Агата Крісті — найбільш знаменита жінка в літературі світу: екранізації її романів не зникають з кіноекранів і утримують лідерство в топах переглядів Netflix, а шанувальники не перестають насолоджуватися її творами вже багато десятиліть.
Вона є однією із героїнь книги “Гострі підбори” Віри Агеєвої та Ростислава Семківа, яка описує 14 письменниць, що змінили розвиток світової літератури. Друкуємо частину із книги, виданої у видавництві Stretovych. Вона допоможе краще пізнати дивовижну Агату Крісті, яка здійснила переворот у писемності.
Реклама.
Агата Крісті (1890–1976) — безсумнівно, найбільш успішна авторка серед жінок у всесвітній літературі. Вона — унікальний приклад, найбільш тиражована письменниця всіх часів і народів — відразу після Біблії та на одному рівні з Шекспіром. Принаймні видавничий дім Simon & Schuster, який започаткував у США традицію “м’яких обкладинок” (так званих paperbacks), повідомив, що з 1939 року було надруковано майже мільярд екземплярів популярних видань авторки (найбільш видаваний роман — “Убивство Роджера Екройда”). Загальний обсяг всіх видань письменниці оцінюють у 2 мільярди копій.
Як же виник такий незвичний феномен? Зрозуміло, що Агата Крісті обирає чи не найбільш затребуваний у ХХ столітті жанр, дуже продуктивно працює в ньому (66 романів, близько двох десятків збірок новел), але також робить певні нововведення у написанні детективів — саме вони для нас найважливіші й, очевидно, пояснюють виняткове положення авторки у світовій літературі.
Письменниця формується в дуже специфічному оточенні. З одного боку, ще триває вікторіанська ера, впродовж якої жінкам не було місця в університетах, а з іншого, світ починає змінюватися. Мати Агати намагається дати їй і старшій сестрі Маргарет якісну домашню освіту — читання в той час вже вважають цілком нормальним заняттям і для дівчат (а кількадесят років тому, як знаємо від Флобера, воно швидше шкодить). Однак у британській сім’ї початку ХХ століття ситуація значно прогресивніша: Агата Крісті згадувала, як одного дощового дня до неї, восьми- чи десятирічної, в кімнату зайшла мати зі словами: “Якщо тобі сумно, то виший подушечку або напиши розповідь”.
Загальний обсяг всіх видань письменниці оцінюють у 2 мільярди копій
Цікаво, що це бачать як рівноправний вибір: за бажання, Агата може сісти й почати писати. Тим часом сестра Медж вже писала. Журнали навіть публікували її досить традиційні вишукані новели. Проте сестра припинила літературну діяльність, щойно вийшла заміж, і зосередилася на обов’язках заміжньої жінки. Агата ж намагалася писати різне: дебютувала в літературі з поезією, виявила себе як успішна драматургиня (до речі, її п’єса “Мишоловка” — одна з небагатьох, що не сходить з англійської сцени з 50-х років).
Врешті-решт Агата поділилася з сестрою, що хотіла б писати детективні історії, на що та заперечила, кажучи, що такого Агата точно ніколи не створить. Сестри навіть уклали парі на пляшку шампанського. Це парі остаточно переконало письменницю спробувати. Як бачимо, все закономірно: навколо майбутньої авторки існувала певна читацька-письменницька культура, а далі настав час експерименту, який і закінчився таким нечуваним успіхом.
Отже, Агата Крісті ніби ще належить до вікторіанської епохи, проте разом із тим бачить далеко в ХХ століття. Прозорливість її творів полягає у здійсненні справжньої феміністичної революції в детективному жанрі: саме Агата Крісті вперше створила відомий образ жінки-детектива. З-під її пера зрештою постає міс Марпл, типова британська леді, якій господарство, садок та в’язання не заважають створити інтелектуальне середовище довкола тих таємниць, які не вдається розгадати навіть найвідомішим детективам-чоловікам. Міс Марпл непримітна й тиха, проте достатньо уважна, щоб помічати найменші деталі (або ж “пхати свого носа в чужі справи”), а її розум достатньо проникливий, щоб робити правильні висновки й викривати зловмисників, яких в її місцевості з волі авторки трапляється аномально багато. Вона все життя проживає в маленькому селі Сент-Мері-Мід, яке Агата Крісті вигадала, проте співвідносять його найчастіше з котримсь із малих містечок на південний захід від Лондона — у графствах Гемпшир або Девон.
На користь першого той факт, що звідси до столиці можна досить швидко дістатися поїздом (що часто роблять персонажі її книжок). Але це взагалі цікаві місця: у Чотоні є будинок Джейн Остін, недалеко на північ маємо Стоунгендж, а ще далі — Оксфорд, де жив Дж. Р. Р. Толкін, а в околицях столиці графства Саутгемптон нещодавно з’явився парк розваг із будиночком Свинки Пеппи. Саме в Гемпширі BBC знімало фільми за книгами Агати Крісті; міс Марпл, роль якої виконувала Джоан Гіксон (обрана особисто Агатою Крісті), в серіалі мешкає в одному з будиночків селища Незер Воллоп на вулиці П’яти дзвонів. Проте окремі місцини, де розслідує вбивства Міс Марпл, таки в Девоні — рідному графстві Агати Крісті, яка народилася в прибережному Торкі. Її будинок не зберігся, проте на його місці є традиційна “синя памʼятна табличка” (blue plaque), яку встановлюють на всіх відомих будівлях Британії. В місті є також памʼятник Агаті Крісті — вона сидить у порту на лавці з песиком біля ніг — зовсім як актор Микола Яковченко біля Театру імені Франка в Києві. Лише в Яковченка — такса Фан-Фан, а в Агати — фокстерʼєр Пітер, що надихнув письменницю на роман “Німий свідок”.
