Поділитися
Вчені впевнені: сміятися — корисно для здоров'я, а для українців сьогодні це взагалі певною мірою спосіб порятунку. На платформі Takflix, яку заснувала українська режисерка Надія Парфан, відбулася прем'єра добірки коротких комедій “Торгувати зубами”. Це п’ять іронічних і самобутніх фільмів від сучасних режисерів та режисерок.
Чому сміятися над тим, що нас хвилює, — це нормально, та як створити українську короткометражну комедію в умовах несмішної реальності? Про це кінокритикиняЄлизавета Сушко розпитала режисерів та режисерок, чиї фільми увійшли в добірку.
Реклама
“ГКЧП“
Добірку відкриває фільм відомого режисера Аркадія Непиталюка “ГКЧП“. Це історія одного дня — 19 серпня — в дитячому таборі в 1991 році. Поки в Москві вмикають “Лебедине озеро”, тут, поблизу Запоріжжя, у кожного свої проблеми. Директорка ховає оголеного фізрука під диваном, хлопчик відправляє дівчатам подарунки і залицяється до них, а дівчата тим часом мріють про того самого молодого фізрука, а ще — красиві золоті легінси з магазину за межами території табору.
“Під час великих змін люди зазвичай стають безпорадними і смішними. Такий жанр, як комедія, буде актуальний завжди”, — розповідає режисер стрічки Аркадій Непиталюк. — А все тому, що людям подобається сприймати правду про себе через сміх.
Непиталюк написав сценарій на основі відомої пʼєси Людмили Тимошенко “Золоті лосіни“. Це п'єса про жіночу дружбу та підлітковий дарвінізм, як описує її сама авторка. Фільм “ГКЧП” так сподобався глядачам і критикам, що зібрав усі можливі нагороди в короткометражних конкурсах: став найкращим фільмом на кінофестивалі в Берліні, отримав премію-відзнаку українського театру та кіно “Чорний лотос”, премію як найкраща українська короткометражна робота на МКФ в Кам'янці-Подільському “Бруківка”, нагороду “Золота дзиґа”, премію кінокритиків “КІНОКОЛО“.
Це цілком закономірно, адже Аркадій Непиталюк — не новачок у кіно. Його попередні роботи — повнометражний фільм “11 дітей з Моршина” та серіал “І будуть люди” — підкорили глядачів та здобули кілька номінацій на премію “Золота дзиґа”. На черзі новий фільм “Уроки толерантності”, що виходить до Дня святого Валентина у 2024 році — нетолерантна комедія про ставлення до ЛГБТК+ спільноти в Україні.
“Комедія, навіть якщо висміюють особисто тебе, завжди сприймається глядачем легше, — коментує режисер. — Ба більше, коли комедія показує якісь людські вади, то глядач спочатку сміється з когось, не усвідомлюючи, що на екрані відображено і його риси характеру, але підсвідомо він сприйме це і з часом почне змінюватися, я в це вірю”.
“Потерпи трошки”
“Потерпи трошки” — історія старшокласниці Арини, яка стоїть на порозі дорослого життя. Вона хоче вирватися зі свого села, поїхати у столицю та стати телеведучою. Але що подумають люди? Зокрема, мама, тато та хлопець — син власниці єдиного магазину в селі? В Арини залишається два виходи — вириватися на свободу без гарантій чи трошки потерпіти й отримати спокійне зрозуміле життя в селі, де нічого ніколи не змінюється.
“Я вважаю, що можна висміювати все що завгодно. А стереотипи, особливо побутові — з подвійною силою, — розповідає режисерка фільму Любов Гончаренко. — Наприклад, у листопаді ми з чоловіком стали батьками і, звісно, всі почали питати: “А коли похрестите?” Коли ми відповіли, що робити цього не плануємо, почули: “А може, про всяк випадок?” Це ж уже теж анекдот про стереотипи на рівному місці”.
У фільмі режисерка піддає іронічному осмисленню загальноприйняті в нашому суспільстві стереотипи — зокрема, про роль жінки та про те, як отримати професію ведучої на популярному каналі. Роль Арини виконала акторка Марія Падіна (“Із зав'язаними очима”), яка дуже гармонійно існує в кадрі. За словами режисерки, вони знайомі з юності і прожили кілька років в одній кімнаті гуртожитку під час навчання в університеті. Ще один яскравий персонаж у фільмі — хлопчик, що гуляє надворі та встряє в усі найсмішніші ситуації. Його зіграв Михайло Корженівський, якого цьогоріч ми побачили в серіалі “Перші дні” в серії режисера Павла Острікова (“Ти — Космос”).
