Поділитися
28 листопада в український прокат виходить одна з найочікуваніших кінопрем’єр цієї осені – горор-трилер студії А24 “Єретик”. Розповідаємо, що треба знати про виконавця головної ролі Г’ю Ґранта, котрий у цьому фільмі кардинально змінив амплуа і зіграв негативного персонажа.
“Я став занадто старим і некрасивим, щоб далі зніматися в романтичних комедіях”, – з фірмовою іронічністю відповідає 64-річний Г’ю Ґрант на питання про те, чому він відійшов від жанру романтичних комедій, який свого часу зробив його суперзіркою. Сучасний період у свої кар’єрі актор називає “ерою фрік-шоу” – і, здається, цим періодом насолоджується.
Реклама.
Варто тільки поглянути на галерею його персонажів у кіно та серіалах останніх років: журналіст-шантажист у “Джентльменах” Гая Річі, шахрай і зрадник у серіалах “Відіграти назад” і “Дуже англійський скандал”, спраглий до влади брехун у “Підземеллі драконів”, самозакоханий актор у “Пригодах Паддінгтона 2”, нахабний помаранчевий умпа-лумпа у “Вонці”. А тепер ще й антирелігійний маніяк у “Єретику” (до речі – першому справжньому горорі за всю багаторічну кар’єру Ґранта, не рахуючи фільму 1988 року “Лігво білого хробака”, котрий формально хоча й був горором, але комедійним).
“Насправді кожен актор хоче грати лиходіїв”, – каже Ґрант, роль якого у “Єретику” критики вже називають однією з кращих у його фільмографії. Його героя у цьому фільмі, створеному авторами трилеру “Тихе місце”, режисерами та сценаристами Скоттом Беком і Браяном Вудсом, звати містер Рід. Він – милий, на перший погляд, літній чоловік, який одного разу відчиняє двері свого будинку двом молодим мормонським місіонеркам, сестрі Пакстон (Хлоя Іст) і сестрі Барнс (Софі Тетчер). Дівчата радо заходять, аби поговорити про Бога та скуштувати чорничного пирога, який, за словами хазяїна, якраз пече на кухні його дружина. Та вже скоро виявляється, що пахне зовсім не пиріг, а аромасвічка. І що містер Рід – чоловік зовсім-зовсім не милий… Тепер місіонеркам необхідно вибратися з його будинку-лабіринту, сповненого жорстоких пасток у дусі “Пили”. А ще – зберегти не лише свої життя, але й свою віру, котру містер Рід піддаватиме дуже серйозним випробуванням…
“Це доволі сміливий іконоборчий фільм і з абсолютно шаленим головним героєм”, – коментує Г’ю Ґрант фільм. Тож як він наважився на таку контраверсійну роль?
Г’ю Ґрант походить із родини, яку дослідник генеалогії Ентоні Адольф описав як “яскраву англо-шотландську мозаїку воїнів, будівників імперії та аристократії”. Та, попри шляхетне походження, за словами самого актора його сім'я не була заможною під час його дитинства. Щоб отримати гідну освіту, Гранту довелося вибороти стипендію Ґолсворзі для навчання у Новому коледжі Оксфорду, де він вивчав англійську літературу. Саме там він і захопився акторством: приєднався до Оксфордського університетського драматичного товариства та знявся у своєму першому фільмі “Привілейовані” (1982), створеному Оксфордським університетським кінематографічним фондом.
Після дебюту у “Привілейованих”, Ґрант пробував себе на різних роботах: він був помічником доглядача за футбольним полем, репетитором, автором текстів для радіореклами та комедійних скетчів для телевізійних шоу. Періодично йому траплялися якісь незначні ролі. Нудьгуючи від малих акторських ролей, Ґрант разом із друзями створив комедійний скетч-гурт під назвою The Jockeys of Norfolk, який почав доволі успішно виступати у лондонських пабах.
У кінці 1980-х-початку 1990-х Ґрант поєднував невеликі ролі на телебаченні з роботою в кіно. 1988-го він нарешті отримав першу головну роль – у тому самому комедійному горорі Кена Рассела “Лігво білого хробака”. У 1988-му актор зіграв лорда Байрона в іспанському фільмі Remando al viento, відзначеному премією Гойя.
До речі, саме на цих зніманнях він познайомився з Елізабет Герлі, стосунки Ґрана з якою тривали до 2000 року. Пара не мала дітей, та коли 2002-го Герлі народила сина Деміана, саме Г’ю став його хрещеним батьком. Загалом у Ґранта п’ятеро дітей від двох жінок. У вересні 2011 року доньку йому народила Тінглан Хонг (за різними даними – або китайська актриса, або хостес китайського ресторану в Лондоні), з якою в актора був короткотривалий роман. А у вересні 2012-го у Ґранта народився син від шведської телевізійної продюсерки Анни Еберстейн, а у грудні того ж року також сина акторові народила знову Тінгланг Хонг. А далі – ще двоє доньок від Еберстейн, які народилися у грудні 2015 та березні 2018 року. А у травні 2018 Ґрант і Еберстейн все-таки побралися.
