Зак Ефрон, Джеремі Аллен Вайт та Гарріс Дікінсон з оголеними торсами та в крихітних костюмах грають головні ролі в трагічній історії “Залізний кіготь”, дія якої розгортається в Техасі 1980-х років. Сюжет цієї стрічки ідеально фіксує крихкий стан сучасної маскулінності, яка намагається відповідати жорстким ідеалам минулого.
Реклама
Зак Ефрон феноменально виконує роль Кевіна фон Еріха, другого з п’яти синів у сім'ї, що переживає немислиму трагедію. Кевін повільно розуміє, що бути "найсуворішим, найсильнішим, абсолютно найкращим" — як його батько Фріц фон Еріх — дуже дорого йому коштує.
Колишній борець, Фріц штовхає кожного зі своїх синів на ринг, включно з наймолодшим, Майком (Стенлі Сімонс), який набагато більше зацікавлений у створенні музики зі своїм гаражним гуртом. І попри тиск батька — та страх того, що їхня родина була проклята, зокрема через смерть їхнього старшого брата Джека — хлопці чудово взаємодіють між собою і залишаються чудовою підтримкою один для одного. Але до кінця фільму ще троє з них трагічно гинуть.
Кевін бореться зі своїм горем і повинен ухвалити важке рішення. Він може продовжувати розвивати свою спортивну кар'єру, ще більше відчужуючи себе від дружини та юних синів, або може відмовитися від сценарію, який його батько написав для нього, і потенційно знайти інший тип щастя.
У фільмі “Залізний кіготь” багато екзистенційних питань, що розгортаються навколо маскулінності, значною мірою провокуються Фріцом фон Еріхом. Наприклад, батько забороняє своїм молодим синам плакати на похороні брата. “Дозвіл” плакати стільки, скільки ж дівчата, і нові норми прижилися в суспільстві, лише зустрівшись із викликами та стигмами.
Друзі-чоловіки, з якими я розмовляла про цей фільм, сказали, що їм не соромно демонструвати слабкість, емоції чи просити про допомогу, якщо це потрібно, але зазначили, що ця здатність розвинулася або змінилася протягом життя. Чоловіки все ще рідше, ніж жінки, звертаються за допомогою щодо проблем психічного здоров'я, згідно з Асоціацією тривоги та депресії Америки, і вони помирають від самогубства приблизно вчетверо частіше, ніж жінки.
Карл Лофаро, ліцензований клінічний соціальний працівник, який працює переважно з чоловіками (зокрема з багатьма ветеранами), каже, що норми маскулінності змінюються разом з людьми і суспільством. Чоловіки все ще "бояться, що їхня сім'я поставить під сумнів їхню здатність бути годувальником, або колеги будуть дивитись на них інакше", якщо вони звернуться за допомогою щодо свого психічного здоров'я. Лофаро додає: "Особливо це стосується професій, де переважають чоловіки: правоохоронні органи або рятувальні установи. Чи зможуть люди розраховувати на мене, якщо я скажу їм, що я борюся з психічними проблемами? Це великий страх”.
“Моделі маскулінності минулого стали недосяжними або соціально неприйнятними. Нові ще не викристалізувалися”, — написала Крістін Емба в матеріалі для Washington Post. І все-таки хочеться сподіватися, що нова модель маскулінності дуже схожа на поведінку Кевіна фон Еріха у фіналі “Залізного кігтя”. Ми бачимо, як він забирає своїх дітей з автобусної зупинки та готує вечерю, поки його дружина працює. Незадовго до закінчення фільму, коли Кевін сидить у своєму дворі, спостерігаючи, як його сини кидають м'яч, він починає плакати, думаючи про братів, яких він втратив. Діти бігають до нього, запитуючи, що не так. "Вибачте, хлопці, — каже їм Кевін. — Ви не повинні бачити мене таким. Чоловік не плаче". Однак його сини не мали жорстких чоловічих ідеалів, які нав'язали Кевіну. "Усі плачуть", — каже один. "Ми плачемо весь час!" — додає інший.
Токсична маскулінність була знаковою рисою стосунків у родині фон Еріх. Але “Залізний кіготь” закінчується тим, що Кевін біжить зі своїми синами (які, до речі, в реальному житті виросли професійними борцями) і наче переосмислює, що насправді означає бути "найсуворішим, найсильнішим, абсолютно найкращим" — ці поняття назавжди змінили сенс у його свідомості.
За матеріалом vogue.com
