21 березня світ відзначає Міжнародний день поезії. Це чудова нагода поринути у всесвіт української поезії, особливо тієї, яка є недооціненою та залишається нами непізнаною. Спеціально для Vogue Ukraine літературознавець Віра Агеєва, професорка Національного університету “Києво-Могилянська академія”, лауреатка Шевченківської нагороди, співавторка подкасту "Шалені авторки", вибирає митців, про котрих нам варто говорити частіше — тих, чий голос сьогодні лунає особливо актуально, співзвучно, щиро.
Микола Бажан
Микола Бажан – один із найбільш видатних поетів 20 сторіччя, якого 1970 року було номіновано Гарвардським університетом на отримання Нобелівської премії.
Реклама.
Якщо ви бажаєте ознайомитися зі спадщиною Бажана, то варто приділити увагу новій добірці "Микола Бажан. Вибрані вірші", що вийшла минулого року у Vivat. Вона поєднала поезію, написану протягом 60 років, від "революційного віяння 1920-х до зрілих міркувань 1980-х".
“Тут ви зустрінете ліричного героя, який сміливо дивиться на життя, ідейного натхненника, що прагне гармонії в безладі, митця, чиї слова — це намагання осягнути вічне", — повідомляють у видавництві.
"Любисток"
З-під вій — блакитна тінь, ознака нестеменна,
Й рожевий слід лишивсь на грудях де-не-де,
А він уже ступив ногою у стремена,
І кінь його баский вже гривою пряде.
Лишилася сама, коханка безіменна,
І дивиться на путь, де курява паде.
Одного вечора, як праця цілоденна
Кінчиться геть, вона дитину приведе…
Віра Агеєва:
Бажан — один із найпотужніших наших поетів ХХ сторіччя (поряд з Максимом Рильським, Богданом-Ігорем Антоничем і Василем Стусом). Сьогодні саме Бажан з його осмисленням катастрофічності доби особливо резонує нам. Саме він у ХХ сторіччі найбільше зробив для створення нової мови поезії.
Володимир Свідзінський
Український поет епохи Розстріляного відродження, перекладач, літературознавець. Зріс на Вінниччині в родині священника, захоплювався ткацтвом, мандрував в експедиціях Україною.
Перша збірка побачила світ у 1922 році. Свідзінського критикували за відсутність у його поезії громадянських мотивів, що, за згадками сучасників, призвело до самотності поета. “В цій позиції — його єдиний порятунок і надія на вціління. Замкнутися, аби зберегтися. Зменшитися, аби не помилитися у власній сутності. Стати осторонь, аби не бути поплічником…” — писав про Свідзінського Василь Стус.
Лірика Свідзінського — інтимна, надзвичайно самобутня, герметична. Його остання зажиттєва збірка “Поезії” вийшла у Львові 1940 року. Наступного року Свідзінського, який тоді проживав у Харкові, ув’язнили за обвинуваченням в антирадянській пропаганді. Поет був убитий в Харкові 18 жовтня 1941 року.
Чимало віршів Свідзінського було вивезено за кордон, де 1975 року було видано його збірку “Медобір”.
Прозорий січень небо розтворив
І знову світло світові явив.
Срібліє обрій в ніжному тумані;
Широко день роздав блискучі грані,
І я дивлюсь — і всі щасливі дні,
Що спопеліли в сонячнім вогні,
Як віяло, таємною рукою
Розгорнене, встають передо мною.
І первісна затаєна любов
На мляве серце напливає знов.
Над паростком, над весняним потоком
Схиляюся і плачу одиноко…
Хто погубив його? Чия рука?
Незаймано пливе Дунай-ріка.
Де ж огнище на мрійному смерканні?
Де постать мила в білому убранні?
Віра Агеєва:
Свідзінський — поет камерний, однак дуже елегантний і глибокий.
Ігор Римарук
Виразний поет-модерніст, філософ; велику частину життя працював як журналіст та редактор. Послідовник Миколи Зерова, вагома постать в українській літературі та культурі 1980-х, життя котрого було пов’язане з Києвом та Львовом.
Перша збірка Римарука “Висока вода” вийшла 1976 року, поет Віктор Неборак висловився про неї так: “Тонка книжка на 70 сторінок, що легко поміщається на долоні, встановила нову висоту якості в українській поезії. У літературі це явище можна назвати якісним стрибком — з’являється твір (книга, збірка), який не заперечує попередню високу традицію, а підіймає її ще на один рівень вище”.
В 1996 збірка “Золотий дощ” була видана одночасно українською та німецькою; а за збірку “Діва Обида”, яка вийшла в івано-франківському видавництві “Лілея-НВ”, в 2000 році Римарук отримав Шевченківську премію. Лірика Римарука непроста, сповнена символами і в той же час прозора, ясна.
ми будемо жити
на тихому-тихому березі
в дитячій іще не наляканій
єресі неначе у Форосі
в еросі недремний наш страж
нескінченний наш серпень
відбитки засмаглого тіла твого
роздрукує на теплім піску як
на ксероксі тайнопис
солодкий клинопис коліна
і лікті і вузлики
гулкі переповнені віщими знаками
вулики допоки в медовій імлі
у знемозі я наше несправжнє минуле
як Трою розкопую
читає при місяці янгол піщану
твою ксерокопію.
Віра Агеєва:
Саме Володимир Свідзінський був улюбленим поетом Римарука — класициста і майстра форми
Василь Голобородько
Поет-шістдесятник, лауреат Шевченківської премії. Василь Голобородько родом з Луганщини, свого часу був виключений з Донецького педагогічного університету за те, що розповсюджував серед студентів працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація". Голобородько — ревний шанувальник та дослідник українського фольклору, що відображається і на його поетичній мові — образній, метафоричній. Світ у віршах Василя Голобородька — дивовижний, чарівний, магічний.
Голобородько зазнавав переслідувань, його тривалий час не друкували, а перша поетична збірка “Летюче віконце” вийшла в 1970 році у Парижі у видавництві “Смолоскип”. Перша публікація в Україні відбулася тільки в 1988-му. У 1990 році вийшла друком збірка “Ікар на метеликових крилах”, у 1992-му — збірка “Калина об Різдві”, за обидві поет отримав Шевченківську премію.
Серед прихильників Голобородька — письменник Сергій Жадан, який називає його одним з “найтиповіших” українських поетів, та Оксана Забужко, для якої це поет, у котрого “викрали ім’я”.
Ще вчора я нізащо б не погодився на твій від'їзд,
ти ж знаєш як боляче мені було б дивитися
на автобус, що від'їжджає,
автобус, засклений поглядом моїх очей.
Мала розрада знати,
що ти від'їжджаєш не назавжди.
А сьогодні
я з радістю кладу праву долоню
автобусом на дорогу,
долоня вивищується на чотирьох колесах,
двері розчиняються,
ти заходиш в автобус,
купуєш квиток,
усідаєшся біля вікна —
і несе тебе моя долоня до зупинки,
де тобі сходити, звідки тобі ближче додому.
Як надумається тобі повернутися,
виходь на ту ж зупинку,
там тебе чекатиме автобус
із обох моїх рук.
Віра Агеєва:
З сучасних поетів Василь Голобородько, можливо, володар метафор.