Найбажаніший кінофільм року, "Одіссея" від Крістофера Нолана, з’явився на екранах і негайно встановив новий рекорд його кар’єри: 257,8 мільйона доларів за дебютний уїк-енд у світі. Кінокритиця Соня Вселюбська простежує шлях Нолана – від чорно-білої стрічки за 6000 доларів, знятої у вихідні, до статусу, мабуть, єдиного автора в Голлівуді, якому підкоряється все.
Вплив Крістофера Нолана на історію світового кінематографа важко переоцінити. Про його твори вже давно заведено говорити в абсолютних термінах: найдорожчий, найбільш зоряний, найкасовіший, найскладніший.
Реклама.
Його тринадцятий повнометражний фільм "Одіссея", який щойно вийшов на екрани, лише зміцнює цю тенденцію. Це головна прем’єра та найобговорюваніший фільм року, навколо якого точаться дискусії в усіх можливих вимірах: від авторських колонок науковців до детальних розборів у TikTok, де блогери перевіряють кожну деталь на точність та інклюзивність. Мало хто з сучасних режисерів здатний одним фільмом викликати такий суспільний резонанс. Навіть його актори переходять у режим фанатів: коли Зендея дізналася, що пропозиція для її колеги Тома Голланда конфліктувала з графіком "Людини-павука", вона жартома пригрозила, що піде від нього, якщо він упустить шанс попрацювати з Ноланом.
Представляти Нолана нині немає потреби: його стрічки, здається, бачили всі, а "Початок" чи "Інтерстеллар" не зникають з особистих топів мільйонів глядачів. Формула його успіху настільки ж проста, наскільки й складні його фільми: найсміливіші задуми втілюються на екрані навіть краще, ніж спочатку планувалося, і жодна з них досі не позбавила його довіри – ні з боку студій, ні з боку публіки. Цікаво, що професійний напрямок режисера читається так само, як його сценарії, вивірені й прораховані до найдрібніших деталей. Протягом тринадцяти повнометражних фільмів кар’єра Нолана зростала майже за геометричною прогресією, від першої спроби й без жодної паузи.
Крістофер Нолан народився в родині матері-американки та батька-британця й провів дитинство між Чикаго та Лондоном. Кінематографом цікавився змалку: брав батькову камеру для аматорських експериментів і поглинав фільми Рідлі Скотта та Джорджа Лукаса. Втім, вступив на факультет англійської літератури до престижного University College London – звідти й походить певна академічність у тоні його фільмів та виразність сценаріїв. Саме в університеті, знімаючи корпоративні та навчальні ролики, він і вирішив спробувати себе у повнометражному кіно.
Так у 1998 році з’явилася стрічка "Стеження" – історія письменника, який заради натхнення йде на дедалі небезпечніші кроки. Літературна основа тут відчувається так само, як і в усьому подальшому доробку. Фільм знімали чотирнадцять місяців і виключно у вихідні, використовуючи навички, які Нолан набув і запозичив на комерційних зйомках. У сімдесят хвилин чорно-білого кіно він вмістив 6000 доларів і ту саму таємничість сюжету з нуарним присмаком, яка закріпилася за ним назавжди. Прем’єра на фестивалі Slamdance 1999 року вразила критиків та зацікавила дистриб’юторів, а успіх виявився настільки переконливим, що режисер негайно переїхав із дружиною та продюсеркою Еммою Томас до Голлівуду.
Саме з "Мементо" можна вести повноцінний відлік його авторства. У ньому він вперше втілив свою впізнавану, неповторну рису – гру з часом, яку складно не те що показати на екрані, а й навіть викласти словами у сценарії, але Нолану це до снаги. Стрічка, знята за мотивами оповідання його брата Джонатана, розповідає про антигероя з амнезією та розгортається у зворотному порядку. "Мементо" приніс номінацію на "Оскар" за найкращий оригінальний сценарій, і актори в залі церемонії ще уважніше придивилися до нового віртуоза Голлівуду. Не дивно, що вже на третьому повнометражному фільмі, "Безсонні", йому вдалося попрацювати з легендарним Аль Пачіно в ролі детектива, який розслідує справу на Алясці та страждає від містичного недосипу.
Невдовзі, у 2003 році, студія Warner Bros. запросила Нолана взятися за нового "Бетмена" після менш успішних версій його попередників. В руках режисера цей всесвіт набув похмурої та водночас реалістичної атмосфери, якої попереднім стрічкам про супергероя бракувало. Відійшовши від коміксового коріння жанру, він фактично запропонував нову оптику для супергеройського кіно – і продовжив її через кілька років у "Темному лицарі". І так само, як ця стрічка підняла екранізації коміксів на новий рівень, вона вивела й самого Нолана у світ блокбастера, який режисер переписав за власними правилами.
