Поділитися
У ніч проти 15 червня, під час чергової ворожої атаки на Україну, значних пошкоджень зазнала Національна кіностудія імені Олександра Довженка – одна з найдавніших кінофабрик держави. Внаслідок влучання Україна втратила значну частину власної спадщини костюмів.
Дзиґа Вертов, Олександр Довженко, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Іван Кавалерідзе – це лише кілька імен режисерів, визнаних далеко за межами України, котрі пов’язані з історією кіностудії імені Довженка. За майже 100 років своєї діяльності на кіностудії, зведеній колись на околиці Києва, було знято понад 1000 фільмів – серед них кінострічки, які хоча б раз у житті переглянув кожен із нас: “Земля”, “Пропала грамота”, “За двома зайцями”, “Вавилон XX”, “Білий птах з чорною ознакою”.
У XX столітті це була одна з провідних кіностудій Європи, яку створювали “талановиті, шалено закохані у свою справу ентузіасти”. “Це вони по всьому світу шукали найкращу техніку та вигадували унікальне обладнання, створювали історичні шати, збирали та виготовляли реквізит, декорації, павільйони з басейнами для спецефектів, відновлювали зброю та давали друге життя транспортним засобам”, – розповідають на кіностудії. Саме тому знищення колекції вбрання кіностудії – це перш за все знищення частини нашої культурної спадщини.
Під час обстрілу були зруйновані декілька адміністративних та виробничих будівель, прибудови до павільйонів, де відбуваються зйомки, а також костюмерний цех, де зберігалася найбільша та найстаріша колекція одягу України. Тут було близько ста тисяч костюмів та три мільйони одиниць різноманітного одягу, і збитки від їхнього знищення ще належить підрахувати. Колекцією користувалися знімальні групи кінострічок та серіалів, театри й творчі колективи.
“У цеху зберігалися костюми з таких історичних фільмів, як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” та “Богдан Хмельницький”. Тепер це приміщення за моєю спиною знищене вщент – не залишилося практично нічого”, – каже генеральний директор кіностудії Довженка Андрій Дончик про наслідки атаки.
Унікальність колекції костюмів Національної кіностудії Довженка полягає у кількох аспектах. По-перше, вона формувалася не просто десятиліттями, а фактично протягом століття, зафіксувавши розвиток не лише національного кінематографа, а й становлення школи українського кінокостюма. По-друге, ці костюми створювали найвідоміші художники з костюмів свого часу, працюючи не лише із сучасними для них тканинами, а й з національним вбранням – досліджуючи його, відтворюючи й переосмислюючи.
Наприклад, разом із Сергієм Параджановим над фільмом “Тіні забутих предків” працювала художниця Лідія Байкова. Разом із режисером вона вивчала побут і традиції гуцулів, жила в експедиції в Криворівні, відвідувала весілля та похорони, аби максимально точно відтворити народне вбрання Гуцульщини. У фільмі Параджанова актори носять унікальні вишиті сорочки, кептарі, хустки та безліч національних прикрас – ґарди, коралі, дукачі. Відновити ці музейні експонати, знищені російським ударом у ніч проти 15 червня, тепер неможливо.
Ще одна картина, костюми якої було знищено внаслідок обстрілу, – “Пропала грамота” Бориса Івченка, знята 1972 року, де роль козака Василя виконав легендарний Іван Миколайчук. Символічно, що фільм вже зазнавав утисків з боку російського режиму. Стрічка Івченка вийшла в прокат лише через 10 років після прем’єри – у 1983-му, адже тогочасна радянська влада звинуватила її творців у “замилуванні козацькою старовиною”. Сценарій написав Іван Драч, увівши до нього мотиви творів Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Кропивницького, народних повір’їв, пісень і козацьких переказів.
Реклама.
Справжня любов до козацької культури відчувається і в костюмах: Миколайчук та інші актори вдягнені у шаровари, лляні сорочки, кептарики, а жінки – у самобутні аксесуари: намітки та коралі. Завдяки сценарію Драча та роботі художників команді вдалося іронічно переосмислити українську історію в жанрі розважального пригодницького кіно, яке люблять різні покоління українців.
Усі ці предмети – від аксесуарів і спідньої білизни до взуття – десятиліттями створювалися в цехах кіностудії Довженка. Важливо усвідомлювати, що костюми не лише створювали талановиті майстри: у випадку “Тіней забутих предків” частину речей знаходили в експедиціях, що передували зйомкам. Наприклад, Параджанов і Байкова знайшли багато автентичного одягу в Криворівні та Кривопіллі. Через обстріл було знищено речі музейного рівня, якими донині могли користуватися сучасні кінематографісти – на зйомках фільмів, серіалів і кліпів.
Антоніна Белінська, художниця з костюмів, яка спеціалізується на історичному кіно та, зокрема, працювала над образами для фільму “Захар Беркут”, зазначила, що “матеріальна база кіностудії Довженка – і костюмерний цех, і реквізитний цех – завжди була основою для зйомок великих історичних фільмів”.
«Для мене особисто оцінити масштаб цієї втрати надзвичайно складно, адже з костюмерним цехом кіностудії Довженка пов’язано понад двадцять років мого професійного життя. Я добре знала цю колекцію і багато років працювала з нею безпосередньо. Окрему цінність становила етнографічна колекція, якою я особисто опікувалася разом із завідувачем цеху Анатолієм Дідковським. Ми відібрали та систематизували найцінніші зразки народного одягу, прикрас і головних уборів, багато з яких є рідкісними навіть за музейними мірками, — додає Антоніна Белінська. — Цінність костюмерної кіностудії Довженка полягала не лише у великій кількості костюмів, а насамперед у її унікальності як професійної бази для дослідження історичного вбрання. У колекції зберігалися оригінальні зразки міського та сільського вбрання XIX — початку XX століття, багато предметів були старшими за сто років. Серед особливо важливих частин колекції була велика збірка історичної спідньої білизни — корсетів, сорочок, панталонів, найдавніші зразки якої датувалися 1850-ми роками. Також там зберігалися унікальні шовкові етнографічні хустки, прикраси та аксесуари, які через свою крихкість практично неможливо отримати для вивчення в музейних фондах».
За словами Антоніни, у Східній Європі існували лише дві такі бази: окрім Києва, це кіностудія Barrandov у Чехії, де можна було знайти реквізит для історичних зйомок. Саме тому знищення костюмерного цеху кіностудії Довженка – це велика втрата і для фахівців, які працюють у кіновиробництві, і для всієї країни: «На відміну від музейних експонатів, із цими речами можна було працювати як із навчальним і дослідницьким матеріалом: вивчати технології пошиття, конструкцію виробів, тканини, особливості крою та оздоблення. Для художників з костюмів, сценографів, реставраторів і дослідників це була безцінна практична база, яка дозволяла не лише бачити історичний одяг, а й розуміти, як він був створений. Протягом багатьох років художники з костюмів власним коштом реставрували та підтримували значну частину колекції, усвідомлюючи її важливість для майбутніх поколінь фахівців. Тому йдеться не просто про втрату складу з костюмами. Це втрата унікального архіву матеріальної культури, професійної школи для художників кіно та одного з найважливіших центрів збереження історичного вбрання в Україні».