-
Данило Гетманцев
народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики
Коли ми ведемо розмову про демографічні труднощі, обговорення майже завжди переходить у площину цифр: бюджетні витрати, нестача коштів у Пенсійному фонді та соціальні виплати. Проте за цими аналітичними даними ховаються реальні людські історії. Йдеться про сотні тисяч досвідчених професіоналів, які мають бажання та змогу залишатися у своїй професії, але стикаються з тим, що ринок праці фактично закриває перед ними двері.
Давайте одразу внесемо ясність. Суть не в тому, аби люди працювали якомога довше або відкладали пенсію за будь-яку ціну. Зовсім ні. Йдеться про право вибору. Якщо людина прагне залишатися у своїй професійній сфері та бути економічно активною, вона не повинна вважатися “незручною” для роботодавця лише через досягнення певного віку.
Цю проблему чудово висвітлює звіт Всесвітнього економічного форуму (WEF) “The Longevity Dividend”. Його автори пропонують розглядати довголіття не як тягар для демографії, а як економічну можливість. Однак, будемо відверті: ця можливість не реалізується сама по собі, доки ми не подолаємо проблему ейджизму.
Як упередження руйнують кар’єри
Що таке ейджизм на практиці? Це набір стереотипів: “Їм складно опановувати нове”, “Вони не товаришують з технологіями”, “Простіше найняти молодшого спеціаліста”. Хорошого фахівця просто не запрошують на співбесіду, не інвестують у його професійний розвиток або поблажливо вважають, що його кар’єрний потенціал вже вичерпано.
Уявіть собі: за спільними оцінками WEF та компанії Marsh, до 2040 року країни ОЕСР можуть недоотримати майже 500 млрд доларів лише через те, що особи віком 55-70 років не залучені до трудової діяльності повною мірою. Це не просто “соціальна несправедливість”, це прямі економічні втрати.
Статистика також невблаганна: особи віком 55+ шукають роботу в середньому на сім тижнів довше, ніж молодь. І це лише видима частина проблеми. Багато хто, зіткнувшись з численними відмовами, втрачає віру в можливість працевлаштування і поступово залишає ринок праці.
Як у світі функціонує зайнятість без вікових обмежень
Тож давайте правильно формулювати питання. Проблема не в тому, що люди віком 55+ не бажають чи не здатні працювати. Проблема в ринку праці, який не здатен створити для них належні умови для входу, повернення, продовження кар’єри або перекваліфікації. Рішення не повинно зводитися до гасла “працюйте довше”. Якщо люди прагнуть продовжувати свою кар’єру, компанії повинні надати їм реальні інструменти для цього.
У звіті WEF наводиться чудовий приклад з британського будівельного сектору. Проєкт має назву ConstructED від благодійної організації ProAge. Там досвідченим майстрам, яким вже фізично важко працювати, допомагають стати наставниками, тренерами або оцінювачами кваліфікацій. Тобто людина не виходить з професії, а її досвід просто набуває нової форми використання.
Як зазначає Eurofound у звіті “Keeping older workers in the labour force” за 2025 рік, підтримка старших працівників має ґрунтуватися не на очікуванні, що люди просто працюватимуть довше, а на створенні гнучких моделей зайнятості, які дозволяють залишатися на ринку праці за власним вибором.
Наприклад, у Нідерландах існує такий механізм, як generation pact. Це колективна угода, за якою старші працівники поступово зменшують робоче навантаження для збереження здоров’я, а вивільнені години чи робочі місця передаються молодим фахівцям. У цьому випадку застосовується модель 80-90-100: людина працює 80% часу, отримує 90% заробітної плати, а пенсійні внески зберігаються на рівні 100%. Це дозволяє поступово знижувати навантаження для старшого покоління, не втрачаючи при цьому зв’язку з професією.
У тому ж звіті Eurofound наводить приклад Чехії, де в межах проєкту FLEXI роботодавці можуть отримувати підтримку, якщо залучають старших працівників до наставництва менш досвідчених колег. Також підтримуються форми job-sharing, зокрема для працівників 60+. Тобто досвід старшого працівника перетворюється на конкретну функцію – передачу знань, адаптацію молодших кадрів та збереження людини в економічній активності.
Досвід як актив, а не перешкода
Вік – це не показник придатності. У різновікових командах досягається справжня синергія: старші діляться мудрістю, досвідом та витримкою, молодь привносить нові підходи та енергію. Виграє не одна група – виграє вся команда та бізнес.
Тому працевлаштування людей старшого віку – це ознака здорового ринку праці, де цінність оцінюється не за роком народження, а за навичками та готовністю бути корисним.
Для України ця дискусія є надзвичайно важливою. Ми вже живемо в умовах серйозних демографічних викликів, нестачі кадрів та потреби у відновленні економіки. Тому втрачати людей лише через вік – це все одно, що під час відбудови відмовлятися від частини власного фундаменту. Питання в тому, коли ж нарешті роботодавці перестануть бачити у віці загрозу – і почнуть розглядати його як можливість.