Кінофорум “Санденс”, переповнений кінозал Eccles у Парк-Сіті, штат Юта. Тисяча п’ятсот відвідувачів, тривалі аплодисменти та сльози — саме так відбулася всесвітня прем’єра стрічки “Жозефін”, що представляє історію 8-річної дівчинки, яка стає очевидцем акту жорстокості. Її батьків втілили Ченнінґ Татум і Джемма Чан. Відкриття фільму спеціально для Vogue Ukraine відвідала фахівчиня з комунікацій та журналістка Ольга Самофалова.
Картина, над якою режисерка Бет де Араужу працювала понад десять років, постала як безкомпромісно правдиве, особисте та відважне вираження про дитячий досвід пережитої травми. “Жозефін” миттєво стала однією з головних сенсацій і фаворитів Sundance 2026.
“Я почала писати цей фільм у 2014 році. А можливо — ще тоді, коли мені було вісім”, — висловилася режисерка кінострічки Бет де Араужу. Їй було вісім років, коли вона стала очевидцем насильства, і ця травма супроводжувала її все життя. Однак повністю осягнути це їй вдалося лише у двадцять, коли вона взялася писати сценарій про той випадок. Для режисерки “Жозефін” — це спроба повернутися до досвіду, який роками не мав ані назви, ані пояснення. “Я вирішила зробити “Жозефін” екстремальною версією того, що відчуваю: фільмом про жіночий страх, побачений очима восьмирічної дівчинки”.
Фільм описує історію подружжя (Ченнінґ Татум і Джемма Чан) та їхньої дочки Жозефін (дебютантка Мейсон Рівз). Їхня сім’я зіштовхується з травмою та судовим розглядом після того, як дівчинка ненароком стає свідком сексуального насилля в парку Ґолден-Ґейт у Сан-Франциско.
Стрічка починається епізодом ранкової пробіжки: батько й дочка біжать майже безлюдним парком, коли місто ще дрімає. Жозефін то прискорюється, то несподівано змінює напрямок, намагаючись жартома втекти від батька й сховатися серед дерев. Її погляд фіксується на незнайомій дівчині, яка заходить до громадської вбиральні. Слідом за нею — хлопець. Тишу пронизують крики. Дівчину валять на землю. Вона намагається чинити опір. Жозефін застигає — не розуміючи того, що відбувається. Мимоволі вона робить крок ближче. Жертва отямлюється — їхні погляди перетинаються. Нападник зупиняється.
Момент, після якого немає вороття. Світ восьмирічної героїні руйнується. У спробі повернути відчуття безпеки вона починає діяти спонтанно, тоді як дорослі навколо виявляються нездатними її втішити. Бет де Араужу створює напружений, глибоко чуйний портрет дитини, яка вперше зустрічається зі страхом і злістю — почуттями, від яких неможливо втекти й до кінця зрозуміти.
З самого початку режисерка бачила цю історію тільки з перспективи дитини — від моменту злочину до проголошення вироку. “Я намагалася пригадати, що здається грандіозним, коли тобі вісім, — каже вона. — Перший спогад, у якому ти з батьком щиро регочете. Внутрішню боротьбу й острах, які ти переносиш із собою в кожну кімнату. І матір, яка замовчує про свій власний досвід, намагаючись тебе оберігати”.
“Жозефін” — це фільм про страх, який формується задовго до того, як ми можемо називати речі своїми іменами. Коли ти ще не знаєш, як пишеться слово rape (зґвалтування), але вже змушений жити з досвідом насильства, що залишається з тобою назавжди.
У центрі уваги — Мейсон Рівз, чия гра як акторка багато в чому визначає тон фільму. Для неї це дебют у кіно, а пропозиція ролі знайшла її просто на фермерському ринку в Сан-Франциско. “Коли я відвідую батьків, ми зазвичай щонеділі ходимо на ринок, — розповідає Бет де Араужу. — Того дня я взяла із собою рекламні листівки фільму й побачила, як Мейсон бігла придбати фініки для своєї мами. Я запитала: “Хто твій тато або мама?” Вона подивилася на мене з легкою підозрою — ніби подумала: “Чому? Я щось накоїла?” — і вказала на маму.
