На честь Дня Києва українські фотографи представили добірні та особисті кадри столиці — не обов’язково найвідоміші краєвиди, впізнавані панорами чи символи міста. Для одних Київ — це доглянуті клумби, для інших — вид з вікна на Оболоні, лавка у дворі чи політ ворони над Лук’янівкою. Ці фотографії відображають не ідеальний образ столиці, а місто людей та їхні спогади. Тут присутній воєнний досвід і довоєнна безтурботність, улюблені місця, випадкові моменти та ті деталі, які роблять місто унікальним для кожного.
Натюрморт із каштанами, 2025 рік
“Ці обрізані гілки каштана я підібрала після роботи комунальних служб і вважаю це подарунком від міста. Серед усіх інших спогадів цей є на світлині. Я люблю Київ за все: за моє в ньому життя, за наше спільне життя, від гри в козаки-розбійники по багатоповерхівках на лівому березі до вечірок до ранку на Прорізній. Кирилівську церкву і фрески Врубеля. А ще — пішохідний міст на Труханів і заходи сонця з видом на Дніпро та київські кручі. Стежку нижче Паркової дороги. Йдеш собі майже лісом від Європейської площі до Арсенальної, і дуже часто один. Алея гортензій у Покровському монастирі, куди я раніше ходила читати”, — Василина Врублевська, @vasylyna.vrubel.
Реклама.
Прапор із квітів, липень 2022 року
“Мене завжди вражає, як у найдрібніших міських деталях виявляється стійкість українського народу. Як швидко після обстрілу на Лук’янівці McDonald’s відновлює роботу, а поряд із ним спонтанно виникає ринок, що ще позавчора згорів ущент. Про стійкість міста свідчать і ці дрібні акти турботи: доглянуті клумби, прибрані вулиці, дерева, які знову висаджують після обстрілів. Це фото було зроблене у липні 2022 року, коли війна ще не встигла стати чимось, що можна назвати повсякденням. І все ж саме ці старанно висаджені квіти здаються мені тим, що робить Україну унікальною у своєму впертому прагненні до життя. Складається враження, що ця клумба у вигляді українського прапора завжди буде свіжовисадженою — за будь-яких часів і попри все”, — Вік Бакін, @vicbakin.
Статуя архангела Михаїла на Володимирській гірці, грудень 2022 року
“Це фото особливе для мене, бо воно було зроблене в першу зиму повномасштабної війни, у грудні 2022-го, коли почалися перші блекаути. Це був дуже темний для мене період у багатьох сенсах, і одного вечора, проходячи через парк, я натрапила на архангела. У парку не було вуличного освітлення, і його силует, ніби відокремившись від дерев навколо, постав на тлі вечірнього неба. Це фото було і досі залишається для мене символом Києва. Воно для мене про те, як у найважчі й найтемніші часи місто дає віру й сили йти далі”, — Дар’я Свертілова, @svertilova.
Автобус та каштани, 2023–2025 роки
“Верхнє фото зняте десь на Столичному шосе у 2023 році, дорогою з Витачева, а нижнє — у ботанічному саду на Печерську під час прогулянки з подругами у 2025-му. Це два дуже знайомі для Києва образи, які до того ж мають гарний вигляд разом. Люблю Київ за те, що він став моїм домом, за його силу, природність, безліч дерев, близьких людей і мільйон спогадів, які в ньому народилися”, — Аня Брудна, @aniabrudna.
Вид на Лук’янівку з вікна дев’ятиповерхівки, із серії “Відсутні-Присутні”, зима 2020–2021 років
“Ця світлина для мене дуже київська, бо я люблю цю химерну “невидиму” будівлю з хмарами та воронами, що кружляли навколо неї морозного ранку. І водночас вона безтурботно мрійлива, з того Києва, який існував ще зовсім недавно”, — Поліна Полікарпова, @polinaxpolikarpova.
Мисткиня Ксенія Білик біля обеліска на могилі Невідомого солдата, 2022 рік
“Це фото ніби просте, але парадоксальне, як сам Київ. На ньому є те, що я люблю всім серцем: мої близькі київські люди, у цьому випадку Ксеня. Та те, що зараз любити дивно: голодні радянські духи, закарбовані в гранітну матерію. Міф заперечував сам себе вже за кілька хвилин ходи від Парку Слави — у номенклатурних дворах із тенісними кортами та іншими статусними ознаками того, наскільки “успішно” впроваджувалася ідея рівності. Ці місця — початок мого київського життя і точка, до якої воно постійно повертається. У 2011 році я все ще жила в Одесі, але мала віддалену роботу в Києві й регулярно сюди приїздила. Увечері йшла з Лаврського провулку через оглядовий майданчик і на метро — з абсолютно приголомшеною від вражень і стресу головою. З того моменту тут сталася тисяча подій. У Києві завжди є відчуття, що з тобою відбувається щось особливе”, — Іра Лупу, @iralupu.
Київський двір
“Мені подобається це фото тим, що в ньому є відчуття якогось надмірного, навіть ідеалістичного спокою, попри те, що лавка стоїть і очікує. Для мене це фото також сумне, тому що лавки створені для того, щоб на них хтось сидів. Бажано двоє або більше. Думаю, зараз багатьом із нас когось не вистачає. Проте це фото дає мені надію на те, що колись лавка буде зайнята”, — Владислав Андрієвський, @vladyslavandrievsky.
Оболонь, 2019 рік
“Це вид із вікна нашої квартири на Оболоні, де я жила разом із друзями. Об’єкт на фото мій друг Єгор знайшов на барахолці. Коли я дивлюся на цю фотографію, то згадую час до війни — період, який тоді здавався звичайним, а тепер сприймається як щось дуже цінне. Для мене це фото про пам’ять і молодість. Це нагадування про дім і про людей, з якими я ділила повсякдення. Коли дивлюся на цей краєвид, згадую звичайні речі: розмови на кухні, плани, відчуття, що попереду ще дуже багато часу. Зараз це здається особливо цінним. Оболонь — недооцінене місце. Більшість людей не вважають її особливою, але для мене це окремий світ”, — Аліна Прісіч, @alinaprisich.
Соня, парк “Наталка”, 2026 рік
“Цей кадр був зроблений у парку “Наталка” — одному з моїх улюблених місць у Києві. Я часто приходжу сюди гуляти й фотографувати. Київ для мене — це насамперед ситуації, люди та моменти, які хочеться зафіксувати”, — Анатолій Петченко, @tolik_petchenko.
Фоторедакторка: Еліза Прожейко