У столиці Німеччини проходить Берлінський кінофестиваль. У розділі “Perspectives”, присвяченій дебютним роботам, було представлено британський фільм “Анімол” Ешлі Волтерса — вражаючу, напружену історію про виживання у жорсткій виправній установі для підлітків. Одну з ключових ролей у фільмі виконує 24-річний український актор Владислав Балюк, знаний за стрічкою “Я і Фелікс”. Кінокритикиня Соня Вселюбська ділиться думками про цю картину, що безумовно стане кар’єрним досягненням для українського актора.
Реклама.
З темного екрану чути шепіт двох дитячих голосів. Фрагменти галасливої розмови вказують на злочинну ситуацію, яка завершилася набагато трагічніше, ніж передбачалося. Брязкіт інструменту, команди встати, раптова поява поліції — хто винуватець і що конкретно трапилося, так і залишається незрозумілим, оскільки знаходиться поза увагою сюжету. Першим планом з’являється великий план головного героя — Троя (Тут Нюют), темношкірого 15-річного хлопця, який прямує до колонії. Його погляд, однак, зовсім не злочинний. Скоріше — це вираз розгубленого, невпевненого підлітка, який зробив фатальну помилку й тепер, охоплений страхом, намагається стримати емоції перед новим світом.
У приймальні Трой опиняється поряд з польським юнаком Крістіаном (Владислав Балюк), між ними починається обережна розмова. Мить взаємного співчуття моментально зникає з появою місцевого лідера. Відчувши страх Троя, як хижак, він висуває йому перший ультиматум — заховати телефон, інакше зробить усе можливе, щоб перетворити його перебування на пекло. Такі закони цих джунглів: атакуй або корися, приймай удар і завойовуй авторитет — Трой розуміє це ще до того, як переступає поріг своєї камери.
Ця колонія для підлітків, що знаходиться на північному сході Англії, є квадратною кліткою без вікон з різким освітленням, тісною їдальнею та загальним простором із тенісним столом, по периметру якого встановлені камери. На стіні висить іржава табличка з написом “Фізичне насильство та словесні образи не допускаються”. Вона більше схожа на злий жарт, оскільки нелюдські побиття тут є щоденним явищем, і наглядачі лише автоматично розтягують напівживих підлітків по кутках. Під час першого ж сніданку Кріс зазнає жорстоких ударів залізним підносом від сусіда по камері; у сцені з’являється Стівен Ґрем — у ролі соціального працівника. Здається, він є єдиним ввічливим працівником цієї інституції, яка, очевидно, давно втратила свою виправну функцію, залишивши хлопців виживати в цих нелюдських обставинах наодинці.
Тому, коли Трой потрапляє під сильний тиск ватажка, який змушує його діставати наркотики з-під огорожі, герой Ґрема дає йому просту, але точну пораду — триматися поруч зі справжніми товаришами. Так Трой починає зближуватися з Крісом: попри велику різницю між їхнім культурним походженням і характерами, вони знаходять спільну мову й готові підставити один одному плече — чи то для сліз, чи то щоб захистити від ножа недругів.
“Анімол” — дебютний повнометражний фільм репера й актора Ешлі Волтерса, оснований на його особистому підлітковому досвіді. Останню яскраву появу Волтерса ми бачили в серіалі “Юнацтво” на Netflix. У цій тривожній історії про юнака, якого звинувачують у вбивстві однокласниці, Волтерс зіграв поліцейського, що береться за розслідування справи. “Анімол” можна розглядати як неформальне продовження “Юнацтва”, адже в стінах цієї згубної установи цілком реально уявити героя того мінісеріалу — щоправда, у більш жорстких тонах.
Волтерс, як і багато інших молодих британських режисерів, цікавиться похмурими реаліями соціальної кризи Великої Британії, де бідність і вулична злочинність формують генерацію підлітків. Створюючи безкомпромісний портрет цієї дійсності, він також схиляється до гуманного погляду, зберігаючи дух визначних майстрів британського соціального реалізму — Майка Лі та Кена Лоуча. Сценарій Ніка Лава вміло передає тонкощі такого нестабільного життя, де все зосереджено навколо моделі ієрархії влади. Волтерс також використав можливість додати у фільм свій музичний досвід, оскільки естетика фільму має помітний вплив вуличної культури британської провінції — татуювання на обличчях хлопців, специфічний сленг і брутальні реп-біти.
Можливо, головний успіх режисера — це вміле створення атмосфери напруги, яка зростає в цьому буквально клаустрофобному й безнадійному середовищі. Звичайно, це обов’язкові для тюремного трилера елементи, проте Волтерсу також вдається здійснити соціальний аналіз цього мікрокосму, чітко показуючи кризу пенітенціарної системи в цілому. У тих небагатьох сценах, де хлопцям розповідають, як правильно писати резюме, вони, переглядаючись, вочевидь думають не про “виправлення”, а про те, як пережити цей день.
Водночас камера перш за все зосереджена на емоціях хлопців, і в цих інтенсивних великих планах у їхніх очах справді видно відбиток минулих травм як результат актуального досвіду. Це стає очевидним під час візиту матері Троя — наркозалежної жінки, яка намагається не вживати, але досі не може згадати моменти дорослішання власного сина, якого зрештою виховала вулиця. У результаті “Анімол” постає радикальною розповіддю про покинутих дітей зі спотвореним дитинством, де боротьба за виживання полягає не стільки в уникненні кулаків, скільки в збереженні людяності.
Волтерс не отримав би таких похвал без дивовижної віддачі своїх акторів, яким дісталися фізично й психологічно складні ролі. Актори так само дебютанти, як і сам режисер, і гармонійна гра цього ансамблю свідчить про взаємну довіру на знімальному майданчику. Те, якими дикими, небезпечно привабливими й водночас по-дитячому чутливими постають ці хлопці в режисурі Волтерса, є головною причиною захоплюватися цим фільмом.
І серед цієї плеяди молодих талантів саме виконання Владислава Балюка є найбільш харизматичним — частково тому, що його герой є чужинцем у ландшафті британської системи й потрапляє до цієї установи через досить абсурдний вчинок. Балюк демонструє магнетичний перформанс, насичений складною хореографією бійок і драматичних епізодів. Водночас його персонаж додає у фільм відтінки комедії, адже Кріс використовує власну балакучість і спритність як універсальну зброю проти будь-якого зла.
Своїм проникливим поглядом і виразним обличчям акторові вдається втілити світло в цій темряві, де знаходить свій порятунок головний герой і де так мудро ставить фінальний акцент сам фільм. Після цієї прем’єри, яку вже супроводжують позитивні відгуки західних критиків, які називають його гру блискучою, стає зрозуміло: Балюк здійснив значний професійний ривок, за розвитком якого варто уважно спостерігати.