Цього разу це дещо інтимне… Відвідати виставку Costume Art, грандіозну модну експозицію The Met, і зберегти нейтралітет практично неможливо. Гість неминуче стає учасником дійства, оскільки бачить своє відображення у гладкій дзеркальній поверхні безликих облич манекенів. Їх створила скульпторка Самар Хеджазі. Цей інтерактивний компонент робить відвідування музею невеликою мандрівкою до самопізнання. Одночасно він перетворює виставку на досвід, котрий важко повністю передати в цифровому вигляді. Це особливо актуально сьогодні, коли людей все частіше замінюють роботи, а занепокоєння щодо штучного інтелекту стає майже загальним.
Образи Гленна Мартенса для Y/Project і Jean Paul Gaultier серед класичної скульптури в розділі Naked &
Реклама.
Куратор Ендрю Болтон, який десять років тому запропонував ідею Manus x Machina, виставки про гармонійне існування людини та технологій, знову бачить майбутнє. Цього разу він акцентує увагу на матеріальності у світі, що все більше зводить все до плаского екрану. Зрештою, що може бути більш відчутною основою, ніж людське тіло?
“Вся експозиція побудована навколо класифікації тіл. Це тіла, які ви бачите в усьому музеї, коли зустрічаєтесь із витворами мистецтва”, — пояснює Болтон. Що є унікальним для The Met, так це манекени з різноманітними типами фігур, створені за подобою реальних людей. Саме такі манекени розробили спеціально для виставки Costume Art.
Та ж дата, інше місце
З відкриттям нових постійних галерей Condé M. Nast Galleries біля Великого залу, виставки Інституту костюма отримали чудовий новий простір. Одна з ключових переваг цього місця полягає в можливості більш тривалого показу експозицій.
Тизер виставки — вітрина, що виходить у Great Hall і представляє образи, які розкривають ідею Naked &
Асоціація моди з жіночністю, а отже, нібито з несерйозністю, тривалий час віддаляла її від високого мистецтва. “Навколо моди як галузі завжди існував певний вкорінений сексизм, — зазначає Болтон. — Але я думаю, що моду певною мірою виключали з історії естетики саме через її близькість до тіла”. На другорядне значення одягу також впливає думка, що це, за його словами, “щось декоративне, ілюстративне або несуттєве”. Крім того, одяг має свою специфіку. Він тактильний, створений для людського тіла і повноцінно проявляється лише на ньому. Живопис і скульптура, навпаки, як правило, розглядаються як більш незалежні форми мистецтва. Їх частіше пов’язують з інтелектуальним осмисленням. Розділення на розум і тіло є ще одним усталеним уявленням, яке Болтон має намір змінити.
Відправні точки
Зараз ми вже позначили перспективність Болтона та його зосередженість на людському тілі як зв’язку між мистецтвом і модою. Це важливо в час, коли технології ризикують знецінити та витіснити людей, хоча сам куратор не називав це своїм головним завданням.
Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Виставка Costume Art побудована на контрастах. Головний з них стосується розмежування між мистецтвом і модою. Цю думку куратор розкриває через те, що називає типами тіл. Є дві основні категорії. Вони пов’язані з формою та функцією. Перша має назву Diversity in Bodily Being, тобто “різноманітність тілесної сутності”. Це більш формальний спосіб говорити про відмінності. Саме тут розташовані секції Pregnant, Corpulent і Disabled, присвячені вагітному тілу, повному тілу та тілу з інвалідністю. Друга категорія, “Bodily Being in Its Universality”, тобто “тілесна сутність у її універсальності”, розглядає саму структуру тіла. Мова йде про кров, кістки, м’язи, а також про старіння і смертність, які стосуються кожної людини.
Ознайомлення з експозицією починається зі скляної вітрини, що виходить з галереї у Великий зал. Вона присвячена Naked & Nude Body, тобто голому та оголеному тілу. Перша частина зосереджується на речах, які демонструють тіло через прозорість або відкриті зони шкіри. Прозорість представлено легінсами Vivienne Westwood тілесного відтінку. Вони розташовані поруч із гравюрою Альбрехта Дюрера “Адам і Єва” 1504 року. До другої групи належить монокіні Руді Гернрайха 1964 року. У свій час воно зруйнувало табу й оголило груди. Тут також показано сміливий образ Jean Paul Gaultier з підтяжками. Саме в ньому Мадонна на благодійному заході AmFAR 1992 року, організованому для збору коштів на боротьбу зі СНІДом, продемонструвала груди під своїм конусоподібним бюстгальтером.
Сукні в стилі богинь у розділі Naked &
Саму концепцію оголеності можна зрозуміти лише у співвідношенні з протилежною ідеєю одягненого тіла. Це означає, що мода діє як спокуслива приманка, яка змінює наше сприйняття. Крім того, оголене тіло не варто розглядати як тіло у природному вигляді. Як зазначає Болтон, “навіть коли тіло представлене роздягненим, воно ніколи не є голим, бо воно вдягнене у фізичні та культурні ідеали певного періоду часу та місця”. Тіло завжди відображає ідеали епохи, у якій його зобразили.