Фільми, що функціонують одночасно як глядацький атракціон та інтелектуальна головоломка – як-от "Престиж", історія зі складною фабулою про двох ворогуючих ілюзіоністів Лондона на межі століть, – показали індустрії, що масове кіно не обов’язково означає легкий перегляд та спрощений наратив. Так він підготував і публіку, і фінанси студій до свого наступного, ще масштабнішого фільму – "Початок" він неквапливо розробляв дев’ять років, і після цієї картини його експерименти з часом та наукою вже неможливо було спинити.
У своєму гіді для знайомства з режисером британський журнал Sight & Sound радить починати саме з нього: ця складна історія про недалеке майбутнє, де існує технологія обміну снами, з Леонардо Ді Капріо в головній ролі, – це "квінтесенція інтелектуального блокбастера Нолана. Отримавши можливість (і бюджет) реалізувати будь-який можливий сценарій, Нолан пропонує цілий калейдоскоп креативних екшн-сцен: бійка в коридорі, що обертається; перестрілка у величезному храмі, раптово затопленому водою… Щоб зрозуміти Нолана як загадкову особистість і творця масштабних розважальних фільмів, "Початок" – найкраща відправна точка".
І все ж фінансовий успіх ніколи не був його єдиним пріоритетом. Наскільки б складним не був механізм фільму і скільки б не коштували трюки, у центрі кадру Нолан щоразу залишає трагічну людину, яка щось безповоротно втрачає. В "Інтерстелларі", заради якого він детально консультувався з астрофізиками, щоб перевести на екран формули гравітаційного сповільнення часу, під цією видовищністю ховається безнадійний роздум про скривджену планету, людську смертність і розлуку. У "Дюнкерку", який вважається еталоном воєнного кіно, діалогів мінімум, зате максимум того, з якою інтенсивністю людина чіпляється за життя на війні. Навіть "Тенет", хоч і не найуспішніший його фільм, можливо, через надто щільний сюжет про героя, який женеться за злочинцем крізь час, теж читається як мелодрама, історія про кохання, яке так і не встигає відбутися у вихорі глобалізму.
Найвідвертішим у цьому плані виявився "Опенгеймер". Історія творця ядерної зброї – його найбільш камерна стрічка і водночас роздум про войовничу натуру людини та про початок безповоротного кінця нашої сучасності. Побудований на тривожних діалогових сценах у тісних приміщеннях, він своєю стриманістю ніби віддає належне гостроті теми, а натурними зйомками та відмовою від спецефектів відсилає до сучасності. Саме ця картина принесла Нолану "Оскар" за режисуру, а "Опенгеймеру" – за найкращий фільм, і знову розширила його профіль, продемонструвавши, що він не лише постановник атракціонів, а й режисер, здатний тримати тригодинну напругу лише розмовами та близькими планами акторів.
З "Опенгеймером" посилилася й мода на зйомки на дорогу та вкрай примхливу 70-міліметрову плівку, яка вимагає ще й особливих умов показу. Найменші сумніви щодо такого ризику розвіялися, коли зали почали заповнюватися вщент, що й зміцнило рішення знімати "Одіссею" так само на 70 мм – нині в лондонському BFI IMAX, на найбільшому екрані Британії, квитки по сорок фунтів розкуплені майже до кінця літа, а за першу добу продажів кінотеатр продав 28 тисяч квитків і встановив власний рекорд.
Справді, складно уявити більш доречну кандидатуру для переосмислення гомерівського канону, тому захоплені відгуки критиків і публіки не викликають подиву. Хоча Нолан ніколи раніше не брався за античний епос, поема виявилася для нього напрочуд відповідним матеріалом – зокрема через нелінійність оригіналу. Втім, розпорядився він нею по-своєму: прибрав рамку, в якій Одіссей сам переповідає свої мандри феакійцям, майже виключив богів з їхніми олімпійськими інтригами (на екрані з’являється лише Афіна у виконанні Зендеї) і перетворив хитромудрого трикстера на ветерана з посттравматичним синдромом, якому не дають спокою спогади про спалену Трою. Звідси й сутінкова гіперреалістична естетика фільму, що дозволяє перейнятися почуттям втрати, яке резонує з багатьма. "Одіссея", зрештою, це вічна й універсальна історія про дім, до якого немає шляху назад, і про світ, що встиг змінитися за час війни.
Секрет цієї послідовності, найімовірніше, у тому, що Нолан просто не дозволяє собі розслабитися. Працюючи над сценарієм "Одіссеї", він прибрав свої "Оскари" з кабінету, бо дивитися на них було лячно. Коли син поцікавився, куди поділися статуетки, і вислухав пояснення, то відповів: "Але ж ти не отримав жодної за сценарій". Судячи з касових зборів – 257,8 мільйона доларів за перший уїк-енд у світі, найкращий старт у його кар’єрі – та з невпинних похвал, статуетки в тому кабінеті цілком заслужено можуть примножитися.