Поділитися
4 квітня на Netflix виходить довгоочікуваний серіал "Ріплі" з Ендрю Скоттом у ролі харизматичного шахрая Ріплі. Він знятий на основі відомого роману Патриції Гайсміт, яка є однією з найулюбленіших авторок для екранізацій, адже її "Талановитий містер Ріплі", створений 1955 року, щонайменше п'ять разів втілювали на екрані у вигляді фільмів або серіалів.
Психологічні неонуари Гайсміт упродовж останніх 70 років ставили культові режисери від Гічкока до Тодда Гейнса, а майже через двадцять років після смерті авторки до її найвідомішого твору дістався і Netflix. Напередодні прем'єри ми зібрали пʼять найвідоміших та найгучніших екранізацій Гайсміт — від Гічкока 1950-х до нових робіт.
Реклама
“Незнайомці в потязі”, режисер Альфред Гічкок (1950)
Перша екранізація твору Гайсміт сталася за її життя. Взявся за неї сам Альфред Гічкок — знаний майстер нуарів. Його вибір не можна назвати дивним, бо оригінальний готичний текст Гайсміт пасує його режисерському стилю. Те, що знаний майстер кіно підтримав 29-річну дебютантку й екранізував її перший текст, стало важливим кроком для майбутньої карʼєри письменниці.
Гічкок все ж таки вносить зміни — перетворює композицію на напружений трилер, наголошуючи на несподіваних подіях та двозначності тексту. Бо несподівана дія за законами кіно та самого Гічкока — кит, на якому стоїть екранна історія. Гайсміт же грає на відмінностях двох героїв, Гая і Бруно, які зустрічаються в потязі та стають субʼєктами історій один одного: Бруно розповідає успішному тенісистові Гаю, що скоїв вбивство.
У тексті авторка так організовує сюжет, щоб відмінність характерів персонажів грала на загострення історії. Гічкок перетворює Гая на зовсім невинного героя, на фоні якого Бруно здається ще більш небезпечним. Режисера цікавить, що може об'єднувати зовсім різних чоловіків.
“Талановитий містер Ріплі”, режисер Ентоні Мінгелла (1999)
Найвідомішу екранізацію та свого Ріплі у виконанні Метта Деймона (“Оппенгемер“) Гайсміт вже не побачила: авторка пішла з життя в 1995 році. Образ шахрая, що талановито використовує власну харизму, щоб досягти мрій, зʼявиться ще в чотирьох новелах письменниці, але саме “Талановитий містер Ріплі” є найулюбленішим для адаптацій.
Головна відмінність фільму від книги 1955 року — це те, що в оригіналі Том дрібний злочинець, і це зрозуміло з перших сторінок. У фільмі ж його зображують як харизматичного, сповненого шарму молодика, який готовий на все, щоб почати розкішне життя. Цю історію, до слова, не посилаючись на Гайсміт, намагалась втілити й ЕміральдФеннел у недавній картині “Солтберні“.
Світ, який Гайсміт створює для Ріплі, — його власна фантазія, де він талановитий в усьому. Саме тому за його діями так цікаво спостерігати, а також завдяки блискучому касту: роль Ріплі зіграв Метт Деймон, ДікіГрінліфа — Джуд Лоу, а його коханої Мардж — Гвінет Пелтроу.
“Керол”, режисер Тодд Гейнс (2015)
Не обійшлося в доробку Гайсміт без квір-історії — ба більше, роман "Ціна солі" став культовим текстом для всієї квір-літератури. І хто, як не чуттєвий режисер ТоддГейнс (“Травень Грудень”) міг взятися за екранізацію новели про двох жінок, що випадково закохуються одна в одну.
Перша відмінність між книгою “Ціна солі” та стрічкою “Керол” — це те, як вони розкривають життя героїні Терези. У фільмі Тереза (Руні Мара) працює в магазині, про її життя, на відміну від Керол Кейт Бланшетт (“Тар”), ми нічого не знаємо. Гайсміт натомість занурює свого читача у найменші подробиці життя своєї героїні Терези, яка у книзі є художницею-декораторкою театральних постановок — від її походження та взаємин з батьками до релігійності та стосунків з чоловіками. Письменниця приділяє більше уваги і сексуальному життю своїх героїнь, зокрема і тому, що Керол має відразу до свого чоловіка Річарда. Гайсміт детально описує їхні стосунки, щоб наголосити про втрату близькості і бажання жінки бути з чоловіками.
У 2016 році стрічка ТоддаГейнса здобула шість номінацій на "Оскар".
“Глибокі води”, режисер Адріан Лайн (2022)
Сюжет новели "Глибокі води" розповідає про нещасливу в шлюбі подружню пару, Віка і Мелінду, які домовилися — вони залишаються разом, але вона може мати стосунки з іншими чоловіками. Книга Патриції Гайсміт була опублікована в 1957 році, коли таке розгортання сюжету було відверто неочікуваним. Гайсміт миттєво стала улюбленицею міжнародної преси й отримала захопливі рецензії.
У 2022 році новелу екранізував режисер Адріан Лейн, номінант на “Оскар” за “Фатальний потяг”: він переніс історію у ХХІ сторіччя, що одразу зробило її не такою гострою. Головні ролі зіграли Анна де Армас (“Білявка”) та Бен Аффлек (“Загублена”). Здебільшого фільм знято близько до тексту Гайсміт: Мелінда підозрює Віка у вбивстві її коханців та звинувачує його в соціопатії, а Вік тим часом насолоджується тим, що йому вдалось уникнути своїх злочинів. Але режисер дозволяє собі кардинально трансформувати фінал, що змінює глядацьке враження від тексту Гайсміт.
“Ріплі”, режисер Стівен Заіллян (2024)
Про нову екранізацію поки мало що відомо, бо премʼєра на Netflix відбудеться лише 4 квітня. Але ми вже знаємо, що в основу мінісеріалу лягли всі п'ять романів Гайсміт про Тома Ріплі. Його зіграє Ендрю Скотт (“Шерлок”), а події розгортатимуться в тому ж часі, коли і романи, — у 50—60-х роках ХХ століття.
На таке сміливе рішення пішов оскарівський лауреат Стівен Заіллян, який написав сценарій “Списку Шиндлера”. Він став шоураннером серіалу та вже гучно заявляє, що його серіал завдяки своїй довгій формі має можливість якомога точніше передати нам суть книги Гайсміт. “Ви не прочитаєте роман за дві години, — сказав Заіллян на першому показі шоу Netflix у Нью-Йорку. — Це займає вісім годин, десять годин, дванадцять годин і більше — і я відчув, що темп і красу розповіді цих історій я спробую відтворити в цій формі — серіальній”.
Текст:Єлизавета Сушко
