20 червня світ вшановує Всесвітній день біженців, заснований Організацією Об’єднаних Націй. Мета цього дня – привернути увагу до долі мільйонів людей, які були змушені залишити свої домівки через конфлікти та утиски. У нашій добірці представлено п’ять видатних кінокартин, що висвітлюють тему вимушеного переміщення: від переможця цьогорічного Каннського кінофестивалю “Фіорд” до документальної стрічки Ай Вейвея “Людський потік”.
“Фіорд”, 2026
Найбільш вражаюча стрічка цьогорічного Каннського фестивалю – холодний і безкомпромісний трилер румунського режисера Крістіана Мунджіу. В центрі історії “Фіорда” – подружня пара: румун Міхай Георгіу (Себастіан Стен у неймовірному перевтіленні) та його норвезька дружина Лісбет (незмінно блискуча Ренате Рейнсве), які разом із п’ятьма дітьми перебираються до віддалених фьордів Норвегії.
Ідилічна картина нового життя поступово набуває тривожних рис. Місцева громада, яка спершу тепло зустрічає родину, починає виявляти настороженість до їхньої глибокої релігійності. Коли старша донька Елія (Ванесса Чебан) з’являється у школі з дивними синцями, поспішні висновки запускають ланцюг подій, через які всіх п’ятьох дітей вилучають у батьків відповідно до суворого норвезького законодавства про захист дітей.
У боротьбі за повернення опіки над дітьми немає однозначних героїв чи лиходіїв. Мунджіу з винятковою точністю досліджує внутрішній світ родини Георгіу, особливо Міхая – суворого батька, чий авторитарний стиль виховання навряд чи зміниться. Це кіно, наповнене потужними візуальними образами, стримано зворушливими акторськими роботами та складними питаннями щодо міграції, батьківства, прогресивних цінностей та культурних розбіжностей. Не дивно, що “Фіорд” зрештою здобув “Золоту пальмову гілку” Каннського кінофестивалю. За результатами Каннського кінофестивалю 2026 року “Фіорд” отримав саме Palme d’Or, а не Гран-прі.
Реклама.
“Бруклін”, 2015
Події цієї зворушливої стрічки Джона Кровлі розгортаються у 1950-х роках. Ейліш Лейсі (чудова робота Сірші Ронан) — звичайна ірландська дівчина, якій доля судила покинути рідне село. У пошуках роботи вона вирушає у далеку мандрівку: туди, де знаходять притулок усі, кому не посміхнулася удача на батьківщині, — до Америки. Ейліш влаштовується на роботу та оселяється в Брукліні. Згодом туга за домом залишає дівчину. Нове оточення та нові знайомства одне за одним захоплюють її, вражаючи уяву. Вінцем життя, що змінилося, стає справді грандіозна подія: Ейліш закохується. Але ніколи не знаєш, куди далі приведе колесо подій…
“Людський потік”, 2017
Свій перший фільм всесвітньо відомий художник Ай Вейвей присвятив мігрантам. Для митця вибір теми очевидний: з 2011 року Ай Вейвей проживає у Німеччині через політичні репресії, з якими зіткнувся на батьківщині в Китаї, і, по суті, сам є політичним біженцем. Колись у Китаї був репресований і батько Ай Вейвея, філософ та поет.
“Людський потік” знімали понад рік у понад 20 країнах по всьому світу. Фільм має безпрецедентну кількість героїв: якщо точніше, десятки тисяч – це мігранти з Афганістану, Сирії, Іраку, Мексики, Бірми та Південного Судану, які втратили домівки та вирушили в дорогу у пошуках кращого життя. Ай Вейвей документує їхній шлях до нового життя. Ай Вейвей – перш за все, митець, тому знятий фільм є дуже поетичним. Люди в ньому справді утворюють потоки: вони йдуть один за одним крізь ліси, пустелі та міста, пливуть на кораблях через моря, а коли камера охоплює їх зверху, з висоти пташиного польоту, ловиш себе на думці, що люди схожі на мільйони мурах – маленьких, але наполегливих. А факти за кадром озвучують співробітники гуманітарної місії ООН – наприклад, те, що сьогодні у світі понад 65 мільйонів людей вигнані зі своїх домівок. Загалом Ай Вейвей та його команда під час зйомок взяли 150 інтерв’ю.
“Зелений кордон”
Фільм оскароносної режисерки Аґнєшки Голланд викликав справжній шквал у польському суспільстві та уряді. Міністр юстиції Збіґнєв Зьобро та президент Анджей Дуда порівняли стрічку з “нацистською пропагандою часів Другої світової”. Натомість, варто зазначити, що ця стрічка є дослідженням міграційної кризи на польсько-білоруському кордоні у 2021 році.
Паралельно у 150-хвилинному фільмі розвиваються лінії мігрантів, волонтерів, польського прикордонника, та порушуються проблеми й цінності політичних систем Путіна, Лукашенка та Польщі, яка в цьому конфлікті піддалася впливу. Маючи багатий досвід у кіно, Аґнєшка Голланд (“Ціна правди”, “Слід звіра”) вправно режисує складну драматургічну сітку, порушує важливі питання та не забуває висловитися про актуальне — польсько-українські відносини під час повномасштабного вторгнення.
“Під вулканом”, 2024
Фільм польського режисера Даміана Кацура розповідає історію української родини, яка вирушила у відпустку на Канарські острови, проте, коли Росія розпочала повномасштабний наступ, вони за ніч із туристів перетворилися на біженців. Україно-польська стрічка змальовує зворушливий і чуттєвий портрет звичайних людей, життя яких в один день змінює жорстока війна.
Головні ролі у “Під вулканом” зіграли Анастасія Карпенко (“Як там Катя?”, “Я і Фелікс”) та Роман Луцький (“Відблиск”, “Сторожова застава”). Оператором виступив Микита Кузьменко, який зняв фільм “Памфір” та відомий роботою над кліпами Гаррі Стайлза, Дуа Ліпи, Cardi B. Це сильне глядацьке кіно, яке розповідає світові про Україну з емпатією та делікатністю.