Альберт Безіл Вілберфорс – особа історична. Архідиякон Вестмінстерського собору, пастор, автор. Відійшов у засвіти у травні 1916 року у віці сімдесяти п’яти років. І ось, через пів року несподівано почав надсилати листи. З потойбічного світу.
У 1919 році з’явилась книга під назвою «Листи з того світу». Автором фігурував дух з іменем Філімон, який проговорював тексти через медіума. Сер Артур Конан Дойл та інші тогочасні прихильники спіритизму швидко вирішили: за псевдонімом приховується саме покійний архідиякон Вілберфорс.
Філімон-Вілберфорс надиктував чимало. Що світ земний — найскладніша школа з усіх. Що після смерті він годин дванадцять зовсім не тямив, що помер, оскільки бачив живих родичів у серпанку. Говорив про «тіла з сяйва» і про те, що померлі мають зір, що розрізняє на декілька октав більше за живих. Ще запевняв, що земні краєвиди швидко вивітрюються з голови.
Тут слід зупинитися для тверезого мислення. Жодних привидів біля друкарської машинки не було. Тексти були отримані через автоматичне письмо. Це коли людина тримає ручку і ніби дозволяє потойбічним силам водити її рукою. Наука вже давно пояснила цей трюк. Це звичайний ідеомоторний ефект — неусвідомлені м’язові рухи під впливом власних очікувань та уявлень.
Інакше кажучи, книгу написав сам медіум. Ймовірно, навіть щиро вірячи, що виступає особистим стенографістом у лондонського священника.
Але важливе інше. Те, що саме передавала підсвідомість медіума. Для езотеричної літератури тексти дивовижно прагматичні.
«Вілберфорс» писав, що суворого розкладу долі не існує. Несподіваної смерті можна запобігти, а людина покидає життя тоді, коли «визріває, як яблуко». Молитва в його тлумаченні — це не чарівний захист від фізичної небезпеки, а скоріше засіб отримати заспокоєння чи духовну підтримку. Щодо реінкарнації дух відверто зізнався: не пам’ятаю та не маю такого досвіду. Та й потреби повертатися на землю тим, хто вже засвоїв життєві уроки, немає.
Вся ця історія — не звіт з потойбіччя. Це звичайна література тієї епохи. Люди просто намагалися впоратися з наслідками м’ясорубки Першої світової війни. Вони масово втрачали рідних та шукали розраду. Створювали світи, де померлим добре, де немає болю, а є тільки світло та спокій. А хто саме це придумав — дух британського архідиякона чи змучена психіка живої людини — питання другорядне.
Найважливіше, що тоді це декому допомагало жити далі.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Як ви вважаєте: ці послання є справжнім зв’язком із вічністю чи лише результатом нашої підсвідомості?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
✨ Це містична реальність 🧠 Це ігри розуму 💬 Своя версія
☝️ Спочатку оберіть свою позицію
✏️ Написати коментар
📊 Карта думок
✨ Це містична реальність 0% 🧠 Це ігри розуму 0% 💬 Своя версія 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!