Розділ "Особливий погляд" Каннського кінофестивалю відкрила нова стрічка трансгендерної режисерки Джейн Шьонбрун. Про "Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма", де героїні Ганни Айнбіндер і Джилліан Андерсон по-новому інтерпретують хоррор, жіночу чуттєвість і власне походження прагнення, розповідає кінокритикиня Соня Вселюбська.
Реклама.
В розпал попкультурного буму 1980-х кіномистецтво дало старт золотій добі фільмів жахів. Великий відеопрокат, доступні відеокамери та нестабільні моральні устої створили такі легендарні картини, як "Кошмар на вулиці В’язів" або франшизу "Техаська різанина бензопилою". Власне елемент страху, часом непереконливий через скромний масштаб виробництва, часто співіснував з гіперсексуалізованими розповідями, що зазвичай відбувалися навколо підліткових взаємин. Глядачі цих кінострічок, особливо ті, хто асоціював себе з віком персонажів, відкривали для себе секс і світ жанрового кіно одночасно. Вони відчували дивне поєднання страху та збудження і прагнули зрозуміти в цих підтекстах ідеї, які тоді здавалися значно більшими за них самих. Можливо, вони вказували на певну дивакуватість або, одним словом, на квірність.
Саме такі емоції відчувала головна героїня фільму "Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма" – 29-річна Кріс (блискуча Ганна Айнбіндер). Вона амбітна і принципова квір-режисерка, до якої несподівано потрапляє професійна пропозиція, про яку вона й не могла думати. "Табір Міазма" – колись популярна слешер-франшиза, складалася з безлічі низькобюджетних і еротичних фільмів про Містера Маленьку Смерть, який оселився в річці та виходить на полювання в табір, де 17-річні підлітки втрачають невинність.
Кріс, як великій шанувальниці шоу, випадає унікальний шанс відродити франшизу у власному, модернізованому баченні. Але про сиквел не може бути й розмови без "фінальної дівчини" — колишньої улюблениці публіки, яка, однак, покинула акторську діяльність і тепер живе у повній самоті в тому ж таборі Міазма. Саме туди й вирушає Кріс на початку стрічки на пошуки творчого порозуміння. Добираючись до табору крізь повністю засніжені дороги, де її зустрічають затишні дерев’яні будиночки, темний ліс і кінозал із плівковим проєктором. Натхненна героїня оглядає місцевість, аж поки прямо в тому кінозалі, ніби з’являючись з проєктора, не виникає легендарна Біллі Преслі (неймовірна Джилліан Андерсон). Чудова блондинка з розкішними локонами й у привабливому вбранні, загадково запрошує Кріс на вечерю до свого дому. Усвідомлюючи надзвичайно кінематографічний вайб їхньої зустрічі, вона жартує, що, ймовірно, нагадує Глорію Свенсон з “Бульвару Сансет”, і це справді дуже точна аналогія.
Втім, ідеї фільму Кріс зіштовхуються з іронією Біллі, яка не збирається так легко відкрити душу й повернутися на екран. Спочатку акторці важливо дати гості шанс усвідомити, про що ця франшиза насправді для неї, й Біллі з висоти свого віку й досвіду готова запропонувати багато відкриттів. Так за вечірніми посиденьками біля каміна, переглядом фільмів франшизи й, врешті-решт, відвертими розмовами про сексуальність кожної, жінки налагоджують духовний і романтичний зв’язок. "Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма", який починався як весела лесбійська драма, поступово обростає додатковими рівнями фантазій і рефлексій, запозичуючи кіномову оригінальної франшизи. Фільм вдається до кислотних кольорів і абсурдних монтажних рішень, що впевнено стирають межу між дійсністю та кіно, блукають між жахом і збудженням, допоки все не набуває вигляду вибухової сексуальної фантазії.
Джейн Шьонбрун, мабуть, найвідоміша трансгендерна режисерка сучасності й одна з найбільш обдарованих інді-майстринь свого покоління загалом. Зростаючи квір-підлітком наприкінці ХХ століття, вона шукала відповідей на питання своєї ідентичності в кіно, книгах і інтернет-форумах. Її фільми, такі дотепні, мрійливі та надзвичайно синефільські, присвячені переосмисленню популярної культури та гендерних норм. Таким, наприклад, був її попередній хіт “I Saw the TV Glow” – повільний артхаус, що став унікальною рефлексією на тему трансгендерної ідентичності.
У "Підлітковому сексі й смерті у таборі Міазма", вже завоювавши довіру студій і вийшовши за межі виключно квір-аудиторії, Шьонбрун підкорює Канни диким психосексуальним карнавалом, що занурюється у складні питання ідентичності, жіночого задоволення та великої спадщини горору. Звертаючись до жанру, вона виносить на поверхню історичну роль жінок у ньому – і тих, хто виконував ці ролі, і тих, хто сформувався під впливом цих образів. Зрештою, фільм ставить риторичне питання: чому все-таки горор так відгукується дівчатам, які росли трохи не такими, як усі? Чому сьогодні, бачачи ці кінострічки з їхніми відверто скандальними й неетичними моментами, ми все одно залишаємося до них прикутими? І як ці химерні екранні образи пов’язані з жіночою сексуальністю або навіть із небажанням сексу взагалі?
В оригінальній франшизі є епізод, який запам’ятався Кріс і повертається у фільмі Шьонбрун знову й знову: героїня Біллі, займаючись сексом без жодного задоволення, досягає оргазму саме тієї миті, коли Маленька Смерть встромляє в неї свою зброю. Переглядаючи і обговорюючи ці сцени знову й знову, фільм дає зрозуміти, що іноді справжній жах у подібних фільмах походить не від паранормального, а від реального, нав’язливого сексуального дискомфорту.
"Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма" переповнений інтертекстуальними відсиланнями до кіно, серіалів та інтернет-мемів, багатий на символи й метафори, а також на глузування з сучасної воук-культури. Втім, ця перенасиченість не відштовхує, а навпаки, ще сильніше зближує з історією, пропонуючи безліч точок дотику для найрізноманітніших культур та їхніх VHS- чи DVD-канонів. Серед усіх цих підтекстів і метафор діамантом фільму є неповторна Джилліан Андерсон, яка вкотре вражає своєю сценарною інтуїцією та сміливістю братися за такі відверті ролі. Складно уявити більш підходящу акторку на цю роль, і для самої Шьонбрун, величезної шанувальниці “The X-Files”, попрацювати з Андерсон було її шаленою мрією.
Андерсон дарує магнетичний перформанс, приносячи у фільм той необхідний п’янкий шлейф свого екранного впливу на кілька епох попкультури. Саме з тих фільмів і серіалів, де такі юні дівчатка, як Кріс, шукали своєї втіхи, вдивляючись в екран. І, як показує Шьонбрун, іноді сексуальні фантазії таки можуть увійти в реальність, варто лише довіритися грі й відкинути застарілі стереотипи. Для самої Андерсон, як вона зізналася в інтерв’ю Variety, цей фільм є відкритою розмовою "з усіма, хто переживає дисоціацію, проходить досвід виходу з тіла або відчуває, що не є частиною загальноприйнятих соціальних норм і не вписується в їхні рамки… цей фільм – ідеальна пожива для ескапізму".