Нещодавно, у франківському «Сенсі» під час фестивалю-воркшопу для молодих авторів «Прописи» відбулася публічна розмова з письменницею, культурною менеджеркою та головою Інституту документування і взаємодії INDEX Сашею Довжик. Модераторки Валерія Бойко та Аліса Москаленко обговорили її майбутню книгу Apocalypse Baroque: Tales from Ukraine at War, яка вийде друком у британському видавництві Extraordinary Books.
Як поєднуються документалістика та казки, які ключі до саморепрезентації можуть дати відомі сюжети, як життя (не) імітує мистецтво – ці та інші питання стали основою розмови про неказкові речі у казковій формі.
Як козаки стали казкою
Саша Довжик розповіла, що, походячи із Запоріжжя, з дитинства була оточена історіями про козаків. Саме цей образ був найбільш міфологізованим у її середовищі та найближчим до уявлень про казкові сюжети. Навіть надмірність козаків у шкільних підручниках спонукала її сприймати цей образ крізь призму вигадки, де історичний факт поступався казковим конотаціям.
Проте з початком повномасштабного вторгнення, зі слів Довжик, образи козаків ожили і втілилися в її однокласниках, які стали до зброї у 2022 році.
Один із них, з позивним «Мамай», вусами та оселедцем, як у козака, вкотре продемонстрував, як сучасні реалії переплітаються з квазіказковими сюжетами. Можливо, саме цей перехід образу козака з реальності у казку, або навпаки, став відправною точкою для пошуку Сашею Довжик паралелей між реальними історіями та відомими сюжетами, що започаткувало її книгу.
Перекласти реальність на мову казки
Книга Apocalypse Baroque: Tales from Ukraine at War, як стало зрозуміло з обговорення, є збіркою історій, що розповідають про реальний досвід повномасштабної війни через сюжети казок, міфів та легенд. Хоча це не репортажна література у чистому вигляді (адже художній репортаж вимагає відсутності авторських домислів, які є невід’ємною частиною казки), книга має на меті свідчити про реальний досвід, хоч і в незвичній формі.
Авторка наголошує, що казкові образи є універсальними, вони акумулюють поколіннєвий досвід і є впізнаваними для всіх. Тому вони можуть слугувати для донесення українських меседжів за кордоном, переводячи унікальний, хоч і жахливий, український досвід на універсальну мову знайомих сюжетів, роблячи українську реальність зрозумілішою для тих, хто не має з нею прямого контакту.
Коли казка перестає бути казкою
Інакше ці тексти працюють із внутрішньою аудиторією. Саша Довжик зізнається, що не впевнена, чи її казки дозволяють дистанціюватися від травматичного досвіду. Навпаки, вони нівелюють цю дистанцію, пропускаючи болючу історію крізь читача. Казки тут виступають інструментом для пошуку точок, де ламається логіка жанру, де формула «жили довго і щасливо» не спрацьовує. Ці казки, часто з відносним хепі-ендом, допомагають проаналізувати сюжет, а отже, й контекст, який руйнує звичний сюжетний патерн. Жанрова дисфункція цих казок спонукає читача замислитися над причинами, які, звісно, не мають нічого спільного з казкою.
Червона Шапочка 2022
Так, казка про рукавичку в книзі трансформувалася в історію мешканців села Ягідне на Чернігівщині, яких російські окупанти тримали в підвалі школи майже місяць без належних умов. Якщо в казці рукавичка розростається і стає порятунком, то підвал Ягідного навпаки – символізує стискання простору. Те, що в казці є порятунком, у житті стає загибеллю; те, що робить казку казкою, у житті обертається кошмаром. Це поворот жанрового патерну, який, використовуючи знайомі образи, показує: реальність настільки зламана, що навіть казки зазнають онтологічних змін.
Інша історія переосмислює казку про Червону Шапочку. Авторка розповіла історію своєї перукарки, яка навесні 2022 року тікала з окупованої Бучі. Перукарка, її мама та бабуся переховувалися у підвалі, поки в їхньому домі ходили росіяни. Коли стало небезпечно, жінки спробували втекти, і їм допомогли чотири «вовки», які сиділи разом із ними у підвалі. Виявилося, що «вовками» перукарка називала вівчарок, які вивели жінок під обстрілами через ліс до українських позицій.
Образна система цієї історії ідентична до казкової: дівчина, її мама та бабуся, «вовки» та «мисливці». Однак «мисливці» (російські солдати) становили загрозу, а «вовки» (вівчарки) стали рятівниками. Традиційна форма казки більше не працює в українському контексті – реальність диктує новий (не)казковий сетинг, і саме ця зміна переосмислюється через жанр казки.
Діснеївська принцеса долає дракона сама
Переосмислення казок – це не новий винахід.
Саша Довжик зазначила, що на неї значною мірою вплинула феміністська ревізія казок у західній культурі XX століття. Українським відповідником такого підходу є творчість Лесі Українки, чия «Кассандра» – історія про байдужість до застережень – набула нової актуальності з початком повномасштабного вторгнення.
Письменниці переписували казки та легенди, щоб зруйнувати закладений у них патріархальний або патерналістський патерн, який втрачав актуальність. Це підкреслює важливість зміни акцентів у казках, які не є статичними, і показує гнучкість історій, що динамічно реагують на соціальні зміни. Казки не можуть оминути реалій війни, не зазнавши при цьому змін, і книга Саші Довжик яскраво це демонструє.
Страшні казки
Те, як форма казки працює зі свідченням жахів реальності, є її перевагою для комунікації із закордонною аудиторією. Саша Довжик зазначає, що пряма трансляція жахливих реалій не завжди працює на Заході, оскільки викликає захисні механізми. Натомість казка дозволяєвернути увагу до жаху, хоч і обхідним шляхом, через знайомі культурні патерни. Це резонує з тим, як казки найчастіше використовуються в сучасному світі – для розповіді дітям, що вимагає обережності та чуйності до їхньої психіки.
Закордонна аудиторія, з якою прагнемо взаємодіяти, також потребує такого акуратного та виваженого підходу, тому жанр казки тут особливо корисний.
Нерозказані оповідки
Водночас існують казки, для переказування яких ще не настав час. Саша Довжик згадує історію про Синього Бороду. Не тому, що бракує контексту – історія про владного чоловіка, який нищить жінок, має багато ітерацій у нашій реальності – а тому, що така казка була б надто травматичною. Якщо казки в книзі Довжик фіксують історії людей, що їй небайдужі, то апеляція до боротьби добра і зла, як у казці про Синього Бороду, наразі має зависоку емоційну ціну.
Казка говорить не тільки про тріумф добра, а й про те, що йому передує торжество жаху. І подекуди цей жах настільки великий, що казка не може його охопити. Але казка може з ним працювати.
Насамкінець
Подія завершується, переходячи в неформальне спілкування. Здається, що «казці кінець», але насправді казка ніколи не закінчується. Героїнею однієї з казок Саші Довжик є Шехерезада, у книзі цю роль виконує Вікторія Амеліна. Меседж цієї історії такий: у постійному свідченні є сила, і доки ми розповідаємо свої історії, ми продовжуємо існувати. З нетерпінням чекаємо на вихід Apocalypse Baroque: Tales from Ukraine at War і, попри жахи, хочемо дописати про героїв цієї книги, хоча б авансом: «І жили вони довго та щасливо».