Польща залучила понад 1,2 млн іноземних працівників, тоді як Україна попри кадровий дефіцит поки робить ставку на повернення власних громадян / Depositphotos
У країнах ЄС, де рівень безробіття низький, а населення старіє, залучення іноземних робітників стало звичайною практикою. За даними міністерств праці та промисловості Чехії, частка іноземців у загальній зайнятості країни у 2024 році склала 18,6%. Польща ще не досягла такого показника, але рухається у цьому напрямку. Україна у цьому контексті є окремим випадком: дефіцит кадрів існує, але країна не залучає іноземців у великих масштабах.
Як Польща дійшла до 1,3 млн іноземних працівників
Сучасний польський ринок праці є наслідком демографічних змін та значної трудової міграції. Народжуваність у країні знизилася з понад трьох дітей на жінку у 1960-х роках до менш ніж 1,5 у 2000-х і залишається нижче рівня, необхідного для відтворення населення. Водночас, після вступу до ЄС у 2004 році, сотні тисяч поляків виїхали на заробітки до Великої Британії та Німеччини, що призвело до дефіциту кадрів на внутрішньому ринку праці.
Щоб подолати цей дефіцит, Польща почала вдосконалювати процедури залучення іноземців ще до того, як криза стала критичною. Для громадян України, Грузії, Молдови, Вірменії та Білорусі було запроваджено спрощену систему: роботодавець оформлює “освядчення” (декларацію про доручення роботи), і працівник може розпочати діяльність без повноцінного дозволу. Для представників інших країн діє стандартний дозвіл типу А, що видається воєводським управлінням; термін розгляду становить близько трьох місяців, а вартість — 300–500 злотих. З червня 2025 року всі дозволи оформлюватимуться виключно онлайн.
Після 2014 року Польща почала полегшувати доступ до ринку праці для громадян пострадянських країн. Протягом наступних років країна стала одним із ключових центрів залучення тимчасових трудових мігрантів серед країн ОЕСР. Саме українці зайняли ті ніші, які поляки не хотіли обіймати: збір полуниці, робота на складах та будівельних об’єктах. Результат був помітним: українські працівники щорічно збільшували пропозицію робочої сили та сприяли зростанню ВВП.
Після початку повномасштабного вторгнення Польща прийняла мільйони українців, частина з яких згодом стала повноцінними учасниками ринку праці. Вже у 2024 році українці, які складали близько 5% від загальної кількості працівників у Польщі, сплатили до польського державного бюджету через податки та соціальні внески приблизно 15,1 млрд злотих, що еквівалентно понад 3,6 млрд євро.
Сьогодні Польща продовжує розширювати географію трудової міграції. Якщо раніше основний потік неєвропейських мігрантів походив з Індії та Непалу, то у 2024 році лідерами стали філіппінці та колумбійці. Філіппінці отримали 25 000 дозволів, кількість колумбійців зросла втричі, а індонезійців — на 50%. Вони поступово займають вакансії у харчовій промисловості, логістиці та будівництві, де зберігається структурний дефіцит робочої сили.
Станом на початок 2026 року кількість іноземців, зареєстрованих у польській системі соціального страхування ZUS, сягнула 1,295 мільйона осіб, що становить понад 3% від загального населення країни. Кількість українців серед них зросла майже на 10% за рік.
Україна: дефіцит кадрів є, але поки не готова масово залучати іноземців
Незважаючи на повідомлення про масову появу трудових мігрантів в Україні, дані Міністерства внутрішніх справ України свідчать про іншу картину: у 2025 році було видано лише 9 574 дозволи на працевлаштування іноземців. Для порівняння, у 2021 році їх було майже вдвічі більше — 21,8 тисячі. Після початку повномасштабного вторгнення цей показник різко впав і досі не відновився. Реальна кількість тих, хто фактично приступив до роботи, ще менша: з 9 574 дозволів, виданих у 2025 році, посвідки на тимчасове проживання отримали лише 4 975 осіб. Інші або не подали трудові договори, або не дійшли до фінального етапу оформлення.
Цифри по окремих країнах також показові. За даними Державної міграційної служби України, громадяни Бангладешу отримали у 2025 році 600 дозволів, але лише 32 робочі візи та 7 посвідок на тимчасове проживання. Для пакистанців — 374 дозволи, 29 робочих віз і 7 посвідок. Навіть серед громадян Індії, яких найбільше серед азійських трудових мігрантів, — лише 946 дозволів, 344 робочі візи та 220 посвідок.
Причина, зокрема, полягає в самій процедурі. На відміну від польського “освядчення”, яке оформлюється за лічені дні, іноземець в Україні має пройти кілька послідовних етапів: отримати дозвіл у центрі зайнятості, оформити робочу візу і лише потім — посвідку на тимчасове проживання. Головна проблема не у вартості, а у тривалості та кількості кроків.
Водночас дефіцит кадрів в Україні лише посилюється. За даними OLX Робота, найбільше бракує працівників у сфері виробництва, будівництва та логістики, а кількість вакансій із компенсацією оренди житла вже зросла вдвічі. Це свідчить про посилення конкуренції за робочу силу на ринку праці.
Як показує статистика OLX Робота, з боку роботодавців вже спостерігається інтерес до залучення іноземних працівників, зокрема на будівництво та інші робітничі спеціальності. Однак наразі важко оцінити, наскільки це масова тенденція.
Голова Державної міграційної служби Наталія Науменко в інтерв’ю “Главкому” зазначила: “Необхідно дуже обережно ставитися до покращення демографічної ситуації шляхом збільшення кількості іноземців, які прибувають в Україну. Це — шлях у нікуди. Бо, вирішуючи одну проблему, ми можемо створити дуже багато інших, які не зможемо подолати”.
Головний контраст
Польща пройшла шлях від країни еміграції до країни, що приваблює трудових мігрантів, і зробила це завдяки спрощеній процедурі, відкритому ринку та чіткій стратегії. Чехія пройшла цей шлях ще раніше.
Масштаб різниці між країнами при цьому залишається вражаючим: у Польщі офіційно працевлаштовані іноземці становлять понад 3% населення, у Чехії — 18,6% робочої сили. В Україні — менш як 0,03% населення. Розрив — у сто і більше разів.
Водночас підхід України до міграційної політики є принципово іншим. Міністр економіки Олексій Соболев у коментарі РБК-Україна чітко визначив пріоритет: залучення трудових мігрантів наразі не є актуальним, головна мета — повернення понад 6 мільйонів українців, які виїхали за кордон. “Нам потрібні українці в Україні. Це значно легший і швидший ресурс, ніж додаткова міграція”, — наголосив міністр.
Голова комітету Верховної Ради з питань фінансів Данило Гетманцев також застерігав: масове залучення мігрантів з іншого культурного середовища не вирішить проблем України, а може створити нові соціальні та безпекові ризики.
Незважаючи на зростаючий дефіцит кадрів, наразі в Україні роблять ставку не на залучення іноземної робочої сили, а на повернення власних громадян. Уряд визначає одним із ключових завдань створення умов для цього: від безпеки та доступного житла до гідної оплати праці, стабільної економіки й соціальної підтримки, що мають стимулювати добровільне повернення українців з-за кордону. Водночас реалізація цього підходу безпосередньо залежить від завершення війни та відновлення спроможності держави забезпечити ці базові умови.