Втіливши Байрона, Ґрант продовжив грати історичних постатей і 1991-го перевтілився на Фредеріка Шопена у фільмі “Експромт” разом із Джуді Девіс у ролі його коханої Жорж Санд. А 1992-го з'явився у скандальній еротичній драмі Романа Поланського “Гіркий місяць”. Пізніше Ґрант жартома називав багато проєктів цього періоду своєї кар’єри “єврокашею”, де сценарій міг бути, наприклад, французьким, режисер – іспанцем, а грали британські актори, яких запрошували першою чергою через їхню природну англійську, з якою простіше продати фільм в Америку.
З огляду на все це, у 32 роки Г’ю Ґрант вже думав покинути акторську професію, як раптом йому трапився сценарій комедії “Чотири весілля та один похорон”. “Якщо прочитаєте стільки поганих сценаріїв, як я, ви зрозумієте, як приємно зустріти один, де герой насправді смішні”, – згадував він. Інтуіція на хороші сценарії не підвела: випущений 1994-го, фільм “Чотири весілля та один похорон” зібрав $244 млн у світовому прокаті, став найкасовішою на той час британською стрічкою і зробивши Ґранта міжнародною зіркою та приніс йому “Золотий глобус” як найкращому комедійному актору.
Після цього в його кар’єрі ще довго царювали образи романтичних героїв чи ловеласів: “Дев’ять місяців” (1995), “Розум і почуття” (1995), “Ноттінг Хілл” (1999), “Щоденник Бріджит Джонс” (2001), “Реальна любов” (2003) тощо. І зрештою, як каже сам Ґрант, він у цих образах застряг.
“Кожне рішення, яке я тоді приймав, було, ймовірно, помилковим, – каже він зараз. – Після “Чотирьох весіль і одного похорону” світ був біля моїх ніг, я мав би приймати цікаві рішення і пробувати щось інше. Натомість я повторювався майже 17 разів поспіль”. Він пояснює свою нерішучість тим, що йому важко було позбутися менталітету безробітного актора навіть після здобуття успіху: “Я брався за все. І чим гірше – тим швидше я за це брався”.
За його власними словами, його врятував “Хмарний атлас” (2012) – амбітний науково-фантастичний фільм Тома Тиквера, Лани та Ліллі Вачовські, де Ґрант зіграв одразу шістьох персонажів. Це дозволило Г’ю продемонструвати велику палітру своїх акторських вмінь, і після “Хмарного атласу” він нарешті почав отримувати пропозиції різноманітніших ролей й отримав змогу показати себе в інших амплуа.
2016 року він отримав першу від 2003 року номінацію на “Золотий глобус”: за роль чоловіка та менеджера героїні Меріл Стріп, найгіршої оперної співачки всіх часів, у драмеді-байопіку “Флоренс Фостер Дженкінс”. І відтоді номінувався на “Золотий глобус” ще двічі: за ролі у серіалах “Дуже англійський скандал” (2019) та “Відіграти назад” (2021).
Хоча Ґрант, здається, вже остаточно відійшов від жанру романтичної комедії, він не шкодує, що провів чимало часу, знімаючись у цих фільмах. “Мені платили купу грошей. Я був щасливчиком, – каже він. – І більшості з цих романтичних комедій я можу спокійно дивитися в обличчя. Так, одна-дві були жахливі, але загалом я можу їх сприймати, і людям вони подобаються”.
“Єретик” – моторошна й водночас іронічна робота, над якою працювала талановита команда. Продюсером фільму виступила Стейсі Шер, яка працювала з Квентіном Тарантіно над його культовими стрічками “Кримінальне чтиво”, “Джанго вільний” і “Мерзенна вісімка”. Втілити на екрані похмурі лабіринти Єретика режисеру допомагав легендарний оператор “Олдбоя”, “Воно” та “Вонки” Чунг-хун Чунг. Вона сподобається насамперед поціновувачам жанра інтелектуальних горрорів, де найстрашніше відбуваються не на поверхні, буквально, у головах героїв та передано чреез деталі – міміку пресонажів, посмішки, жести.
Стрічка поєднує в собі головоломку та моторошну естетику в стилі “Смертельного лабіринту”, “Людини-невидимки” та франшизи “Пила”. Небезпечна мишоловка, в яку потрапляють юні героїні, поставить перед ними та глядачем незручні питання: “Чи може хтось мати монополію на мораль?”.
Фільм вже високо оцінили критики та глядачі: поточний глядацький рейтинг “Єретика” на Rotten Tomatoes – 93%, а критики після прем'єри на кінофестивалі в Торонто розсипаються у компліментах Гранту. “Єретік” – талановитий релігійний горрор із ввічливим, витонченим і злим Г’ю Грантом, який влаштовує у фільмі розкішну театральну виставу", – пише Guardian і ставить фільму 4,5 зірочки з 5 можливих.
“Єретик” в українському прокаті з 28 листопада.
