27 квітня редакція українського Vogue влаштувала перший перегляд до офіційної прем’єри фільму "Диявол носить Prada — 2" у Києві. Своїми роздумами після сеансу ділиться головна редакторка vogue.ua Віолетта Федорова.
Реклама.
У 2006-му "Диявол носить Prada" пробудив у мені, ще підлітка, бажання потрапити у світ моди та ілюстрованих журналів, про що я докладно написала тут. У 2026-му друга частина дуже гостро нагадала, як змінилась галузь за два десятиліття. Фабула сіквелу зосереджується на намаганнях головної редакторки Міранди Прістлі пристосувати журнал Runway до нових обставин в епоху трансформації "традиційних медіа". Декілька разів фільм дійсно зачіпає за живе, висвітлюючи чутливі для багатьох нинішніх редакцій питання — від освоєння нових способів подачі інформації та залучення юної авдиторії до налагодження співпраці з партнерами.
Основна сюжетна лінія у другому "Дияволі" розгортається вже не між Мірандою Прістлі (Меріл Стріп) та її помічницею Енді (Енн Гетевей), а між головною редакторкою Runway та її колишньою підлеглою Емілі Чарлтон (Емілі Блант), яка стала топменеджеркою розкішного конгломерату. Тепер Міранда вимушена звертатися за допомогою (і рекламними бюджетами) до своєї колишньої асистентки, до якої колись відносилася з презирством. Паралельно з цим ми бачимо, як улюблениця багатьох Енді Сакс продовжує ідеалізувати навколишній світ, прагнучи усіх врятувати та допомогти. Вона розповідає про своє життя: після Runway багато мандрувала світом, сім’ю не створила, але подумала про майбутнє і заморозила яйцеклітини. Багато представниць покоління міленіалів точно впізнають тут себе.
Головною темою через всю стрічку проходить зміна поколінь. Сценаристка Алін Брош Маккенна багато уваги приділяє руйнуванню старої ієрархії, коли тренди тіктоку визначають порядок денний. Фільм детально розглядає, як Міранда Прістлі намагається вижити в еру інфлюенсерів, коротких роликів та абсолютної відкритості, де її холодний авторитаризм більше не ефективний. Разом з тим ми бачимо, що чарівність глянцю нікуди не зникла — найпопулярніші персони у світі все одно готові розкривати свої секрети саме виданням з ім’ям та історією.
Якщо подивитися узагальнено, то перша частина фільму була розповіддю про процес дорослішання, ця ж — про цінності та здатність брати на себе відповідальність. Глядач бачить Міранду як персонажа, який проводить корабель крізь шторм та сповнений рішучості знайти безпечне місце. А ще готова залучити всі зв’язки та знайомства, але зберегти справу свого життя.
Важливо, що над другою частиною фільму працювала та ж команда, що й 20 років тому. На мою думку, спроба зберегти той тонкий баланс між сатирою та щирим захопленням модою, що зробило перший фільм культовим, вдалася. І якщо у 2006-му бренди боялися надавати речі для зйомок, щоб нікого не скривдити, то зараз із задоволенням брали в них участь, адже "Диявол носить Prada" став культурним явищем. Участь Донателли Версаче та Леді Гаги підтверджує, що індустрія моди повністю підтримала сіквел. Про це свідчить і остання обкладинка американського Vogue, на якій Міранда Прістлі позує поруч з Анною Вінтур, яка частково надихнула акторку на цю роль.
"Диявол носить Prada — 2" без сумніву викличе жваві обговорення в соціальних мережах, але цей ажіотаж підтверджує: незважаючи на всі складнощі мода залишається такою ж привабливою, як і колись, а взаємодія між Меріл Стріп, Енн Гетевей та Емілі Блант — те, заради чого мільйони підуть в кінотеатри.