“Уся небесна синь” Мелісси Да Коста — одна з найбільш резонансних повістей сучасної французької літератури. У 2025 році роман про вояж, який перетворюється на відшукання сутності буття, екранізували на Netflix, а цьогоріч книжка з’явилася у видавництві ARTBOOKS.
У 2019 році французький книжковий простір зазнав неочікуваного перелому. Початковий роман Мелісси Да Кости “Уся небесна синь” миттєво став хітом продажів: більше півтора мільйона реалізованих екземплярів та чільне місце в списках, де понад десяток літ беззастережно панував Гійом Мюссо. Отже, 32-річна комунікаційниця та мати маленького сина несподівано стала найвідомішою романісткою Франції. У 2024 році оповідь одержала ще одне життя — екранізацію від Netflix. Згідно з показниками, телевізійна версія стала блокбастером: першу серію переглянули 3,9 млн глядачів, другу — 3,33 млн.
Реклама.
Дивно, але сама авторка тривалий час не вважала, що белетристика може стати її заняттям. Дочка виховательки та будівничого, Да Коста здобула освіту з економіки та менеджменту та працювала в області комунікацій, пишучи про енергетику та клімат. Незважаючи на те, що вигадувала історії ще з малечку, жага до літератури здавалася їй недосяжною — дуже закритим видавався цей світ. Навіть після успіху роману Мелісса Да Коста ще деякий час називала себе не письменницею, а експерткою з комунікацій.
Фабула, що принесла їй визнання, починається доволі незвично: 26-річний Еміль дізнається, що має початкову форму хвороби Альцгеймера. Попереду — щонайбільше два роки, після яких він позбудеться пам’яті, мови та здатності орієнтуватися у світі. Сім’я вмовляє його згодитися на клінічні дослідження, однак Еміль вирішує по-іншому. Він оприлюднює в інтернеті оголошення: шукає особу, котра погодиться відправитися з ним у мандрівку до скону віку.
На це звернення відгукується Жоанна — мовчазна незнайомка в чорному капелюсі, з наплічником і без непотрібних запитань. Через декілька днів вони вирушають у путь старим трейлером. Так починається вояж Піренеями — через гірські шляхи, маленькі селища, тривалі бесіди та мовчання. Дві людини, котрих доля змусила тікати від власного життя, поступово вчаться вірити одна одній. Подорож стає для них засобом прожити час, що залишився, по-справжньому.
Еміль тікає не лише від недуги, а й від амплуа жертви. Він не бажає очікувати кінця в лікарняній палаті. Його втеча трансформується на духовну мандрівку — спробу збагнути себе, прийняти острах і навчитися тішитися простим речам. Жоанна ж, навпаки, тісно пов’язана зі своєю землею та майже не подорожувала. Вона веганка, захоплюється траволікуванням і мріє про існування ближче до природи. Її особисті рани залишаються в затінку, але саме вона стає для Еміля провідницею у всесвіт уповільнення та зосередженості.
Цей сюжет Да Коста вигадала ще підлітком, однак повернулася до нього тільки через десять років. Писала роман під час мандрівки Новою Зеландією, де мешкала з чоловіком у фургоні з мінімумом речей — майже так само, як її персонажі. Цікаво, що Піренеї, якими подорожують герої, вона тоді знала лише з фотографій та книжок. Розшукувала в інтернеті “найкрасивіші села Франції” і таким чином відкрила для себе цей маршрут.
Сюжет втечі від негараздів життя у вояж для французької літератури не новий, для цього піджанру навіть придумали назву — feel-good. Але Мелісса Да Коста разюче відрізняється від інших авторів. Її перевага — вміння занурити читача в історію, швидко прив’язати до персонажів, їхнього минулого та до зв’язку між ними.
Письмо Да Коста поетичне, викликає яскраві образи та відчуття, ніби ти поруч із героями. Пейзажі описані чудово: стежки, села, сонце на схилах гір, особливо зачаровує маленьке село Евс. Текст читається легко, тому що опис походів плавно переходить у роздуми персонажів. Книжка тендітна й сумна, як саме життя: короткі чудові миті змінюються штормами, за якими знову накочують хвилі спокою. Жоанна пояснює Емілю: їхня мандрівка — передусім внутрішня, метод поглянути на себе інакше. Атмосфера, дрібні деталі дороги, аромати трав, прості страви, тихі розмови — простір для лікування, де люди вчаться приймати життя та власну беззахисність.
Еміль та Жоанна — зворушливий дует. Спочатку Еміль розчарований: мовчазність Жоанни та її манера дивитися в небо збивають його з толку. Однак поступово жінка відкривається, навчає його практикувати усвідомленість — медитацію в теперішньому моменті. Спершу історія розгортається через думки Еміля, а коли він втрачає пам’ять, на перший план виходить Жоанна та її незвичайна та драматична життєва історія. Вони справжній тандем: коли один падає, інший готовий підставити плече.
Популярності роману посприяв карантин: коли подорожі були недоступні, читачі відправлялися у книжкову мандрівку разом із героями. Окрім того, роман розповідає про хворобу, втрати, страх перед прийдешнім, однак без зайвого пафосу. Да Коста показує, що навіть перед обличчям неминучого людина спроможна знайти дружбу, любов і сенс у своєму існуванні. Саме ця проста, однак щира інтонація зробила дебют роману літературним явищем Франції.