Для кримських татар згуртованість — це не просто слова, а стратегія виживання, викувана десятиліттями депортацій і боротьби за право бути у себе вдома. Сьогодні, в умовах нової «гібридної депортації», збереження звичаїв перетворюється на акт спротиву та метод утримання власної самобутності. Левіза Джелялова, супутниця посла України в Туреччині, розповідає особисту оповідь про те, як сімейні урочистості, кавові звичаї та міцний зв’язок із Кримом допомагають її народу залишатися собою, незалежно від місця перебування.
Левіза Джелялова
Згуртованість як стратегія виживання
Для кримськотатарської спільноти єдність — це не просто красивий вираз. Це життєва потреба, яка вироблялася віками. У найскладніші періоди — під час виселення 1944 року, у роки заслання та під час повернення додому — саме об’єднання допомогло нам не зникнути, зберегти свою говірку та спадщину. Це щоденна практика бути поряд і в щасті, і в негараздах, незважаючи на всі намагання нас розділити.
Крим — наше єдине місце сили
Крим — це не просто місцезнаходження на карті або історична Батьківщина. Це глибокий, майже невловимий зв’язок, який нас об’єднує. Наші дідусі й бабусі в місцях депортації описували Крим як райський куточок. Коли ми повернулися у 90-х, дійсність виявилася іншою: нас не очікували, нас боялися через радянські упередження. Але незважаючи на неприязнь і важкі умови, ми були надзвичайно щасливі, тому що нарешті стояли на рідній землі. Сьогодні, будучи змушено відірваними від Криму, ми відчуваємо втрату цієї внутрішньої підтримки особливо сильно.
Дім, відкритий для кожного
Щирість у нашій культурі тісно пов’язана з сімейним устроєм. Ми зростали у великих родинах, де разом проживали три покоління, і це навчало нас поваги до літніх людей. У кримських татар неприпустимо не виявити пошани до того, хто переступив поріг дому. Існує переказ: пророк спускався до людей у вигляді жебрака. Тих, хто допомагав йому безкорисливо, він винагороджував. Тому кожного відвідувача ми приймаємо з відкритим серцем. Ця підтримка стала моїм спасінням, коли затримали Нарімана. (Наріман Джелял — український кримськотатарський діяч, якого заарештували в окупованому Криму у 2021 році — прим. ред.). Протягом трьох років у нашому домі не було жодного дня без приходу гостей. Ця постійна присутність людей давала мені енергію продовжувати боротьбу.
Магія кримської кави: ритуал і психотерапія
Кава — це осередок нашої гостинності. Навіть у найтяжчі часи, коли кава була коштовною, люди обсмажували нут, щоб не втратити цю традицію. У нас є кава для будь-якої події:
-
Saba qavesi — ранкова, для планування;
-
Aqşam qavesi — вечірня, для сімейного кола;
-
Köz aydın qavesi — кава з приводу гарної новини.
Сам процес приготування — це своєрідний «мовчазний психологічний сеанс». Поки батько неспішно молотив зерна в ручному млинку (дегірмені), гість мав можливість висловитися, бути почутим. А коли кава нарешті подавалася, біль уже був розділений, а роздуми — впорядковані.
Свята як міст між поколіннями
Наші національні свята, Qurban bayram та Oraza bayram, — це час повної родинної злагоди. Я згадую, як у дитинстві ми долали кілометри пішки через поля, щоб привітати старших родичів. Особливий звичай — qoqu çırarmaq («випустити запах їжі з дому»): ми готуємо чебуреки й роздаємо їх сусідам, ділячись радістю. Діти в ці дні засвоюють головне — повагу. Вони цілують руки літнім, прикладаючи їх до чола, й отримують благословення. Це не просто обряд, це передача сили роду.
Пам’ять про 18 травня
Участь у мітингах вшанування пам’яті жертв депортації — це те, що вкорінено в ДНК з дитинства. Ми робимо це, щоб ніколи не забувати злочин проти нашого народу. Після 2014 року окупанти заборонили масові збори, ліквідували пам’ятники, але вони не в змозі забрати пам’ять. Тепер ми збираємося невеликими групами, читаємо молитви (дуа) і продовжуємо пам’ятати, де б ми не були.
Життя в «гібридній депортації»
Сьогодні ми знову розкидані світом через політичні переслідування та тиск окупантів. Ми називаємо це гібридним виселенням. Кримські татари опинилися в різних країнах, і особливе місце в цьому контексті займає Туреччина.
Тут утворилася одна з найбільших і найдавніших кримськотатарських громад. Вона дуже різноманітна: є сім’ї, які живуть у Туреччині вже декілька поколінь, і є ті, хто приїхав зовсім недавно — після окупації Криму та початку повномасштабної агресії Росії проти України. Незважаючи на цю різнорідність, громада залишається активною та об’єднаною. У Туреччині існують кримськотатарські організації, культурні центри, молодіжні ініціативи, недільні школи, танцювальні та музичні ансамблі. Протягом десятиліть і навіть століть вони зберігають мову, традиції та пам’ять про Крим, водночас чуйно реагуючи на все, що відбувається навколо України.
Посольство України, зі свого боку, намагається бути поряд із цією громадою. Ми підтримуємо культурні та меморіальні заходи, долучаємося до ініціатив, спрямованих на збереження кримськотатарської ідентичності, співпрацюємо з молоддю, сприяємо діалогу між кримськотатарськими організаціями та турецькими партнерами, а також між кримськотатарською та українською діаспорами. Для нас це не лише питання культури — це питання солідарності, історичної справедливості та спільного майбутнього.
Навіть далеко від Батьківщини ми підтримуємо свій уклад життя: дотримуємося посту в місяць Рамадан разом із дітьми, п’ємо каву з друзями через відеозв’язок, підтримуючи близькість на відстані, готуємо традиційні страви — мій син у Києві відразу попросив спекти печиво qurabiye, тому що це запах дому. А приготування чебуреків напередодні Qurban bayram та Oraza bayram — ще одна традиція, яку ми оберігаємо: вся родина разом допомагає з підготовкою, ліпленням і смаженням. Пам’ятні дати для нашого народу ми також постійно обговорюємо з дітьми, пояснюємо їхнє значення, щоб вони ніколи не забували нашу історію й біль і, повернувшись на Батьківщину, змогли продовжувати ці звичаї.
Культура як інструмент деокупації
Кримськотатарська культура не повинна бути «екзотикою на свята». Це жива, органічна частина української ідентичності. Держава повинна підтримувати освіту рідною мовою, культурні проєкти та роботу з молоддю, яка зараз перебуває в окупації. Це шлях до зміцнення суверенітету України. Чим більше ми будемо представляти нашу культуру сучасною та відкритою світові, тим сильнішою буде і Україна, і кримськотатарський народ.