На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра нової стрічки Ніколаса Віндінґа Рефна під назвою "Її особисте пекло". Цей медитативний твір із мінімальним сюжетом викликав бурхливу реакцію преси. Кінокритикиня Соня Вселюбська розмірковує, чому варто очікувати на появу фільму в українському прокаті.
Неможливо переоцінити значний внесок Ніколаса Віндінґа Рефна в сучасне аудіовізуальне мистецтво. Він, справжній майстер неонової естетики, заплутаних артхаусних сюжетів та роботи з молодими талановитими акторами, створив "Неоновий демон" — твір, який заслужено вважається сучасною кінематографічною класикою. Нещодавно в одному з інтерв’ю напередодні кінофестивалю Рефн жартома (а можливо, й серйозно) припустив, що успішна студія Neon отримала свою назву завдяки успіху його фільму. "Неоновий демон", що побачив світ у 2016 році й розповідав про своєрідну спільноту моделей у Лос-Анджелесі, став вагомим кар’єрним поштовхом для головної акторки Ель Феннінг. А для самого режисера це означало фінансову довіру з боку студій, адже його роботи приваблювали молоду аудиторію кіноманів, яка завжди прагнула до сміливих експериментів із формою. Рефн також подарував нам кілька визначних серіалів, зокрема "Too Old to Die Young" та "Copenhagen Cowboy". З огляду на його тісну співпрацю та дружбу з легендарним японським геймдизайнером Хідео Кодзімою, шанувальники Рефна, здається, готові з ентузіазмом сприймати будь-який його новий проект.
Проте, коли організатори Канн оголосили основний конкурс, не включивши до нього новий фільм Рефна "Її особисте пекло", це викликало певне занепокоєння серед критиків. Зазвичай такі рішення можуть свідчити про недоліки в якості фільму. Однак, високий зірковий потенціал, якого цього року бракує на червоній доріжці через помітний дефіцит голлівудського кіно, все ж таки був забезпечений стрічкою. Власне, після перегляду ці побоювання підтвердилися: "Її особисте пекло" не заслуговує на місце в конкурсі, адже він не претендує ані на цілісність наративу, ані на серйозність заявлених тем — він існує у власній реальності, а тому вимагає особливого розгляду.
Відтворити сюжетні лінії цього майже двогодинного фільму досить складно, оскільки він базується на радикальній абстракції, покликаній скоріше передати аудіовізуальні враження, ніж створити зв’язний наратив. У загальних рисах події розгортаються в невизначеному майбутньому посеред мегаполісу, що нагадує чистилище антиутопічного капіталізму, де височіють лише поодинокі готелі, оповиті темними хмарами. Раптом увага камери концентрується на головній героїні, яку грає чудова Софі Тернер. Разом зі своїми подругами, акторками-моделями, вона бере участь у зйомках науково-фантастичного фільму свого батька, чия краса та креативність захоплюють дівчат. Одного вечора він розповідає їм чи то байку, чи то правдиву історію про демонічного серійного вбивцю, який вишукує свою доньку, розправляючись із молодими дівчатами в цих розкішних готелях. Налякані дівчата, здається, стають мимовільними свідками одного з таких убивств, спостерігаючи з вікна сусіднього номера. Несподівано стрічка переходить у флешбек або фантазію, переносячи нас до азійської країни. У цій частині центральною фігурою є американський солдат, який просувається крізь густий туман, стикаючись із підозрілими військовими. Усе, що відбувається далі, не потребує детального переказу і чекає на власну інтерпретацію відданих глядачів.
Роль цього американського солдата виконує актор Чарльз Мелтон, який є справжнім скарбом цього фільму, затьмарюючи своєю присутністю багатьох моделей та талановитих, хоч і ще не надто відомих актрис, які мали щастя працювати з Рефном. Мелтон, який минулого року справив неабияке враження на Каннському фестивалі своєю роллю у фільмі Тодда Гейнса "Травень-грудень", переживає справжній зоряний час. Нещодавно на Netflix вийшов другий сезон серіалу BEEF, де Мелтон виконує одну з провідних ролей, що викликає запитання: чому ми досі не бачимо цього талановитого актора всюди?
Реклама.
Актор корейсько-американського походження, якому ледь за тридцять, з його привабливою зовнішністю та спортивною статурою ідеально вписується в спокусливо-неоновий світ Рефна. Режисер максимально використовує його атлетичну статуру, знімаючи його в напівтемряві під фіолетовим світлом, часто показуючи крупні плани його профілю та спини з відбитками від шкіряного ременя. Власне, це все, чим може порадувати "Her Private Hell": аудіовізуальна насолода від повільного, сновидного потоку образів, що в сукупності більше нагадує модний кліп або трейлер до відеогри, аніж фільм у традиційному розумінні.
Критики жартують, що Рефн створив власну версію "Мегалополіса" Френсіса Форда Копполи, який два роки тому шокував Канни своїм незв’язним сюжетом і великим бюджетом, і був вкрай негативно сприйнятий снобістськими критиками. Але Коппола тоді реалізував проєкт своєї мрії, над яким працював понад три десятиліття, і присвятив його своїй покійній дружині. Тож Рефн також заслуговує на більш прихильне ставлення. Незадовго до початку зйомок режисер пережив клінічну смерть, перебуваючи без ознак життя цілих 25 хвилин. Цей досвід лежить в основі його нового фільму. Власне, на прес-конференції, коли журналіст запитав його про цей випадок, режисер розплакався і зізнався, що "незадовго до цієї короткої смерті мені здавалося, що моя кар’єра добігла кінця, але коли мене повернули до життя, мов Франкенштейна, я зрозумів: я можу почати все знову, бо мені дали цей другий шанс, який я не мав права змарнувати". Безперечно, це була найемоційніша та найщиріша прес-конференція цьогорічного фестивалю.
Попри ці особисті переживання, преса зустріла "Її особисте пекло" надзвичайно різко. Фільм критикують за недостатню інтенсивність подій на екрані або за не зовсім вивірену естетику візуального ряду, тобто критики хотіли б, щоб автор більш радикально розвивався в одному з цих напрямків. Хоча ця критика й обґрунтована, слід ставитися з обережністю до різких негативних відгуків від каннських критиків: переглядаючи кілька фільмів щодня, багато з них забувають про справжніх прихильників режисера, які зможуть сприйняти цей фільм по-новому.
І хай що говорять про сюжет, усі фірмові риси Рефна — вишукана операторська робота, розкішне оформлення, якісно підібраний саундтрек і, звісно, його тонке чуття в підборі акторів — присутні в повній мірі. Питання лише в тому, з якою силою та в якій загальній гармонії шанувальники режисера готові сприймати ці елементи. На щастя, український дистриб’ютор “Артхаус Трафік” вже придбав права на показ фільму в Україні, тож прихильникам залишається лише дочекатися прем’єри.