Але повернімося до феміністичної революції в детективному жанрі: з одного боку, Агата Крісті розвиває традицію відомих британських (Артур Конан Дойл, Річард Остін Фрімен, Ґілберт Кіт Честертон, Едґар Воллес) та французьких (Еміль Ґаборіо, Моріс Леблан, Ґастон Леру) авторів детективів, так би мовити, традицію найславетнішого розслідувача — Шерлока Голмса; з іншого — розриває з нею, висуваючи на перший план нетипового детектива. (До слова, найбільш знакову свою справу Шерлок розслідує саме в Девоні, або Девонширі: саме там розташовані вигаданий маєток Баскервілів і справжні безмежні болота, що навіюють меланхолійну тугу.)
Упродовж декількох десятиліть Агата Крісті відвойовує право жінки не просто бути інтелектуалкою, а бути ефективною інтелектуалкою, від якої багато залежить
Спочатку Агата Крісті виводить на сцену кумедного вусатого Пуаро, який є абсолютно іншим, якщо порівнювати зі снобічним денді Голмсом, чи зі статечним отцем Брауном, чи з гіперактивними розслідувачами французьких авторів. Бельгієць Пуаро навмисно чужий у Британії, що одразу ставить питання про інклюзивність жанру та руйнує уявлення про його однозначну патріархальність, адже в Еркюля досить звичок, сумнівних з погляду домінантної маскулінності: він захоплюється кулінарією, вирощує троянди й до втрати свідомості ретельний у догляді за своїми вусиками. Фактично з традиції в нього залишаються тільки проникливий розум та дещо патерналістське ставлення до жінок. Далі письменниця вводить у жанр пару детективів — чоловіка й жінку. Томмі й Таппенс зʼявляються лише в пʼяти сюжетах, що напряму повʼязано з розлученням Агати в 1926 році, коли її віра в спільну справу зазнає краху. Й майже одразу після цієї пригоди — в 1927 році в збірнику “Тринадцять випадків” — вже бачимо міс Марпл. Перший роман за її участі має назву “Вбивство в домі вікарія”; його видано в 1930 році. Сама Агата Крісті пише в “Автобіографії”, що міс Марпл є реінкарнацією її бабусі Марґарет Міллер, проте, здається, в цьому образі прихована й автопроєкція: Агата, уявляючи себе старою та розлученою, виходить на образ шанованої, дещо дивакуватої інтелектуалки “з місцевих”, яка рішуче змінює баланс сил у жанрі — відтоді жінки-розслідувачки стають у детективах звичними персонажами.
…
Відтак впродовж декількох десятиліть Агата Крісті відвойовує право жінки не просто бути інтелектуалкою, а бути дієвою інтелектуалкою, від якої багато залежить. І це в такому важливому та показовому для британської літератури жанрі, як детектив.
Детективи Агати Крісті — це завжди трохи більше ніж лише заплутані історії чи загадки, які треба розгадати. Письменниця дуже вдало зображує те, на що автори детективного жанру зазвичай взагалі не звертають увагу. За романами Крісті можна вивчати вікторіанський побут, архітектуру, звичаї, танці, кухню. А успіх міс Марпл повʼязаний зокрема і з досконалим знанням місцевого контексту: хто коли й куди має йти. Такий собі геній місця, не доступний чужинцю, будь-кому, хто втручається ззовні. Міс Марпл достеменно знає, коли порядок порушено: якщо молочник чи пекар прибули не тоді чи не туди, це дає безперечний ключ до розвʼязки. Наприклад, у “Вбивстві в будинку вікарія” міс Марпл говорить, що бачила підозрювану, яка йшла до будинку о такій-то годині, й наголошує, що добре знає фасон її сукні: револьвер із собою вона принести не змогла б. А в “Оголошено вбивство” ключем до роздумів стають елементи інтерʼєру, старі фото та поведінка кішки.
Детектив без уваги до деталей неможливий, проте персонажі Агати Крісті демонструють особливий тип уваги — менш формальний, значно більш варіативний та гнучкий. Шерлок Голмс меншою мірою звертає увагу на модисток, перукарок чи те, як стиль одягу може вплинути на стиль злочину. Гра ж із формальними правилами жанру та відмова від звичної прямолінійності так само пояснюють успіх письменниці. Безсумнівно, тексти Агати Крісті ставлять нову й дуже високу планку своєю точністю, інтелектуальними контекстами та складними витонченими іграми, а також вкрай сильно впливають на розвиток жанру загалом, зокрема на формування школи скандинавського детективу, серед авторів якого теж, до речі, жінки. В Британії часів Агати Крісті її наслідують та експериментують поруч також доволі популярні авторки детективів: Дороті Лі Сеєрз, Найо Марш, Жозефіна Тей і Марджері Аллінґем. Далі традицію підхоплюють Філліс Дороті Джеймс, Рут Ренделл і, звичайно, Дж. К. Ролінґ (під псевдонімом Роберт Ґалбрейт) — утім, хіба бракує детективних сюжетів у самій сазі про Гаррі Поттера? Агата Крісті тим часом досі залишається неповторною і неперевершеною — справжньою королевою детективу.