“Ну і дура, Ліза”
Стрічка “Ну і дура, Ліза” розповідає про “українську Барбі”, яка пліткує з подружками, одягається в усе рожеве і мріє зустрічатися з найкрутішим хлопцем класу — Вадіком. Здається, що він такий самий крутий, як Едвард з її улюбленого фільму “Красуня”, і одного зимового вечора вона вибіжить до Вадіка, як героїня Джулії Робертс. Але в реальному житті не все так солодко, як було в тій стрічці.
“Знімаючи фільм, я орієнтувалась на мелодрами 1990-х та 2000-х”, — каже режисерка фільму Олександра Конопля. — У нас був список із 20 стрічок, якими надихалася вся знімальна група. Їх треба було подивитися, перш ніж прийти на майданчик. Серед цих фільмів були той же “Щоденник Бріджит Джонс” чи, наприклад, “10 причин моєї ненависті".
Тим часом головна героїня Ліза — зібраний образ дівчат, яких знала в юності режисерка. Як зізнається Олександра, вона сама була такою, як і Ліза: “Звісно, Ліза як персонажка — збірний образ дівчат, що виросли на мелодрамах та книжках про неймовірне кохання з першого погляду. Таких жінок я часто зустрічала на офлайн-показах свого фільму, різного віку — від зовсім юних до набагато старших. Всі ми віримо у величезне кохання, але як у моєму фільмі, так і в житті, воно не завжди буває таким, як нам показували”
Яскравий світ фільму поділено на відповідні частини, що уособлюють кожного героя чи героїню. Все навколо Лізи — рожеве та з блискітками, а, наприклад, світ її сестри — зелений. Світ популярного красунчика Вадіка вдало задає атмосферу для дій героя — він холодний, як кахлі у радянській ванній. За словами режисерки, це необхідний прийом гіперболізації: "Це було зроблено для того, щоб історія не здавалася настільки серйозною та болючою, якою вона насправді є. Тому ми намагаємося з іронією подивитися на проблему, зображену у фільмі”.
“Капітан Бровари”
Короткий опис сюжету цього фільму вже змусить вас посміхнутися. Група документалістів знімає фільм про життя людей під час війни у місті Бровари Київської області. Неочікувано їм вдається зняти матеріал про справжнього героя з суперсилою. Його звати Капітан Бровари, він досить нарцисичний та самозакоханий, його люблять всі місцеві жителі, але на горизонті з'являється таємничий конкурент з добрих справа — Чорний Мстюн.
Головний персонаж стрічки “Капітан Бровари” — місцевий супергерой, який готовий допомогти кожному. Але коли відбулося повномасштабне вторгнення, у нього стається майже екзистенційна криза, адже він розуміє, що тепер справжні супергерої — не якісь міфічні персонажі, а українські військові. Вони ж справжні боги, а не просто супергерої!
“Цим фільмом мені хотілося показати те, що відчувала майже кожна людина в тилу на початку повномасштабного вторгнення, а саме невизначеність майбутнього і крах старого життя, — розповів режисер Едуард Нечмоглод, для якого “Капітан Бровари” — дебютна кіноробота. — Це заклик до глядача: “Дивись, навіть у супергероя є такі проблеми”.
“Вітольд”
Трагікомедія “Вітольд” Ольги Стернейчук розповідає про двох сусідів — молодого письменника Сергія та нового мешканця їхньої комуналки Вітольда. Через випадкову зустріч вони стають близькими один одному. Вітольд бачить в Сергієві непересічну людину, а його книги захоплюють його та змінюють життя. Тільки в письменника все незмінно — він загруз у зневірі та не хоче жити.
Цей фільм — студентська робота Ольги Стернейчук. Вона розповідає: наприкінці першого семестру другого курсу їм озвучили завдання — “перенесення літературного твору на екранну мову”. Вона одразу вирішила, що хоче екранізувати твір українського автора. Перечитавши чимало творів різних періодів, зрозуміла, що "жоден з них я не зможу перенести на екран точніше, ніж оповіді того періоду, в якому жила сама”, розповідає режисерка. Таким чином вона взяла в роботу оповідання Сергія Жадана “Мої нічні кошмари”.
Проте герой Сергій у “Вітольді”, хоч і є письменником, не має майже нічого спільного з його реальним прототипом. Але для підсилення комедійного ефекту режисерка лишила і ім'я, і прізвище реальними.
“Жадана я читала і любила здебільшого за поезію, і от трапилась нагода взятися за прозу. Хотіла відійти від настроїв і тем своїх попередніх робіт і зробити комедію, над якою сміятимусь сама”, — розповідає Ольга Стернейчук.
Текст: Єлизавета Сушко
Подивитися добірку “Торгувати зубами” можна за посиланням
