У кінотеатрах України демонструється комедія “Сусіди зверху” Олівії Вайлд — майстерно знята та зіграна стрічка, що відроджує популярність ромкомів.
Останніми роками про “занепад романтичної комедії” говорять чи не більше, ніж про сам жанр. Стрімінгові сервіси переповнені однотипними та позбавленими гумору фільмами, які складно розрізнити між собою. Саме тому особливо приємно повідомити: цього літа на великому екрані з’явилася комедія для дорослої аудиторії — дотепна, блискуче виконана та несподівано зворушлива. “Сусіди зверху” (The Invite) Олівії Вайлд — без перебільшення, одна з найважливіших кінопрем’єр сезону.
В основі фільму лежить безвідмовна формула. Це англомовний ремейк іспанського хіта “The People Upstairs” 2020 року, який вже був адаптований в Італії, Франції, Швейцарії та Південній Кореї. За гострі, динамічні діалоги відповідають Рашида Джонс та Вілл Маккормак, а акторський склад вражає: сама режисерка Олівія Вайлд, Сет Роґен, Пенелопа Крус та Едвард Нортон. Здавалося б, усе це могло й не спрацювати. Камерна історія, дія якої майже повністю відбувається в одному просторі, за сучасних коротких горизонтів уваги легко могла б здатися статичною. Але під керівництвом Вайлд фільм перетворюється на стрімку, майже безперервну емоційну подорож.
Реклама.
Її впевнене володіння камерою відчувається вже з перших миттєвостей. Абстрактний пролог натякає на безтурботні початки великого кохання, після чого історія різко переносить нас у дещо комічне й водночас невеселе сьогодення. Джо (Сет Роґен), колишній лідер перспективного інді-гурту, тепер викладає музику й неспішно підкорює пагорби Сан-Франциско на велосипеді, повертаючись додому до своєї розчарованої дружини Анджели (Олівія Вайлд). Колишня художниця, вона давно не займається творчістю, натомість з майже маніакальною відданістю невпинно оновлює інтер’єр просторої квартири, яку подружжя успадкувало. Це чи не єдині кадри, де ми бачимо зовнішній світ, і вони надзвичайно динамічні. Але щойно Джо переступає поріг помешкання, темп лише зростає.
Дванадцятирічна донька Анджели та Джо, Меггі, ночує у подруги, тож Анджела, як з’ясовується, запросила на келих вина сусідів згори — Піну (Пенелопа Крус) та Гока (Едвард Нортон). Джо обурений. Далі між ними розгортається їдка словесна перепалка, просякнута прихованою взаємною образою — усім тим, що, здається, неминуче накопичується за роки подружнього життя. Це водночас надзвичайно кумедно й болісно впізнавано.
У цей уже небезпечний простір входять чарівна Піна — невимушена психотерапевтка та сексологиня — і Гок, колишній пожежник з легким ставленням до життя. Розслаблені, відкриті у своїх почуттях, вони є повною протилежністю Анджелі та Джо: закохані, неодружені й зовсім не соромляться своєї пристрасті, яку сусіди нерідко чують крізь стіни. Анджела нервує й прагне догодити всім, тому приходить у жах, коли дізнається, що підготовлені нею сири й хамон не підходять Піні, яка не вживає глютену, молочних продуктів, м’яса та цукру. Джо ж ледве приховує своє роздратування й майже зривається на прохання поводитися тихіше.
Попереду — нестерпно незручна екскурсія квартирою. У міру того, як сусіди краще пізнають одне одного, між ними виникають нові союзи, на поверхню виходять приховані секрети, а несподівані пропозиції змушують переосмислити все, що, здавалося, було очевидним.
Головна зірка цієї роботи — сама Олівія Вайлд. Після непростого досвіду з “Не хвилюйся, люба”, її другого режисерського проєкту після тріумфального дебюту “Освічена” (Booksmart), особливо приємно бачити її у блискучій формі. Камера впевнено ковзає простором квартири, щоразу відкриваючи нові ракурси людського хаосу. Монтаж точний і лаконічний, ритм — напрочуд легкий, а напруга невпинно наростає, зрештою досягаючи майже неймовірного рівня.
Попри сильний ансамбль, саме Вайлд демонструє найкраще акторське виконання. З темними колами під очима, нашвидкуруч нанесеним макіяжем і постійною внутрішньою напругою її Анджела нагадує оголений нерв.
У кожній вимушеній усмішці відчуваються нереалізовані амбіції, творчість, яку довелося відкласти на невизначений термін, і десятиліття стримуваних емоцій, що ось-ось вирвуться назовні. І водночас Вайлд неймовірно кумедна. Це саме той випадок, коли номінація — і щонайменше перемога — на “Золотому глобусі” в категорії “Найкраща акторка в мюзиклі або комедії” виглядала б цілком справедливою.
За матеріалами Vogue.co.uk