Цей рік для акторки Марини Кошкіної справді врожайний: глядачі побачать її на екрані щонайменше в чотирьох нових фільмах. Про нові проєкти у кіно та в рідному театрі Франка, про акторську відповідальність перед суспільством та про те, чому найцікавіше грати неідеальних людей, Марина розповіла в інтерв’ю Vogue Ukraine.
Реклама.
У Марини Кошкіної насичені дні: акторка готується до знімань фантастичного горору “Каховський об’єкт” режисера Олексія Тараненка, першого в її карʼєрі фільму жахів. Події розгортаються після підриву ГЕС — вона грає військову з надприродними здібностями, яка мусить боротись із зомбі, що їх знаходять у закинутому радянському бункері, де проводили досліди на людях. Її персонажка має вправно стріляти й виконувати численні каскадерські трюки, тому Кошкіна щоранку їздить на полігон і чотири рази на тиждень відвідує силові тренування. Про виклики й навантаження розповідає із захватом: “Я допитлива людина. Обожнюю цей драйв, коли в тебе нова роль і ти у стані “я нічого не вмію, хочу навчитися всього” занурюєшся в роботу без жалю до себе”.
Після інтерв’ю вона мчить у рідний Театр Франка. У 2018-му Марина закінчила майстерню відомого актора Богдана Бенюка в Київському університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого і відтоді служить на головній сцені країни. Зараз репетирує нову виставу “Арлезіанка” Дмитра Богомазова, прем’єра якої відбудеться в червні. Це сентиментальна трагікомедія XIX сторіччя про любовний трикутник, що розгортається на тлі пасторальних сцен прованського життя. Актриса грає закохану в головного героя юну Вівьєтту.
Як поєднувати роботу над такими різними історіями в театрі і кіно? У Марині є відповідь: постійно працювати над тілом і духом (акторка багато читає, опановує віолончель, практикує йогу), вчитися у кращих, серед яких вона називає Богдана Бенюка, театральних режисерів Дмитра Богомазова, Давида Петросяна, Івана Уривського і своїх акторів-колег по театру. Марина згадує книгу “Кради як митець” Остіна Клеона, яку нещодавно прочитала: “Клеон пише: ти мусиш завжди перебувати в умовній кімнаті з талановитим людьми, у яких можеш вчитися і метафорично “ходити” за ними слідом. А якщо в цій кімнаті ти опинишся найталановитішим, значить, тобі час шукати нову кімнату”.
Кошкіна народилась і виросла на Луганщині, у нині окупованій Кремінній. У дев’ять років разом із друзями ставила перші спектаклі для сусідів. Сьогодні в її активі — ролі шотландської королеви Марії Стюарт в однойменній виставі Івана Уривського, меланхолійної сільської дівчини Софії у його ж “Безталанній” та давньогрецька царівна Кассандра в постановці Давида Петросяна. Довге пряме платинове волосся, світлі, ніби вибілені брови, пронизливі зелено-карі очі — її ефектна й водночас ніби прозора зовнішність дозволяє перевтілюватися майже до невпізнаваності.
Перша яскрава робота Кошкіної в кіно склалася у 2020-му — вона зіграла у фільмі Тараса Дроня “Із зав’язаними очима”. Стрічка взяла міжнародну нагороду кінокритиків ФІПРЕССІ на Одеському кінофестивалі. Її героїня — бійчиня MMA: готуючись до ролі, акторка пів року тренувалася, опановуючи змішані бойові мистецтва. А коли навесні минулого року готувалася у театрі до прем’єри вистави Івана Уривського “Марія Стюарт”, де зіграла роль шотландської королеви, яку страчує королева Єлизавета, то втратила 5 кілограмів за півтора місяця. Тоді взнаки далася не тільки фізична, але й емоційна складність, адже майже 2 години вистави її Стюарт перебуває на сцені в кайданах. Оскільки у виставі страта шотландської королеви Марії Стюарт реалізована як модний показ, яким керує королева Єлизавета, то Стюарт нагадує у виставі манекен.
