Поділитися
Наприкінці лютого закінчився 74-й Берлінале, членкинею журі якого цього разу була українська письменниця Оксана Забужко. Цьогоріч було особливо помітно, що політика фестивалю змінилася і відбірники роблять ставку не на зіркові імена, а на відкриття нових. Про 7 найкращих фільмів програми спеціально для Vogue.ua розповідає кінокритикиня Єлизавета Сушко.
Реклама
“Дагомея”, режисерка Маті Діоп
Головну нагороду фестивалю журі, яке очолила акторка Люпіта Ніонго, віддало документальному фільму. Стрічка “Дагомея” режисерки Маті Діоп, чий дебютний фільм “Атлантика” у 2019-му здобув Гран-прі в Каннах, розповідає про 26 музейних предметів мистецтва, які повернулися з Франції до сучасного Беніну (у минулому — республіка Дагомея, що була колонізована Францією) після 130 років перебування на чужині. Для Маті Діоп, француженки із сенегальським корінням, це другий повний метр, де вона, використовуючи прийоми магічного реалізму, порушує питання гостросоціальної проблематики сучасної Африки.
Здебільшого “Дагомея” побудована на дискусії про колонізаторське минуле, яке впливає на сьогодення Беніну — зокрема, на мовне питання й освіту майбутнього покоління. Режисерка дає можливість висловитися місцевим активістам і просто звичайним громадянам, які говорять про проблеми та можливі рішення наслідків колонізації. А коли настає ніч, то магічним чином "говорити" починають ті самі реліквії — фігури богів ніби насолоджуються думкою про своє повернення додому…
“Імперія”, режисер Брюно Дюмон
Політичний фокус не обійшов і приз “Вибір журі” основного конкурсу — його здобув французький режисер Брюно Дюмон за абсурдистську науково-фантастичну стрічку "Імперія". Те, як Брюно Дюмон змальовує імперію, — гідно окремої дискусії, адже у його оригінальній роботі зовні звичайне село приховує в собі катаклізми всесвітнього масштабу. Події стрічки відбуваються у мальовничому рибальському селі на північному узбережжі Франції, де народжується особлива дитина, — настільки унікальна і незвичайна, що розв'язує таємну війну між позаземними силами добра і зла, адже вважається, що насправді вона — темний лорд Маграт. Фактично фільм — оммаж на “Зоряні війни”, доволі сюрреалістичний, який викликає водночас і сміх, і розмірковування щодо потужної сатири над європейською системою поліції і церкви, до якої вдається режисер.
“Світанок сасквочів”, режисери Девід та Натан Зеллнери
Чарівне та неочікуване кіно створили брати Девід та Натан Зеллнери, серед останніх проєктів яких — серіал “Прокляття” з Еммою Стоун. Цікаво, що на Берлінале критики розділилися на тих, хто прийняв “Світанок сасквочів” як цілком розважальний та прохідний, — і тих, хто розгледів у цьому серйозне філософське кіно.
Фільм показує буденне життя бігфутів — зграї людиноподібних мавп — протягом року. Вони добувають їжу, прагнуть займатися сексом, але втілюють це бажання не завжди у безпечний спосіб, та відкривають для себе новий світ — людські речі, які зʼявляються в їхньому Північноамериканському лісі. Серед тих, хто одягнув на себе складний грим, зігравши тварину, — Джессі Айзенберг (“Соціальна мережа”), Натан Зеллнер та Райлі Кіо (“Шалений Макс: Дорога гніву”).
“Лазня Диявола”, режисери Северін Фіала, Вероніка Франц
“Лазня Диявола” — стрічка режисерського дуету Северіна Фіала та Вероніки Франц, які в 2015 році випустили трилер “Я бачу, Я бачу” і тепер продовжують свої експерименти в жанрі фольк-горора. У центрі сюжету — дівчина, що живе в Австрії XVIII століття та виходить заміж. В її селі побутує легенда про нещасну жінку, яка викинула з обриву немовля, і коли Агнес не може завагітніти і божеволіє від навʼязливої ідеї ідеальної жінки в суспільстві, в неї залишається один вибір — попрощатися з життям. Але за законом її набожного внутрішнього світу вона може попрощатися з життям, тільки якщо її стратять за вбивство…
Стрічка здобула “Срібного ведмедя” за операторську роботу. Зняв цей моторошно-меланхолійний фільм Мартін Шлахт, відомий як оператор стрічок “Малюк Джо”, “Нуль калорій”, “Лурд”. Спродюсував фільм знаменитий австрійський режисер Ульріх Зайдль.
“Інша людина”, режисер Аарон Шимберг
“Срібного ведмедя” за найкращу головну чоловічу роль отримав Себастіан Стен, який виконав яскраву роль з яскравим перевтіленням. Його персонаж у фільмі “Інша людина” має патологію обличчя — та коли він закохується, то наважується на експериментальне лікування. Воно робить з нього красунчика, але чоловік вигадує легенду, щоб більше не асоціюватися з чудовиськом, — і зникає з життя своєї коханої, яку зіграла Рената Ренсве (“Найгірша людина у світі”). Ставши успішним, він знову зустріне колишнє кохання та навіть спробує грати в її театральній постановці, але стати щасливим, навіть якщо ти красивий, — не така вже і легка задача.
“Мирні люди”, режисерка Оксана Карпович
Єдиний український фільм, що цьогоріч виборов призи на Берлінале, був показаний в секції Forum, яка загострює увагу на молодих іменах та експериментальному кіно. Документальна стрічка Оксани Карпович змонтована з її відеоспостережень деокупованих містечок та сіл України й аудіозаписів перехоплених розмов російських військових з їхніми сімʼями. Цей Slow burn horror можна сміливо назвати новим голосом в документалістиці про українсько-російську війну, де росіяни говорять самі за себе, і це буквально змушує кров холодіти, а глядачів Берлінале — відчувати біль на фізичному рівні та краще розуміти почуття українців.
“Мовчання Марії”, режисер Петер Сіманіс
Приз екуменічного журі секції Forum отримала чорно-біла латвійська стрічка про сталінські репресії. За своїм посилом вона нагадує український фільм Тараса Томенка “Будинок “Слово”: Нескінченний роман” та присвячена долі письменників Розстріляного відродження — і тому відчувається як дуже близька до українського контексту.
У центрі сюжету — історія латвійської акторки Марії Лейко, зірки німого кіно, яка, зокрема, знімалась у Фрідріха Марнау. Ігровий фільм розповідає про частину її життя в москві, куди вона приїхала за немовлям, — її дочка померла при пологах, а маленька онука вижила. Марію змушують залишитися в росії, пояснюючи це тим, що на дитину потрібно зробити документи, щоб вивезти за межі Радянського Союзу. Паралельно акторці пропонують зіграти головну партію в латвійському театрі в москві, проте невдовзі учасників цього театру репресують. Зірка німого кіно Марія Лейко була страчена в москві в 1938 році — а щемкий та важливий фільм "Мовчання Марії" підіймає на світовій арені важливу тему сталінських репресій у мистецтві.
