Рукав’янка, рукав’єнка, рукавівка — вишукана жіноча вишита сорочка, що вирізняється довгими, щедро декорованими рукавами. Це, можливо, найдосконаліший варіант вишиванки, який існує в Україні. Разом із етнографинею, колекціонеркою старовинного українського вбрання, галеристкою та дизайнеркою Роксоляною Шимчук, ми розкриємо, що варто про них знати.
Фото: Тетяна Ерхарт
Рукав’янки можна побачити на власні очі в Музеї Гуцульщини, що знаходиться в Коломиї. Там зберігається кілька зразків кінця ХІХ — початку ХХ століття. Опис подається лаконічно: "Сорочка жіноча, виготовлена з домотканого полотна, тунікоподібного крою, з довгими пришивними рукавами. Прикрашена вишивкою червоними, синіми, жовтими бавовняними нитками, виконаною технікою “кучерявий шов”. Три смуги орнаменту вуставки заповнені “розетами” в восьмикутному обрамленні, між смугами розташовані потрійні кольорові декоративні шнурки. Нижня частина рукава повністю вкрита дрібними восьмипелюстковими квітами. Внизу рукави зібрані в складки, вузький манжет декорований смугою квітів. Область навколо шиї сорочки рясно “морщена”, вузькі обшивки оздоблені “кривулькою”. Пазуха прикрашена червоними “стовпчиками”".
Реклама. 
Насправді, пишно оздоблені вишивкою сорочки справляють надзвичайне враження. Вони виглядають цілком сучасно і здається, що їх легко інтегрувати в гардероб XXI століття.
Роксоляна Шимчук зазначає, що кожна дівчина виготовляла рукав’янку власноруч.
Переглянути цей допис в Instagram
“Одяг мав величезне значення. Від того, як виглядала дівчина, чи багато на ній коштовностей, згарда, наскільки святковою була сорочка, певною мірою залежало її майбутнє заміжжя. Нерідко вбрання дівчини могло коштувати дорожче, ніж усе майно її батьків”.
Головна прикраса рукав’янок — це щедрі візерунки вишивки, що майже повністю вкривають об’ємні рукави.
На створення рукав’янки могли витрачатися роки: спочатку потрібно було виростити льон, потім наткати з нього полотно, відбілити. Чим білішим було полотно, тим престижнішою вважалася сорочка, адже це свідчило про працьовитість дівчини. Вишивання ж залишалося як фінальний етап.
Якщо дівчина походила із заможної родини, де працювали наймані робітники, то вона могла створити свою рукав’янку відносно швидко, маючи більше вільного часу. Дівчатам з менш заможних сімей доводилося вишивати вночі, за світлом свічки. В зимовий період часу на рукоділля ставало більше, оскільки польові роботи припинялися.
Століття тому, як пояснює пані Роксоляна, за одягом можна було визначити соціальний статус жінки, чи вона одружена, чи вдова, чи дотримується посту, чи перебуває в жалобі: про це свідчили прикраси, розкішність сорочки, аксесуари, деталі вбрання.
Рукавівку носили переважно неодружені дівчата та молоді жінки. Жінкам старшого віку таке вбрання вважалося недоречним: надто вишуканим, надто святковим.
Фото: Тетяна Ерхарт
Роксоляна Шимчук розповідає, що рукав’янку одягали на Великдень, Різдво, Зелені свята — вбиралися для відвідування церкви, яка слугувала не лише релігійним, а й суспільним та культурним центром. Громада збиралася, вирішувалися поточні питання. Після церковної служби юнаки могли залицятися до дівчат. Мати вишукану сорочку було питанням престижу.
Існує думка, що дівчата брали вишивання на вечорниці та там прикрашали свої сорочки. На вечорницях справді займалися рукоділлям, але це були прості речі, як-от рушники. Щодо сорочок, то їх вишивали на самоті, зберігаючи деталі оздоблення в секреті, аби вбрання справило несподіване враження. Сорочка мала бути сюрпризом.
Рукав’янки були поширені в усіх регіонах України. В них виходили заміж, їх вдягали на великі свята. В деяких місцевостях України весільну сорочку зберігали аж до смерті — існувало повір’я: “В чому під вінець, в тому і в гробець”.
Сорочка жіноча. Рукав’янка. Західне Поділля (тепер Тернопільська обл.). З приватної колекції Роксоляни Шемчук
Пані Роксоляна згадує, як під час їхніх етнографічних подорожей бабусі демонстрували свої розкішні рукавівки, стверджуючи, що саме в них їх мають поховати. “Шедеври підуть у землю!” — не могла стриматися вона. “А в чому я постану перед Господом?” — відповідали старенькі.
І в цьому спостерігалася певна життєствердність. “У народній свідомості смерть не сприймалася як трагедія. Гуцули навіть наприкінці XX століття ставилися до неї філософськи — як до переходу в інший вимір”. Однак, це, безсумнівно, вже інша історія.
Придбати рукав’янку можна у колекціонерів або замовити виготовлення сучасної версії. Вартість буде залежати від складності вишивки, насиченості орнаменту, колекційної цінності тощо, — розповідає пані Роксоляна. Ціна може сягати трьох тисяч доларів. Якщо це справді рідкісний та цінний вінтажний екземпляр, до нього слід ставитися дбайливо, щоб передати у спадок, а для носіння — варто замовити сучасну копію старовинної. Сучасні речі, як правило, простіші у догляді. Зазвичай відповідні рекомендації додаються до одягу.