Шукаючи підхід до фізичного втілення Стюарт, вона ходила повз київський Пасаж, роздивлялася вітрини бутиків і “зчитувала” пози манекенів, аби передати цей образ затиснутої людини. А ще занурилася в біографію Стюарт і намагалися зрозуміти характер королеви, яка перед стратою, як пише Цвейг, не плакала, а сміялась, сприйнявши вирок як звільнення. “У кіно і театрі ми граємо не ідеальних людей, але навіть якщо героїня виписана як жертва, чи як людина слабка, чи негативна, то дивлюся на неї як на особистість об’ємну, складну, намагаюся створити цілісну історію. Мені і самій так цікавіше”.
Марина цитує Леся Курбаса: “Таланту акторам мало, треба не тільки мати хист, а й бути висококультурним”. У її розумінні — це, зокрема, принциповість у виборі ролей. Згадує, як узимку в Генштабі презентувала перед військовими новий фільм “Малевич” Дар’ї Онищенко, де зіграла Наталію, другу дружину художника. Тоді багато хто в залі зізнавався команді: раніше вони знали про Малевича лише те, що він написав “Чорний квадрат”. Завдяки картині глядачі дізналися, що знаменитий авангардист викладав у Київському художньому інституті, що тут відбулася його остання прижиттєва виставка, а незадовго до смерті він планував переїхати до Києва. Марину такий ефект від фільму помітно тішить.
Особливою для актриси стала робота у фільмі “Будинок “Слово”” Тараса Томенка — чи не найгучнішій прем’єрі минулого року. Драма присвячена письменникам Розстріляного відродження, які в 1920-ті роки жили у знаменитому домі літераторів у Харкові та стали жертвами сталінських репресій. Кошкіна зіграла кухарку Галю, яка працює в їдальні й щодня спілкується з легендарними мешканцями будинку — Миколою Хвильовим, Остапом Вишнею, Майком Йогансеном. Розповідає, що ця роль надихнула її зануритися в історію Розстріляного відродження: “Коли дізнаєшся, як багато вони робили в умовах терору, це надає сил боротися і не здаватися й нам”.
Актори є прикладом для тисяч людей, тому не можуть бути поза політикою чи суспільством, впевнена Кошкіна: “Як ти допомагаєш країні — ключове запитання для нас усіх”. Два роки тому вона заснувала благодійний фонд “Мистецький український рух”, що опікується постраждалими від війни дітьми, а щонеділі її можна зустріти в Києві на мітингах Асоціації родин захисників “Азовсталі”.
Цей рік для Марини справді врожайний: глядачі побачать її на екрані щонайменше в чотирьох нових фільмах. У вересні в прокат виходить “Малевич” Дарії Онищенко. Інший гучний проєкт — “Війна очима тварин” продюсера Олега Кохана, кіноальманах із семи коротких стрічок, знятих різними режисерами. В одній із них у Кошкіної роль жінки, яку після загибелі сина в окупації повертає до життя необхідність врятувати пораненого собаку. У французько-українській стрічці “Оксана” режисерки Шарлен Фабьє — історії про активісток руху за права жінок Femen — актриса грає одну з його учасниць. У польській драмі “Дві сестри” Лукаша Карвовські про повномасштабну війну її героїня втрачає чоловіка й долучається до війська. Також серед важливих новинок — короткий метр "Космотато" Вікторії Задорської та драма "Соліст" Сергія Сторожева про долю театрального актора, де Марина грає медсестру у психічний лікарні.
Акторка каже, що в насиченому робочому ритмі дуже важливо знаходити час на себе. “Мій майстер Богдан Бенюк завжди говорив: маєш все вкладати у свою акторську скарбничку — а коли потрібно, звідти дістаєш. Але як її наповнювати? Бачити більше, чути більше, відчувати більше, не бути байдужою до світу та людських історій”.
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Stepan Lisowski
Стиль: Victoriia Filipova
Зачіски: Daria Zhadan
Макіяж: Svitlana Rymakova
Гафер: Oleksiy Kuzmenko
Лінійний продюсер: Oleg Patselya
Асистентка стилістки: Yevhenia Zhorova
Вдячність — Театр Франка