Я підійшла до неї й сказала: “Привіт, я шукаю дівчинку на роль доньки Ченнінґа Татума і Джемми Чан”. Зазвичай у відповідь чую недовірливе: “Ага, звісно”. Але я додала: “Ні, це реальний проєкт. Ми починаємо вже за шість тижнів”. Її перше прослуховування вразило мене миттєво. У цьому було щось дійсно особливе”.
На прем’єрному показі під час сцен насильства Мейсон у залі не було — батьки виводили її, щоб не травмувати дитину. Водночас спогади Мейсон про знімальний майданчик позбавлені драматизму. На запитання, що їй сподобалося найбільше, вона без вагань згадала сцену у Форт-Пойнті з Ченнінґом Татумом: “У кожному дублі мені треба було їсти пончик, а я не хотіла желейної начинки. Тож я їла лише зовнішню частину, а желе віддавала Ченнінґу”.
В інтерв’ю українському Vogue Ченнінґ Татум поділився, як досвід батьківства вплинув на його роботу у фільмі: “Хоч цей фільм дуже складний і серйозний, сам процес зйомок — особливо коли поруч семирічна дитина, яка ніколи раніше не знімалася, — вимагав дбати про неї поза кадром так само уважно, як і в кадрі. Я сприймав це майже як окреме завдання — не менш важливе, ніж акторську гру, — адже для мене було суттєво, щоб Мейсон почувалася в безпеці й затишку протягом усього процесу. Іноді мені доводилося кричати на неї, сваритися, бути суворим. Але я мав чітко дати зрозуміти: “Зараз я — тато-актор. Це не твій друг Ченнінґ”. Найбільше я турбувався, щоб вона не подумала, ніби я насправді на неї серджуся.
Як батько 12-річної доньки, я часто замислююся: чи існує єдино вірний спосіб виховання дітей? Мабуть, невірний — так, але я не певен, що існує ідеально вірний. Мій підхід до батьківства дуже відрізняється від того, як виховували мене мої батьки. У героїв фільму також різні погляди на виховання, але вони просто намагаються зробити все можливе в дуже скрутній ситуації”.
Реклама.
Роздуми Татума про батьківство перегукуються з головною думкою “Жозефін”: “ніхто не полагодить нічого за тебе. Ти маєш зробити це сам” звучить у фільмі як провідний мотив — суворий і надзвичайно чесний. Він не дає розради, але відкриває простір для вибору там, де його, здавалося, немає.
Крім головної ролі, Татум також став продюсером стрічки: “Я хотів захистити цю розповідь. По-перше, переконатися, що в нас є достатньо ресурсів, щоб розповісти її правильно, по-друге — щоб ніхто не заважав авторському баченню. Зняти кіно складно, але зняти дійсно видатний фільм — ще складніше. Гадаю, моя роль полягала в тому, щоб бути тим великим злим булером у кімнаті й стежити, щоб ніхто не чіпав мою дівчину”.
“Це, до речі, перший раз, коли я побачив фільм. Я плакав п’ять, шість, сім разів — таке трапляється нечасто”, — зізнався Татум.
Торік The New York Times в одній зі своїх статей запитав: “Чи знає Ченнінґ Татум, наскільки він хороший?” Після “Жозефін” це питання відпадає. Це, без сумніву, найвиразніша роль у його кар’єрі.
Операторська робота Ґрети Зозулі заслуговує на окрему похвалу. Камера буквально “занурює” глядача у світ Жозефін, змушуючи відчувати кожен її острах фізично. Зозуля зізналася в розмові з Vogue, що її прізвище для неї залишається таємницею: “Мені здається, у мене є українське коріння, але це якась загадка. Ніхто насправді не може розповісти всі деталі нашого роду”.
Кінофільм дебютував у програмі U.S. Dramatic Competition на Sundance і невдовзі буде представлений на Берлінському міжнародному кінофестивалі.