30 вересня ми святкуємо важливу дату — Всеукраїнський день бібліотек. Спеціально для Vogue.ua літературознавиця та співавторка подкасту "Наразі без назви" Анастасія Євдокимова проводить нас екскурсією через кілька українських бібліотек від Чернігова до Львова, які зруйнують стереотипи.
Відповіді на всі прості й складні запитання подруга Гаррі Поттера Герміона шукала у бібліотеці: книжки про Ніколаса Фламеля і його філософський камінь чи праці про те, як дихати під водою під час Тричаклунського турніру. Але сучасні українські бібліотеки — це не лише про довгі стелажі й численні книжки, сьогодні це хаби, у яких хочеться залишатися якомога довше. А привід про них міркувати простий: уже 25 років 30 вересня відзначають Всеукраїнський день бібліотек.
Існує безліч стереотипів про бібліотеки й бібліотекарів, про те, що це місця, де треба зберігати тишу і де книжки заховано у великі сховища. Але це лише стереотипи. На романтизацію образів працює серіал про порятунок історичних артефактів “Бібліотекарі” чи роман про порятунок книжок у вирі війни “Крадійка книжок” Маркуса Зузака.
Запорізька міська центральна бібліотека на вулиці Гоголя, Запоріжжя
Уже кілька років триває державна реформа, яка трансформує бібліотечні простори в центри надання культурних послуг. І кількість цих послуг справді велика: у бібліотеці можна навчитися цифрової грамотності, тобто користуватися смартфоном (актуально для людей старшого віку), відвідувати курси української мови (для молоді), а ще йога, виставки візуального мистецтва, лекції про все на світі
Найсерйозніше до реформи поставилися у департаменті культури й туризму Запоріжжя. Уже 11 бібліотек відремонтували, перефарбували, оновили. Ці простори руйнують будь-які стереотипи про непривабливість бібліотек, тож випускники й наречені приходять фотографуватися саме сюди.
“Сьогодні відвідувачі приходять за натхненням, щоб відпочити від війни, тривог, турбот, — каже бібліотекарка Анастасія. — Вони приходять не лише знайти нові книжки, але й спілкування та неформальну освіту”.
Бібліотекарі розуміють, що відвідувачеві важливе не лише наповнення, але й дизайн. “До нас приходить багато молоді, — ділиться Анастасія. — Люди надихаються не лише книжками, але й естетикою простору”. У запорізькій бібліотеці констатують: до вторгнення тих, хто працював у бібліотеці як у коворкінгу, було багато, проте сьогодні з цим складніше через регулярні повітряні тривоги у регіоні.
Бібліотека УКУ (Українського католицького університету), Львів
Кожен вищий навчальний заклад має власну бібліотеку. Здебільшого такі бібліотеки обслуговують лише студентів і викладачів. Проте як у бібліотеку УКУ, так і в бібліотеку Могилянки зробити читацький квиток може будь-хто. Вони відкриті, а відвідувачів манить не лише спокуса знайти якусь книжку, що допоможе у навчанні чи роботі, але й світлий простір, великі вікна, зручний стілець і швидкий інтернет.
“Коли ми в команді уявляємо собі загальний образ людини, яка приходить у Бібліотеку УКУ, то починаємо сваритися, бо кожен бачить цю людину по-своєму. І це насправді найпрекрасніше, бо тут і ховається істина: у бібліотеку приходять просто всі”, — каже Олександра Яручик, керівниця проєктів і програм Бібліотеки УКУ.
Тут багато поверхів й різних куточків: любителі мистецтва сідають біля тераси на 4-му, люди бізнесу йдуть зі своїми ноутбуками і зарядками в кабінки на 2-му поверсі, блогери й блогерки зупиняються на 3-му, щоби сфотографуватися на тлі полиць.
“Є люди, які прибігли перечекати дощ чи дочекатись відправлення поїзда, — веде далі Олександра. — А ще є такі, що заходять у читальні зали без поняття, що там робити. Потім чіпляються поглядом за обкладинку книжки типу “Якщо ви надмірно переживаєте за все” або “Навчіться казати "ні"”. Чи вигукують: “ого, у вас є Дюна!” І все: вони у нас на гачку”.
Центральна бібліотека імені Т. Г. Шевченка для дітей, Київ
Я давня читачка цієї на проспекті Перемоги, 25а. У 7-му класі брала “Ромео і Джульєтту”, а потім протермінувала повернення. Досі соромно, що затримала книжку аж на місяць. Але система змінилася й сьогодні політика повернення книжок відкрита: читачі можуть зателефонувати і все вирішити. Й змінилися не лише підходи, але й наповнення.
