
Реклама
Режисерка Крістіна Тинькевич встигла пожити в Лондоні і Парижі та повернутися в Україну, адже “тут купа історій, які просяться бути розказаними, — навіщо мені бути деінде?” Ми спілкуємося зумом: вона перебуває на фестивалі у Тбілісі. Вже з 25 січня в українському прокаті можна подивитися її гучний повнометражний дебют — стрічку “Як там Катя?”. Прем’єра проникливої та дивовижно реалістичної драми про матір, яка втрачає доньку через автомобільну аварію, відбулася торік на одному з найавторитетніших кінофорумів світу — в швейцарському Локарно. Там фільм здобув спеціальний приз журі, а виконавиця головної ролі Анастасія Карпенко — нагороду як найкраща акторка.
Крістіна поїхала з Києва у 18 років, бо хотіла навчатися кіновиробництва в Лондоні. У Британії закінчила три виші — Лондонський університет мистецтв, а після нього — бакалаврський курс у Вестмінстерському університеті та магістратуру в MetFilm School.
“У західній системі навчання ти не вибираєш спеціальність від початку, а навчаєшся кіновиробництва загалом, — пояснює Крістіна. — Вважається, що маєш вміти все: знімати, писати сценарії, монтувати, записувати звук. Це дає розуміння того, як працює майданчик, — а після цього вже можна обрати фах”. Окрім “офіційного” навчання, режисерку сформувало авторське кіно, яке в юності вона дивилася запоєм: майже вся румунська нова хвиля (Мунджіу, Нетцер, Пую, Мунтян), фільми представників іранської нової хвилі Мохаммада Расулофа та Асгара Фархаді, братів Дарденн, нове польське, болгарське і грузинське кіно. Кінопокази лондонської мережі Curzon Cinemas та кінотеатру при Британському інституті кіно (BFI) кожен місяць присвячували окремому напрямкові – наприклад, американським чи індійським фільмам або стрічкам нової хвилі. “Для студентів кіновишів там були приємні ціни на квитки, тож я дивилася буквально все”, — згадує Крістіна.
Крістіна Тинкевич із нагородою кінофестивалю в Локарно за стрічку "Як там Катя?"
Під час навчання у Вестмінстерському університеті Тинькевич захопилася документальним кіно під впливом свого викладача — Йорама тен Брінка, який 2012 року спрдюсував гучну документальну стрічку “Акт вбивства” про масові страти в Індонезії після держперевороту 1965-го. Цю роботу визнали найкращою документальною стрічкою на BAFTA у 2014 році та номінували на “Оскар”. Випускну роботу Крістіна готувала, коли в Україні тільки-но відбулася Революція гідності, — майбутня режисерка вирішила знімати про “зміни ментальності українців, які сталися після Майдану”.
“Серед 60 людей, що навчаються на курсі, тільки п’ятеро отримують змогу зняти власний короткий метр, інші працюють над фільмами цих п’яти студентів. Мій проєкт сподобався викладачам, і мені дали шанс його втілити”. Прем’єра документальної стрічки “Країна” відбулася 2016 року на кінофестивалі в Атланті, ще за рік вона потрапила у лонглист “Оскара”.
Кадр із фільму Крістіни Тинкевич Kraina
У 2019-му Тинькевич переїхала до Парижа — працювати в дистриб’юторській компанії, щоб “зрозуміти, як працює ринок”, а потім повернулася додому. На запитання “Чому?” режисерка каже: щоб знімати кіно, “адже ми маємо безліч історій, що мусять бути розказаними”.
Кадр із фільму Крістіни Тинкевич "Покоління`91"
У 2020 році, у розпал пандемії, Крістіна почала роботу над повнометражним дебютом — стрічкою “Як там Катя?”. Ідею фільму вона виношувала три роки. Якось у лондонській газеті режисерка натрапила на статтю про жінку-лікарку швидкої допомоги, яка приїхала на виклик і зустріла пацієнта — цей чоловік зґвалтував її кілька років тому. “У цьому сюжеті мене захопила тема морального вибору”, — каже Тинькевич.
“Як там Катя?” — історія про те, як людина може внутрішньо перетинати певні етичні лінії. Саме це робить головна героїня Анна — лікарка швидкої допомоги, яка сама виховує дочку Катю. Одного ранку, поспішаючи в школу, дівчинка потрапляє під машину — і гине (без спойлерів переказати фабулу важко). За кермом — молода дівчина, донька місцевої депутатки, яка балотується в мери міста й намагається залагодити “ситуацію” з Анною. В осиротілої матері є вибір — пробачити чи помститися.
Кадр із фільму "Як там Катя?"
Цей гострий фільм — потужна соціальна драма з метафоричним фіналом. Переглядаючи його, згадуєш роботи вже класика соціального реалізму, британського режисера Кена Лоуча, хоча Крістіна каже, що надихалася стрічками “Випускний” представника румунської нової хвилі Крістіана Мунджіу, “Урок” Крістіни Грожевої і Петара Вилчанова та “Два дні, одна ніч” братів Дарден. Розповісти історію пронизливо, до сирот на шкірі у глядачів, але точно та стримано, режисерці допомагає блискуча виконавиця головної ролі, 40-річна акторка Анастасія Карпенко. Вона добре відома українській публіці за роботами в популярних серіалах “Лікар Ковальчук” та “За три дні до кохання”, проте в “Як там Катя?” розкривається в драматичному амплуа. “Я вперше побачила Настю на фестивалі українського короткого метру в Лондоні у фільмі “Хлам” Тетяни Симон, і писала сценарій, тримаючи саме її на думці”, — згадує Тинькевич.
Знімальна група фільму "Як там Катя?" за роботою
Фільм був знятий до повномасштабної війни і в новій реальності сприймається інакше: “Тема горя й втрати стала актуальною для всієї країни: багато людей стикаються з тим, через що проходить моя героїня”. Після прем’єри в Локарно профільне кіновидання Cineuropa написало, що в Україні формується нове покоління режисерів, які вже очевидно є частиною великого європейського кіно.
“Серед тисяч кінофестивалів у світі є не більше 10 , які відіграють вирішальну роль у подальшому житті фільму, — це ті майданчики, до яких прикута увага професіоналів індустрії, — ділиться Тинькевич. — Це практичні речі, які не надто приємно чути творчим людям, — адже через малу кількість слотів, на фестивалях висока селективність, і туди не потрапляє чимало хороших картин. У нашому випадку це допомогло бути почутими”.
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Andrew Grey
Стиль: Sasha Dudchenko
Зачіска і макіяж: Daria Zhadan, Alex Chekrizova
Асистентка стиліста: Margaryta Starkova