Найбільш вражаюча частина виставки присвячена Classical Body, тобто класичному тілу. На піднесених колонах, подібно до каріатид в античній архітектурі, розміщено ряд суконь богинь від Madame Grès, Fortuny та інших дизайнерів. Під ними, у підсвічених вітринах, знаходяться грецькі вази. Навіть у 2026 році ідеали краси все ще мають міфологічний характер. Гармонія та пропорції, які ідеалізували стародавні греки та римляни, досі слугують мірилом краси. Драпірованим речам, які плавно повторюють природні форми тіла, тут протиставлені образи з чіткою конструкцією. Вони не відображають тіло, а ніби нав’язують йому уявлення про ідеальну фізичну форму.
У розділі Abstract Body — поєднання нижніх спідниць і конструкцій, що змінювали силует тіла. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Прозора тканинна перегородка дозволяє відвідувачеві бачити з розділу Classical Body наступний розділ. За словами Болтона, він “про те, як жіноче тіло обмежували заради певного ідеалу краси, характерного для конкретного часу й місця”. Він називає цей розділ Abstract Body, тобто абстрактним тілом. Тут показано, як жіночу фігуру змінювали за допомогою формоутворюючого одягу й конструкцій: корсетів, обручів і турнюрів. Таким чином жіночому тілу надавали неприродних форм. У цьому розділі є багато історичних експонатів. Цей розділ особливо наочно демонструє, як моду використовували для фізичного та естетичного контролю над жіночим тілом.
У нашу епоху нібито свободи в одязі жіночі тіла стримують вже не корсетні кісточки, а закони. Наприклад, у США зменшення народжуваності співпало з обмеженням доступу до контрацепції та абортів. Цю розповідь ускладнює й ідея, що місце жінки вдома. Сьогодні це уявлення приймає або навіть нав’язує TikTok-явище tradwifery, тобто естетика “традиційної дружини”.
Розділ Pregnant Body, присвячений вагітному тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
На противагу цьому дизайнери, представлені в розділі Reclaimed Body, тобто тіла, яке “повернули собі”, визначають красу за своїми правилами. Вони створюють одяг для вагітних тіл, повних тіл і тіл з інвалідністю. Саме ці тіла тривалий час були маргіналізовані як у суспільстві, так і в музеях. Серед найбільш яскравих прикладів є роботи Рей Кавакубо для Comme des Garçons і Дюрана Лантінка. Обидва дизайнери додають тілу об’єму й змушують його химерно змінюватись. У цих образах перебільшені горби й опуклості не підкоряються анатомічним законам.
На перший погляд, відвідувачі, які дивляться на картину Ван Гога, можуть подумати, що спільна тема тут — квіти. По боках від полотна розміщені речі Yves Saint Laurent і Джонатана Андерсона для Loewe з ірисами художника. Але зв’язок між ними глибший. “Їх усіх об’єднують проблеми з психічним здоров’ям, — пояснює Болтон. Є — Ів Сен-Лоран, який мав розлади психіки. Джонатан, великий прихильник нейровідмінності, як ви знаєте, має виражену дислексію”.
Розділ Corpulent Body, присвячений повному тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
У Sleeping Beauties, виставці Інституту костюма 2024 року, Болтон розширив наше сприйняття моди через запах і дотик. Це два відчуття, які штучний інтелект, принаймні поки що, не зміг відтворити. Тут тактильність пов’язана з інвалідністю. Наприклад, шрифт Брайля інтегрований у сукню Angela Wanjiku, а Чет Ло створив свої колючі трикотажні речі разом із некомерційною організацією, яка працює з незрячими людьми та людьми з вадами зору.
Погляд зсередини
Перехід до галерей із нижчими стелями веде нас від індивідуального досвіду до колективного. Як сформулював Болтон: “У всіх нас кров тече венами, у всіх нас є серце й легені, у нас є шкіра… ми всі старіємо, ми всі помираємо”. Сітчасті речі з принтами татуювань Martin Margiela, Jean Paul Gaultier та інших дизайнерів є ключовими акцентами розділу Inscribed Body, тобто тіла з написами або тілесними знаками. А сукня Олів’є Тейскенса 1998 року з м’якою вовняною основою і червоною вишивкою у вигляді вен ілюструє ідею Vital Body, тобто живого тіла. Це тіло, з’єднане тонкими судинами, якими рухається кров. Anatomical Body, тобто анатомічне тіло, зосереджується на речах, що відкривають м’язи та внутрішню структуру людського тіла. Яскравий приклад — полотняна сукня Thom Browne, наполовину вишита червоним так, що нагадує медичний малюнок.
Картина Вінсента Ван Гога поряд з образами Yves Saint Laurent і Джонатана Андерсона для Loewe. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Завершують виставку секції, присвячені Aging Body, тілу, що старіє, Mortal Body, смертному тілу, і, нарешті, Epidermal Body, епідермальному тілу. Светр Batsheva з написом “Hag”, тобто “відьма” або “стара”, представляє перший з них. Сукня-скелет Thom Browne, яку Каролін Трентіні одягла на Met Gala 2019 року, представляє другий.
Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
У Книзі Екклезіаста написано, що “смерть приходить до всіх”. З плином часу дизайнери осмислювали неминучість смерті через memento mori: черепи, волосся й скелетні мотиви. Якщо наготу ми розуміємо через одягнене тіло, можливо, наше розуміння життя й насолода ним посилюються саме через усвідомлення смерті. Незважаючи на похмурі елементи, виставка закінчується на оптимістичній ноті. Зрештою, вона присвячена людському звʼязку.
Розділ Vital Body, присвячений живому тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Розділ Mortal Body, присвячений смертному тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Дизайни Issey Miyake у розділі Inscribed/Epidermal Body. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
За матеріалом vogue.com