“Попри те що ми бібліотека для дітей, до нас приходять і дорослі, й діти, і батьки, які приводять дітей, і цілі династії — давні відвідувачі, котрі живуть поблизу заводять формуляр на дитину від кількох місяців”, — розповідає Олександра Коваль, завідувачка відділу координації культурно-освітніх проєктів та інформаційного наповнення бібліотеки.
Коли почалася пандемія, то бібліотека відразу включилася з активностями онлайн. І деякі з них тривають досі — як-от літературний гурток від письменниці Галини Ткачук. Календар заходів завжди щільно заповнений майстер-класами, зустрічами з авторами, читаннями, а ще тут працює перша бібліотека настільних ігор.
“У нас немає вікового обмеження: є сектор дошкільнят й дітей віку початкової школи, — каже Олександра. — Наша найменша аудиторія — діти 3-5 років. Щопʼятниці для них ми проводимо “Казкові сніданки” — це проєкт спільного читання, де бібліотекар читає дітям книжку і її за мотивами вони разом із кольорового паперу виготовляють головного персонажа”. До речі, як читання, так і майстер-класи є на ютуб-каналі бібліотеки: папір, ножиці, клей, кілька маніпуляцій — і у вас є піратський корабель чи паперовий дракон.
URBAN бібліотека, Львів
“Книги, коворкінг, події” — так себе позиціонує ревіталізований простір URBAN бібліотека. Це приклад інстаграмної бібліотеки з вузьким профілем — у фокусі урбанізм, мистецтво та екологія. Цей простір доводить, що сьогодні у бібліотеці на першому місці стоять не книжки, а люди й спілкування.
Олександра Клюшніченко культурна менеджерка URBAN бібліотеки, міркує про те, ким сьогодні є працівники бібліотеки: “Між собою ми кажемо, що бібліотекар — це людина-оркестр. Психологиня, організаторка та координаторка подій, комунікаційниця, менеджерка, копірайтерка, координаторка цифрового хабу, літературознавиця, SMM-ниця, графічна та відеоредакторка і фотографка. Це неповний перелік обов'язків, які ми безпосередньо поєднуємо з посадою бібліотекаря. Це все заради ефективної та продуктивної діяльності бібліотеки та комунікації з громадою”.
Бібліотека — це безпечний простір взаємодії для громади. І це не лише про позиціонування, але й про дії. Адже після початку вторгнення саме бібліотеки стали волонтерськими хабами: сюди зверталися внутрішньо переміщені особи, котрі шукали підтримки, тут організовувалося плетіння маскувальних сіток, звідси люди виходили повні енергії після груп психологічної підтримки чи арт-терапії.
“Ми хочемо, щоб громада розуміла, що бібліотека це також і їхній простір, вони можуть долучатися до розвитку, до наповнення цього простору ідеями і обмінюватися ними, реалізовувати проекти тощо. Це один із способів творення громадянського суспільства: діяльність, яка відображає суспільні процеси і обʼєднує нас”, — кажуть в URBAN бібліотеці.
Чернігівська центральна міська бібліотека ім. М. М. Коцюбинського, Чернігів
Найсвіжіші цифри від міністерства культури такі: за час вторгнення зруйновано 220 бібліотек, пошкоджено 400 — і вони не включають університетські й шкільні бібліотеки. До пошкоджених належить і бібліотека Коцюбинського у Чернігові, яка не лише відновила свою роботу, але й посилила її.
Фото: Чернігівська центральна міська бібліотека ім. М. М. Коцюбинського
“Бібліотеки оновлюються і це уже давно не та совкова система, про яку всі звикли думати. Сьогодні ти можеш прийти у бібліотеку і побачити книжки, походити поміж полиць, погортати, обрати самому, а не ритися у каталозі назв. І це найголовніше для читачів — бачити, що вони обирають”, – розповідає працівниця бібліотеки Інна Адруг.
Внаслідок ракетних ударів у чернігівській бібліотеці побило всі каталоги, проте оновлення каталогів (переліків книжок, які є в бібліотеці) потягнуло й оновлення залів. До важливих змін сьогодні належить й поява нових українськомовних книжок. Важливо розуміти, що бібліотечні фонди поповнююся по-різному: є державна програма від Українського інституту книги, є приватні ініціативи чи гранти, іноді (як-от у Запоріжжі) цим опікується місто.
“От у нас є новинка від Макса Кідрука “Колонія”, — каже Інна. — За ці кілька місяців її уже встигли прочитати двоє людей (а там 900 сторінок, тож є що читати). Іноді, через брак коштів, люди не можуть дозволити собі дорожчі книжки, але вони завжди можуть записатися у бібліотеку і отримати доступ до класної й красивої новинки”.
Фейсбук-сторінка бібліотеки
