Щороку в другу суботу вересня в Україні святкують День українського кіно. Цьогоріч це сьогодні – 14 вересня. З цієї нагоди пропонуємо вам рейтинг 10 найкращих українських фільмів за всю історію. Він складений спеціалістами Довженко-центру на основі опитування представників національної та міжнародної кінокритичної спільноти. Увесь список зі 100 фільмів можна побачити на сайті Довженко-центру.
“Тіні забутих предків”, Сергій Параджанов, 1964
Нагадаємо, фільм “Тіні забутих предків”, що вийшов на екрани в 1965 році, є екранізацією однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Драма про неймовірне кохання Марічки та Івана, яким не судилося бути разом, розгортається в Карпатах, на Гуцульщині. Режисерові Сергію Параджанову блискуче вдалося втілити на екрані старовинні та глибинні традиції й обряди гуцулів. “Тіні забутих предків” очолили список 100 найкращих українських фільмів та ввійшли в історію як символ боротьби українців з радянським режимом.
Реклама.
Ось як описує цей фільм спеціаліст Довженко-центру: "З’явившись на зламі двох радянських епох, коли влада в Москві вже змінилася на реакційну, а в українському кіно ще тривала “відлига”, “Тіні забутих предків” стали поворотною подією для розвитку української культури другої половини ХХ століття. Починаючи від дисидентського скандалу на прем’єрі “Тіней” в кінотеатрі “Україна”, продовжуючи тривалим протистоянням режисерів-послідовників “поетичної” школи з радянською цензурою, закінчуючи перетворенням фільму Параджанова в ікону стиля для молодого кіно незалежної України".
“Земля”, Олександр Довженко, 1930
Чи не найвідомший у світі український фільм, знятий Олександром Довженко – яскравою постаттю української культури радянської доби. Стрічка створена в 30-і роки на київській фабриці ВУФКУ та розповідає про колективізацію, створення перших колгоспів в Україні та "класове питання". Цікаво, що ця безперечно авангардистська робота Довженко була заборонена радянською владою майже одразу – через 9 днів після виходу.
Як зазначають у Довженко- центрі, на міжнародному референдумі кінокритиків у Брюсселі 1958 року цю стрічку було названо одним із 12 найвизначніших здобутків світового кінематографа.
“Людина з кіноапаратом”, Дзиґа Вертов, 1929
Один з найважливіших фільмів як українського, так і світового авангарду. “У документальному фільмі “Людина з кіноапаратом” Вертов реалізував багаторічні експерименти і теоретичні напрацювання у сфері операторського мистецтва та монтажу, перетворивши фільм на методичний посібник з кінематографії для майбутніх поколінь режисерів. Камера талановитого оператора Михаїла Кауфмана фіксує строкате життя українських мегаполісів — Одеси, Харкова та Києва доби непу".
Стрічка знята як хроніка одного дня з життя великого міста.
“Плем’я”, Мирослав Слабошпицький, 2014
Зворушлива дебютна робота режисера Мирослава Слабошпицького розповідає про хлопця Сергія, який прибуває до інтернату для глухих, вступає в кримінальне угрупування “Плем'я” й закохується в дівчину Аню. Оригінальна стрічка Слабошпицького знята без єдиного слова, виключно жестовою мовою та стала революцією не тільки в межах українського кіно. Прем'єра відбулась у 2014 році на Каннському кінофестивалі, загалом стрічка була представлена на понад 100 кінофестивалях світу.
“Камінний хрест”, Леонід Осика, 1968
Стрічка одного з головних режисерів українського поетичного кіно Леоніда Осика, сценарій для якої створив поет Іван Драч. В основі фільма – дві повісті письменника Василя Стефаника “Камінний хрест” та “Злодій”, що розповідають про долю селян Галичини.
Як зазначає Довженко-центр, завдяки своїй візуальній виразності стрічка стала однією з взірцевих робіт українського кіно 1960-х років. Саме кадр із “Камінного хреста” прикрасив обкладинку українського видання однієї з найбільш відомих книг про українське кіно “Історія українського кіно” Любомира Госейка.
“Астенічний синдром”, Кіра Муратова, 1989
Фільм чи не найвідомішої жінки українського кіно, одеситки Кіри Муратовоі. Саме "Астеничний синдром" приніс їй світову славу: в 1990 році Кіра Муратова отримала “Срібного ведмедя” Берлінського кінофестивалю.
"Астенічний синдром" – це дві новели: перша розповідає про жінку, яка перебуває у депресії після похорон свого чоловіка; в друга – про шкільного учителя з дивним астенічним синдромом. “Астенічний синдром” багато в чому став маніфестом свого часу, фільмом, з якого фактично почалося нове радянське та пострадянське кіно, зазначають в Довженко-центрі.
“Польоти уві сні та наяву”, Роман Балаян, 1983
Російськомовний фільм відомого українського режисера Романа Балаяна. Розповідає про кризу середнього віку у 40-річного Сергія, якого зіграв тогочасна зірка московського театру Олег Янковський. Знімаючи фільм про втому чоловіка в розквіті сил, сорокадвохрічний Роман Балаян в “Польотах” ледь не єдиний раз в своїй фільмографії філігранно влучив як в нерв часу, так і в якийсь універсальний стан важкості й маруди життя, розповідають в Довженко-центрі.
"Білий птах з чорною ознакою", Юрій Ілленко, 1970
Стрічка, в якій культовий український актор Іван Миколайчук спробував себе в ролі сценариста. Фільм відомого режисера Юрія Іллєнка розповідає про трагічну історію сім’ї Дзвонарів. Складне й водночас романтичне та поетичне кіно розповідає про долю трьох братів з невеличкого села на Буковині, на кордоні з Румунією. Спершу брати потрапляють в батраки, потім опиняються по різні боки барикад, бо один брат служив у Радянській армії, а інший в ОУН-УПА, зрештою, двоє братів трагічно гинуть. Іван Миколайчук зіграв у фільмі роль старшого брата Петра.
Стрічка “Білий птах з чорною ознакою” підсилила гоніння на українське кіно в 70-ті роки. Ось як пише про це мистецтвознавиця Лариса Брюховецька: "У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури. Сильним ударом для українського кінематографа стало вилучення з кіно, а потім і арешт Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана. В 68- му під час знімання “Аннички” хтось звинуватив його в націоналізмі. У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між націоналізмом і патріотизмом. Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму “Білий птах з чорною ознакою” життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Адже стрічку сприйняли мало не як випад ворожих націоналістичних сил. Не раз доводилося акторові пояснювати свою позицію в різних інстанціях та “органах”. Він почувався зацькованим та обкладеним з усіх боків".
“Довгі проводи”, Кіра Муратова, 1971
Складний, тонкий, нервовий і напружений фільм про стосунки дбайливої матері (її втілює на екрані Зінаїда Шарко) та її сина-підлітка, який хоче переїхати до власного батька в інше місто.Фільм був закінчений в 1971 році, але на екрани потрапив лише в 1987, тоді ж отримав приз на МКФ у Локарно. Через цей фільм режисерку зі скандалом позбавили диплому ВДІКУ та надовго заборонили знімати.
“Вавілон XX”, Іван Миколайчук, 1979
“Вавилон XX” – режисерський дебют актора Івана Миколайчука. Події фільму розгортаються в мальовничому українському селі Вавилоні у 20-х роках XX століття та розповідають про зіткнення старого і нового політичних світів. Міжнародна прем’єра фільму відбулася на фестивалі в Локарно, фільм став гучною подією, хоча знімався в ті часи (1979), коли українське кіно зазнавало неабиякого тиску з боку офіційної радянської влади.
