Микола Лисенко — композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору та громадський діяч. В день народження видатного українця розповідаємо про його життєвий шлях та вагомий вклад в національну музичну культуру.
Микола Лисенко
ДИТИНСТВО
Микола Лисенко народився 22 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (сьогодні Кременчуцький район, Полтавська область, Україна) в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка, полковника Орденського кірасирського полку. Усі пращури майбутнього композитора по батьковій лінії були військовими та обіймали високі армійські посади, а всі його нащадки стали музикантами. Мати Ольга Єреміївна також походила із козацького роду, династії Булюбашів. Вона отримала гарне виховання та навчалася в інституті шляхетних дівчат. В родині розмовляли українською та французькою мовами.
Микола мав двох братів, Андрія і Віталія, та сестру Софію, яка пізніше одружилася з корифеєм українського театру, письменником Михайлом Старицьким (троюрідним братом).
Уже в 5 років матір Миколи побачила хист хлопчика до музики, дала йому перші уроки, почала навчати сина грати на фортепіано класичні твори. У 6 років хлопець грав чисто та технічно, а в 9 написав свій перший музичний твір — "Польку" для фортепіано, яку батько Віталій видав у подарунок до його дня народження. У 10 років Микола почав навчатися в київських приватних чоловічих пансіонах та займатися музикою у чеських викладачів. Далі було навчання в Другій харківській гімназії. А у 14–15 років піаніст Лисенко розпочав свою концертну діяльність, виступаючи на балах та світських раутах.
У той час вони разом із Михайлом Старицьким почали всерйоз захоплюватися літературою. На обох справив сильне враження Пантелеймон Куліш та його роман "Чорна Рада". Вірші з "Кобзаря" Тараса Шевченка та "Енеїда" Івана Котляревського стали справжнім відкриттям для хлопчаків.
Великий вплив на формування Миколи мали Булюбаші, баба і дід по лінії матері, які часто забирали онука до себе гостювати. Дід, Микола Булюбаш, був маршалком та спілкувався виключно українською мовою, а його дружина Марія любила українські пісні, казки та підтримувала народні традицій в родині. Влітку Микола бачив обряди на Івана Купала, а взимку святкував Різдво і слухав колядки та щедрівки.
ОСВІТА
Закінчивши гімназію, Микола Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 році через матеріальні труднощі родина Лисенків змушена була перебратися до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Першого червня 1864 року Микола Віталійович закінчив з відзнакою фізико-математичний факультет, а у травні 1865 року захистив дисертацію на тему “Розмноження нитчастих водоростей” й отримав ступінь кандидата природничих наук. Входив до ряду українських студентських товариств та церковних хорів. Українська народна музика стала його пристрастю, і він розпочав етнографічні дослідження, збирав та вивчав українські народні пісні все своє подальше життя.
Серед українського студентства університету панувала атмосфера патріотизму, і це сприяло формуванню Лисенка як громадського діяча. Разом з іншими родичами та друзями Михайлом Драгомановим, Михайлом Старицьким, Петром Косачем він належав до “Київської Громади”, працював у кількох гуртках, пов'язаних з етнографічною діяльністю, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти. Громадівці відкрили власним коштом недільні школи та бібліотеки, працювали у них. Лисенко просто перемінився і почав переконувати друзів, що не тільки з народом, а й між собою треба розмовляти українською. Вони пішки мандрували Україною, збирали фольклор. Так, 1861 року Лисенко та Старицький провели новорічні свята на Полтавщині у свого товариша, автора гімну України Павла Чубинського. Коли в травні 1861 року відбувалося перепоховання Тараса Шевченка, київські студенти шляхтичі Михайло Драгоманов, Петро Косач, Михайло Старицький та Микола Лисенко приймали участь у процесії.
Після закінчення Київського університету Микола вирішив здобувати вищу музичну освіту за кордоном, адже в Києві на той час не було консерваторії. Протягом 1867–1869 років Лисенко навчався в Лейпцизькій консерваторії: за 2 роки пройшов повний чотирирічний курс. Учителі радили йому стати викладачем, проте він повернувся в Україну. У 1874 року Микола Лисенко вступив до Петербурзької консерваторії. Там він пробув 2 роки, отримав пропозицію бути диригентом у приватній опері й у майбутньому перейти до царської, він відмовився і знову повернувся у Київ.
ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ
Першою дружиною композитора була Ольга О’Коннор — троюрідна племінниця Миколи Лисенка, молодша за нього на 10 років. Ольга викладала фортепіано для Лесі Українки, мала чудове сопрано і навіть виконала роль Оксани в українській опері "Різдвяна ніч" за Миколою Гоголем. Разом із Лисенком вони прожили 12 років. До кінця життя вони спілкувалися та підтримували дружні відносини, композитор присвятив дружині 11 творів.
1878 року Микола Віталійович обіймав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настали зміни і в особистому житті — Микола Віталійович взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Антонівною Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу мав 7 дітей (двоє з них померли в ранньому віці).
З 1869 року жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну Музично-драматичну школу. Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року. Разом з Олександром Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство “Київський Боян”, очолював його до кінця життя.
Останнім коханням великого композитора була Інна Андріанопольська — студентка Інституту шляхетних дівчат, де викладав композитор. Їхні стосунки розвивалися в листуванні, проте згодом стало зрозуміло, що парою вони не будуть.
ТВОРЧИЙ ДОРОБОК
Миколу Лисенка заслужено вважають засновником української національної музики. Адже композитор створив понад 600 обробок українських народних пісень, аранжування для хору. Написав опери "Різдвяна ніч", "Наталка-Полтавка", за якою було знято кінокартину й телефільм, оперу-сатиру "Енеїду" за Іваном Котляревським. Визначним твором усього життя Лисенка була опера "Тарас Бульба", над нею він працював 35 років. Він створював солоспіви на тексти Лесі Українки, Івана Франка, Олександра Олеся та інших. Микола Лисенко також написав перші в українській музиці дитячі опери "Пан Коцький", "Коза-Дереза", "Зима і Весна".
Любов до творчості Тараса Шевченка, яка зародилася в ще в юності, вилилася у музику на "Заповіт" Тараса Шевченка, а згодом і перші романси "Туман, туман долиною", "Ой одна я, одна", які започаткували цикл композитора "Музика до "Кобзаря" Т. Шевченка".
Після того, як у 1876 році царський уряд Емським указом заборонив друкування текстів до нот українською мовою, Лисенко продовжив відстоювати українську мову.
Текст: Оксана Багрій
