Художниця Поліна Мороз досліджує сутність людей — у споглядальних творах і незвичайних об’єктах, створених на стику реальності та мрій. З нею поспілкувався Веня Брикалін.
Реклама.
“Усі мої серії базовані на вивченні людської психіки. Якби я не займалася мистецтвом, то присвятила б себе антропології. Мене надзвичайно цікавить людина і її стани”, — ділиться Поліна Мороз. Її абстрактним малюнкам з чіткими, майже хірургічно точними лініями, і ніжним акварелям найбільше личить визначення “мрійливі”. Мисткиня часто змальовує квіти, що перетікають у динамічні мазки насичених відтінків, і розмиті звичайні речі, які набувають символічного вигляду: “У кожного з нас є прагнення до трансцендентності — я досягаю її через свою діяльність”.
Поліна Мороз народилася та зросла в родині архітекторів у Києві. За наполяганням батьків вивчала архітектуру в мистецькій академії, працювала моделлю в агенції Faces. Ми познайомилися на початку 2010-х — тоді ще ніхто серйозно не використовував термін it-girl, але серед креативної молоді, яка переміщалася між спонтанними пікніками на Пейзажній алеї та вечірками в нічному клубі “Хліб” на Подолі, Поліна з купою чорно-синього волосся і характерною червоною помадою на губах була саме нею. Згодом був переїзд до Швеції, навчання в магістратурі, потім — Нью-Йорк і прагнення працювати в архітектурній фірмі Herzog & de Meuron.
Найбільш захопливе, що в нас є, — аналізувати, хто ми є, що ми робимо, як існуємо
Свого майбутнього чоловіка і батька своєї дитини Жоакіма Буазіза Поліна зустріла на мангеттенській вечірці — їх звела спільна знайома, українська фотографиня Таня Постернак. “То була любов з першого погляду — ми більше ніколи не розлучалися”, — ділиться спогадами Мороз. Через проблеми з її робочою візою вони вирішили повернутися до Європи. Жоакім — електронний музикант, композитор і діджей (у 2024 році він виступав у Паризькій філармонії з виставою за мотивами твору In C американського мінімаліста Террі Райлі — Поліна створила обкладинку до вінілового випуску цього запису). Нова оселя означала нове життя: у Парижі Мороз звернулася до предметного дизайну та присвятила себе давній мрії — мистецтву.
Обидва високі, з витонченими рисами обличчя і тактовною манерою спілкування, Мороз і Боазіз схожі, як брат і сестра. У квітні 2023 року вони разом організували перформанс в артцентрі La Tour Orion, де розташована майстерня художниці. Величезну бетонну споруду у східному передмісті Парижа тоді активно готували до повної реконструкції: за задумом кураторок Габрієль Балагері та Матильди Баді колектив розквартированих тут митців представив спільний проєкт-дослідження місця.
У цій інсталяції Жоакім виконував аудіосет, складений зі звуків будівлі: брязкіт замка, який закриває двері майстерні Поліни, і механічний голос, що озвучує роботу публічного ліфта. У незвичному для себе образі привабливої офісної працівниці (зібране волосся, вузька спідниця-олівець, тонка оправа в стилі класичних колекцій Prada 1990-х) Поліна зачитувала зміст знайдених у місцевих архівах документів. Звісно, французькою. В офіційних паперах хтось із місцевих вимагав від влади не зрізати розташоване поблизу дерево — у виконанні Поліни та в обробці ASMR цей номенклатурний опус звучав як інтимний щоденник. Запитую, що з цього дійства мала зрозуміти публіка. “Я не хочу давати настанов глядачеві, — відповідає художниця. — У цьому і є краса мистецтва — викликати в людини нову емоцію, враження. Навіть якщо робота не подобається, вона породжує питання “чому”. Найбільш захопливе, що в нас є, — аналізувати, хто ми є, що ми робимо, як живемо. Перформанс — один зі способів направити людину на цей пошук”.
Незважаючи на професійну карʼєру в модельному бізнесі (вона працювала в Нью-Йорку та Парижі, була музою дизайнерів Артема Климчука, Лілії Пустовіт і Руслана Панчука), Поліна на диво непублічна, навіть трохи сором’язлива. Здається, будь-якої миті вона може зникнути від співрозмовника — розчинитися в повітрі, як один із нечітких обʼєктів у її роботах.
Під час зйомки Vogue Ukraine у світлій квартирі пари в одинадцятому окрузі ми фотографуємо білосніжний, вкритий гіпсом “рослинний” світильник Pollen, виконаний Поліною на замовлення цюрихського готелю Teufelhof. Неподалік розміщений монументальний робочий стіл Carioca, дві ніжки якого ніби виліплені з розтопленого пластиліну. У холі висить дзеркало “Одеса”: кругла рама оздоблена у безперервному колообігу макрокрапель. На підлозі вітальні — один із найпопулярніших творів Мороз: лампа Maremata з оксидованої бронзи, що нагадує квітку стреліції. “Це практичні речі і водночас вони є скульптурами, елементами абстрактної форми, з якими не до кінця зрозуміло, на що саме ти дивишся”, — описує їх авторка.
“Моя діяльність — про любов до кольору і розкриття краси. Бувають моменти, коли я бачу щось неймовірно чудове, і хочеться поділитися з іншими моїм сприйняттям”. Минулого року Поліна Мороз стала мамою. Доньку, яка з’явилася на світ у листопаді в Парижі, назвали Белла Любов — на честь бабусь художниці: “Материнство відкриває абсолютно новий вимір любові і почуттів, яких я раніше ніколи не відчувала. Воно відсікає все непотрібне — часу стає менше і всі вагання зникають, натомість з’являється відчуття могутності, що все можливо — потрібно лише працювати”. На завершення нашої розмови запитую Поліну, який відтінок її улюблений. “Ніжно-блакитний — як очі моєї доньки”.
Фото: Cole Fawcett
Стиль, текст: Venya Brykalin
Зачіски та макіяж: Yulia Zalesskaya
Асистент фотографа: Alexandre Yague
Асистент стиліста: Maksym Fadeev